alt="ЗСУ у Бахмуті "/>
Снайпер Дмитро Полончак провів в активних боях два роки з початку повномасштабної війни: спочатку на Київщині, потім на Донеччині. Бахмут став для його підрозділу найбільшим випробуванням — пробули там два місяці, вийшли з тих боїв з великими втратами. Потім ще деякий час частина бійців брала участь у боях на Донеччині. За словами захисника, коли вже було зрозуміло, що країна втрачає Бахмут, польових командирів викликали «на килим» до начальства.ВІДЕО ДНЯ
«Я був злий і нестриманий, — пригадує Дмитро Полончак, — кажу, ось тут сидять полковники — ви їх питайте! Вам оці люди кажуть, що у нас там є лінія оборони, то я вас розчарую — там нема лінії! Це узагалі не лінія, це кардіограма, як у хворого сердечника: тут їхні, тут наші, все вперемішку! А ви малюєте лінії. Усі проблеми й починаються з того, що ротний намахує комбата, не доповідаючи про втрачені позиції, комбат — комбрига, а далі по ієрархії ви намахуєте Київ, аби вас не намахали. Був випадок, коли я почув у рацію своїх бійців на одній з позицій, як вони прощаються. Боєць каже: у нас один 200-й, один 300-й, закінчується БК. Коли таке чуєш в ефірі, це дуже важко».
За словами Полончака, страшнішого за Бахмут пекла він не бачив. Але найгірше в цьому, що висновків ніхто не робить.
«Бо коли ми згодом втрачали інші міста, було багато тих самих проблем. Завжди вражало ще: от приїдеш у Краматорськ, Слов’янськ — там спецури! Красиві всі, здоровенні! А зайдеш у Бахмут — там дядьки за 50 років, худі, малі, нещасні. Я там бачив людей, про яких, якби їх убили в бою, криміналісти сказали б, що цей помер тиждень тому. Блідий, сірий — у нього крові нема. Бачив людей, які приходили з цивілки — і забивали в магазин калібром 5.45 набої 7.62», — розповів Дмитро Полончак.
Раніше офіцер ЗСУ Мирослав Гай назвав два шляхи для розв'язання проблеми з комплектацією Сил оборони, один з яких — зниження мобілізаційного віку, але не до 18 років.РЕКЛАМА
РЕКЛАМА Сообщает fakty.ua