alt="Сергій Новосад, боєць ССО"/>
Футбольне поле на околиці Києва. Серед гравців — молодий чоловік, який впевнено веде м'яч. Лише пильніше придивившись, можна помітити, що замість лівої ноги у нього протез. Це Сергій Новосад, боєць ССО, який після важкого поранення під Бахмутом не просто повернувся до активного життя, а й знову став до строю.ВІДЕО ДНЯ
Які думки допомагали зберігати силу духу, чому половина результату реабілітації залежить від самого пораненого, як американці ставляться до наших ветеранів і якою є реакція дітей на його чорну залізну ногу — про все це читайте далі в матеріалі.

«Долучитися до бойових дій спонукала загибель батька»

Раніше життя Сергія було зовсім далеким від військової служби. Родом з Херсонщини, він вже понад десять років жив у Києві. Як і тисячі інших молодих українців він будував кар'єру.
Близько п'яти років працював в інтернет-магазині парфумерії, а згодом із друзями займався продажем запчастин на СТО. Чоловік зізнається, що не надто цікавився війною.

«Я знав про події на Донбасі, але не думав, що ситуація стане такою глобальною. Перший день великої війни, 24 лютого 2022 року, став для мене несподіванкою», — згадує Сергій.
Час ішов, а хід війни не давав надії на швидке завершення. Тому у лютому 2023 року Сергій прийняв для себе важливе рішення і підписав контракт із Силами спеціальних операцій ЗСУ. Його посада була — оператор групи спеціального призначення.РЕКЛАМА
Сергій — боєць Сил спеціальних операцій ЗСУ
Як розповідає чоловік, втрата батька стала ще однією причиною, що в певному сенсі підштовхнула його до армії.

«Тоді було багато поранених, йшов період контрнаступу»

10 червня 2023 року. 8:29 ранку. Ці цифри назавжди закарбувалися в пам'яті чоловіка.РЕКЛАМА
Під час виконання бойового завдання в районі Кліщіївки (село Бахмутської міської громади — Авт.) Сергій став одним з тих, хто отримав поранення. Чоловік підірвався на протипіхотній міні.
На щастя, евакуація відбулася блискавично. Як вважає боєць, всі налагоджені процеси — це перевага служби в ССО. Тому за пів години військовий вже був на стабілізаційному пункті.
«Там провели первинне хірургічне оброблення: обрізали шкіру, яка висіла, зробили перев'язки, знеболили ногу і відправили далі по етапу евакуації. Спочатку мене відвезли до Ізюма, а потім уже у Харків», — згадує Сергій.

За його словами, у Харкові було дуже багато поранених — йшов період контрнаступу. Чоловіка прооперували наступного ж дня після прибуття. Наступити на протипіхотну міну, це майже гарантована втрата кінцівки, то ж лікарям довелося ампутувати спецпризначенцю ногу. А вже за тиждень військового евакуювали до столиці.
Тут, в інституті Богомольця, боєць перебував на лікуванні та реабілітації. Спочатку лежав у хірургії, поки зняли шви, а потім його перевели до реабілітаційного відділення, де він ходив на різні заняття.
«Коли я усвідомив, що ліва нога ампутована, то перші думки були досить прагматичними, — посміхається Сергій. — Я подумав: добре, що не права нога — буде зручніше керувати автомобілем. Депресії в мене точно не було».
А ось його мама була «трішки у шоці». Вона не хотіла, щоб Сергій йшов служити, дуже переживала.
«Американці дивовижно ставляться до військових, — розповідає Сергій. — Неважливо, своїх чи іноземних. Де б ми не з'являлися — у магазинах, торгових центрах — скрізь чули «Thank you for your service»

Знову на передову

«Не переживай, все буде добре. Поїдеш в Америку — там зроблять протез, і ти зможеш далі бігати», — такими словами підтримав Сергія комбат.
Боєць відповів: «Без питань». І дотримав слова. Буквально за пів року після протезування в американській Protez Foundation він не просто повернувся до активного життя — він повернувся до лав Збройних Сил України.
До слова, на момент нашої розмови Сергій знову проходив реабілітацію після поранення. Цього разу він отримав кульове поранення руки.
«Трішки підстрелили, але це не смертельно. Зате в мене багато часу зараз», — говорить боєць з гумором.

Американці вразили підтримкою

Зрештою, як каже чоловік, поїздка до США на протезування ноги стала для нього особливою сторінкою в житті.
«Американці дивовижно ставляться до військових, пожежників та поліцейських, — розповідає Сергій. — Неважливо, своїх чи іноземних. Де б ми не з'являлися — в магазинах, торгових центрах — скрізь чули „Thank you for your service“ (з англійської означає „дякую за службу“ — Авт.). Це дуже зворушливо».
Сьогодні Сергій не лише служить, але й активно займається спортом.
«Я почуваюся повністю мобільним. Бігаю, стрибаю, щосереди граю у футбол з тими ж хлопцями, з якими грав до поранення. Я веду активний спосіб життя. З протезом легко піти у басейн, він не боїться води», — розповідає він.
«Я почуваюся повністю мобільним. Бігаю, стрибаю, граю у футбол з тими ж хлопцями, з якими грав до поранення», — каже Сергій
На запитання про фантомні болі Сергій відповідає, що це така річ, яка залежить від психологічної налаштованості. На його думку, як ти себе налаштував, так і буде.
«Ще під час лікування я не колов знеболювальні препарати, оскільки ті, що давали в лікарні в Харкові, не допомагали. Біль залишалася. В основному кололи легкі знеболювальні. Те, що дійсно допомагало — це блокада нервів розчином. Це не наркотики; просто блокують нерв у нозі. Коли діяла блокада, я взагалі не відчував болю», — говорить він.

«Чорна залізна нога цікава дітям»

Зазвичай Сергій ходить у штанях, тому не завжди помітно, що він на протезі. Але влітку, коли він одягає шорти, перехожі можуть затримати погляд. Втім, більшість українців вже звикли до людей на протезах, вважає ветеран.
«Найбільше цікаво дітям. Вони запитують про чорну залізну ногу і хочуть дізнатися більше. Це нормально. Своїх дітей в мене немає, але можливо колись будуть», — каже Сергій.
Побратимам, які отримали схожі поранення, боєць радить налаштовувати себе на те, що вони будуть жити далі, а не лежати в ліжку і думати, що всі про них забудуть.
Персональна залученість — є справді недооціненою. Від того, як ви будете займатися фізичними вправами і наскільки якісно брати участь у реабілітації, залежить результат.

А ось у далеке майбутнє Сергій зараз не заглядає.
«Поки що я служу, а далі буде видно. Якщо виживемо, будемо щось планувати. Але так далеко не заплануєш», — підсумовує ветеран.
Сообщает fakty.ua