Під час останньої акції, що відбувалася у Варшаві, лідерка ініціативи «Євромайдан-Варшава» Наталка Панченко, яка родом із Зіньківщини Полтавської області, стояла з портретом свого земляка Ігоря Березанця.ВІДЕО ДНЯ
33-річний Ігор, який долучився до захисту України в перші дні повномасштабної війни, це друг її брата. Кандидат у майстри спорту України, чемпіон області серед молоді та дорослих з вільної боротьби, тренер, який жив і працював у Зінькові. Наталка пригадує, що про нього ще зі шкільних років часто писала районна газета: він то з одного турніру повертався переможцем, то з іншого. Мав нагороди всеукраїнських та міжнародних змагань.
Згодом, отримавши диплом Сумського педагогічного інституту, де навчався за спеціальністю «фізична культура», Ігор Березанець став тренером. Прививав молодому поколінню любов до спорту та здорового способу життя.
А потім почалася повномасштабна війна. Тренер пішов у ЗСУ. Служив у 95-й окремій штурмовій бригаді. Щодня виходив на завдання, а 30 червня 2023 року не повернувся з нього. Разом ще з чотирма побратимами під Кремінною Луганської області він потрапив до російського полону. Росіяни виклали в Інтернет відео після затримання групи наших військових з розбитими обличчями, за яким удалось ідентифікувати полонених. З того часу про Ігоря Березанця не було жодної звістки. Його прізвище внесене до розшукової бази даних, однак пошуки будь-якої інформації про нього не давали ніякого результату.РЕКЛАМА
Скрин відео з російського ресурсу, на якому впізнали Ігоря
— Ми не знали, де він, у якому він стані, чи живий узагалі, — говорить Наталка Панченко. — Я вийшла на акцію з його фотографією, бо кожна акція для мене — це надія. Я створила Euromaidan-Warszawa у 2013 році. Відтоді організувала і провела близько тисячі різноманітних акцій. Вони були як масштабні, так і менш помітні. Та все одно кожна з них була важливою. І я не памʼятаю жодної, яка не дала б результату.
Результати теж бувають різні. Деякі акції змінювали політичні рішення, впливали на позицію Європарламенту чи національних урядів. Деякі з них сприяли розширенню санкцій проти росіі чи були шаленим тиском і мотивацією до того, щоб Україні передали F-16.РЕКЛАМА
До участі в останній акції ми запрошували родичів і друзів полонених та зниклих безвісти, і, звісно ж, журналістів. Ми хотіли привернути увагу світу до того, що сьогодні у російському полоні перебувають сімдесят тисяч українців. І це не тільки солдати. Країна-терорист поневолила багато цивільних, волонтерів і навіть дітей. Сімдесят тисяч — це не число. Це люди! Всі вони мають ім'я, обличчя, сім'ю. У них є діти, батьки, близькі люди, які щодня чекають на їхнє повернення.
Під вечір того дня, коли інформація про акцію на підтримку полонених та безвісти зниклих у Варшаві пройшла по ЗМІ, Наталка отримала в Інстаграмі повідомлення: «Наталю, доброго дня. Я побачив вас у відео, де ви стояли з фотографією Ігоря. Я був з ним у полоні. Мене нещодавно звільнили, тому вирішив вам написати…»
«Так ми отримали інформацію, якої чекали майже два роки. Тепер ми знаємо, де він, у якому стані, що з ним відбувається. Тепер ми точно знаємо: він живий. І ми маємо надію на його обмін, — написала активістка у своєму пості на Фейсбуці. — Ось для чого я стояла з його фотографією. Ось для чого я пишу цей пост. Бо кожна акція має сенс. Кожна може дати результат».
І закликала своїх підписників ходити на акції й не втрачати надії, якщо близькі та рідні когось потрапили в полон чи зникли безвісті.РЕКЛАМА
«Говоріть про них! Публікуйте їхні фото, приходьте на акції, звертайтесь до ЗМІ. Хтось може побачити, впізнати і передати вам безцінну інформацію», — просить Наталка.
І додає, що за більш як 11 років боротьби вона не з чуток знає, що мовчання не врятувало нікого. Мовчання вбиває. А розголос і дії — врятували тисячі.
«Я знаю і особисто спілкувалась із десятками людей, які пережили полон. Усі вони дякували за те, що за них боролись і не мовчали, — каже Наталка. — Знаю сотні історій конкретних людей, коли вони самі або їхні рідні писали або телефонували до нас зі словами величезної вдячності: «Дякую, що боролись. Дякую, що не мовчали. Завдяки вам моя мама/тато/брат повернувся додому».
Наталка Панченко звернулася до повноважних осіб в Україні внести Ігоря Березанця до списків на обмін.
«Ігоря вдома чекають рідні. Його чекають побратими. Його чекають друзі та близькі. Чекають усі вихованці, для яких він був чудовим тренером і прикладом для наслідування. Ігоря чекає все наше містечко. Його чекає вся Україна» — наголосила вона.
А політиків Європи та США Наталка закликала тиснути на росію і робити все для того, щоб порятунок людей, які зазнають тортур у полоні, став спільним пріоритетом всього демократичного світу.
Сообщает fakty.ua