Перший тривожний симптом, що впадає в око — масовий відтік української молоді до іноземних університетів. Це вже не питання війни або моди, а радше індикатор втрати довіри до національної освітньої системи. Молоді люди шукають стабільності, якісних програм, сучасної інфраструктури й можливостей для подальшого навчання та професійної реалізації. Найгірше те, що в українських реаліях освіта дедалі частіше сприймається як формальна необхідність, а не як ефективний інструмент розвитку чи самореалізації, говорить доктор політичних наук, професорка, MBA (Master of Business Administration), завідувачка кафедри міжнародних відносин Інна Костиря.ВІДЕО ДНЯ
«Якщо детально проаналізувати зміни останніх років, можна побачити явний ухил в бік формальних рішень. Спостерігається чіткий фокус на технічних змінах — назв закладів чи абревіатур новацій, а не на підвищенні якості програм чи реальній підтримці викладачів та студентів», — пише Інна Костиря у своїй колонці.
За словами професорки, нещодавнє урядове рішення про підвищення мінімальних цін на навчання для так званих кон’юнктурних спеціальностей ще більше загострило ситуацію.
«Вартість навчання у деяких університетах перевищила 90 тисяч гривень на рік, що перетворило вищу освіту на недоступну мрію для значної кількості українських сімей», — додала Костиря.РЕКЛАМА
На її думку, такий крок мав би хоч якусь логіку чи виправдання, якби держава активно фінансувала освітню галузь і в такий спосіб намагалася б встановити якийсь новий баланс.
«Але на сьогодні держава фінансує лише частину витрат (зарплати, комунальні послуги), а решта фінансового ресурсу добирається саме коштом оплати за навчання. Тому підвищення плати призвело не до зміцнення фінансової бази ЗВО, а навпаки — до формування нових ризиків та загроз. Адже може посприяти зменшенню кількості абітурієнтів у державних закладах та їхньому подальшому відтоку до приватних університетів або за кордон», — говорить Костиря.
Непродуманими експертка називає й ініціативи щодо створення ліцеїв з мінімум чотирма класами на паралелі, ліквідацію або передачу коледжів та технікумів місцевим громадам, які не мають ресурсів для їх утримання.РЕКЛАМА
«Такі дії призводять до руйнування освітньої інфраструктури в регіонах. В цілому реформа профтехосвіти фактично закладає механізми для банкрутства закладів, а передача їх майна під так звані „інвестиційні проєкти“ загрожує остаточним зникненням для багатьох установ», — пояснює Костиря.
В Україні відсутня державна стратегія щодо збереження та розвитку людського капіталу, вважає Інна Костиря.
«На жаль, освіта вже не розглядається як стратегічна інвестиція у майбутнє нації, а переважно реалізується, як поле зіткнення інтересів „вузького кола зацікавлених осіб“. Отже, маємо парадоксальний результат — коли загальна втрата керованості процесами є наслідком успішного лобіювання змін в його окремих ділянках», — говорить Костиря.
Така руйнівна логіка домінування «окремого» над «загальним» особливо небезпечна в умовах війни, наголошує експертка.РЕКЛАМА
«Адже замість консолідації освітньої спільноти, визначення спільних пріоритетів розвитку, раціонального витрачання обмежених ресурсів ми спостерігаємо протилежне. На жаль, реальність нині не надто оптимістична, бо маємо дедалі менше фінансування, постійні експерименти, коли форма підміняє зміст, а рішучі наміри — професійні дії. І як підсумок — загальний тренд підриву довіри до освітньої системи», — зауважила Інна Костиря.
Додамо, що цьогорічне національне мультипредметне тестування (НМТ) викликало безпрецедентну хвилю критики серед абітурієнтів, їхніх батьків та освітян.
Фото: pixabay Сообщает fakty.ua