Безперервно дзвонила чоловікові два дні: дружина про бійця з позивним «Дядя Слава», який героїчно загинув на пекельній Донеччині

alt="В’ячеслав Петричко"/>
В’ячеслав Петричко на початку весни 2023 року став на захист країни. З честю та гідністю боронив її на Донецькому напрямку. В’ячеслав ніколи не скаржився, що йому важко, в нього завжди була відповідь: «Все нормально, не хвилюйтесь». Свій останній бій 41-річний боєць з позивним «Дядя Слава» прийняв цієї осені…ВІДЕО ДНЯ

«Одного разу на роботі ледь не загинув. Славу вдарило струмом — 10 000 Вт»

— Мій чоловік родом із Миколаївщини, з перших днів життя проживав у селищі Велика Корениха. Там же залишились і всі його родичі — дві старші рідні сестри Анжела та Ліля, племінники. На жаль, батьків вже не має. Батько помер багато років тому, мама — два роки тому у жовтні, як і мій коханий чоловік, — розповідає «ФАКТАМ» дружина воїна Марина Петричко. — Слава завжди був дуже спокійним, покладистим, ніколи не ліз в суперечку. Всі згадують його як вихованого, стриманого, чуйного, відповідального… Коханий завжди мріяв бути водієм, тому після дев’ятого класу вступив до училища, отримав професію слюсар-водій. Потім працював водієм в різних організаціях. Перед війною — в КП «Миколаївкомунтранс». Робота була важкою і виснажливою, але він ніколи нікому не жалівся. Одного разу на роботі ледь не загинув. Славу вдарило струмом — 10 000 Вт. Тоді, Слава Богу, залишився живим.

В’ячеслав Петричко на Донеччині
В мирному житті захоплювався рибальством, часто з друзями виїжджав до водойм та насолоджувався процесом. Слава був майстром на всі руки. За що б не взявся, все у нього виходило: і машину відремонтувати, і ремонт зробити, і поратись на городі. Любив готувати…
Марина розповідає, що з чоловіком познайомились, коли йому було 19 років, а їй 16. З тих пір не лишали один одного. Він — її перше кохання, а вона — його.РЕКЛАМА
- У жовтні 2009 року ми одружилися і повінчалися. Цього року мали відзначати 15 років сімейного життя… У 2014 році народилася наша донечка Маргарита, через два роки синочок Матвій. Діти стали сенсом нашого життя. Навіть перебуваючи на війні, Слава хвилювався, щоб діти не казали, що тато їх не захищає. Він так любив їх вечірні ігри в шашки, поїздки до міста, приготування шашлику, прогулянки до річки з собачкою Космосом — песика дітям привіз Славік. Він був найкращим батьком!

Читайте також: «Врятував побратимів, а сам отримав смертельні поранення в бою з ДРГ»: подробиці загибелі в Києві підполковника ЗСУ

«Як все закінчиться, будемо подорожувати»

На війну В’ячеслав Петричко потрапив, отримавши повістку на роботі. Після проходження ВЛК В’ячеслава зарахували до ЗСУ, служив водієм.РЕКЛАМА

В’ячеслав Петричко служив водієм
- Слава мав вроджену ваду зору — ністагм, проблеми зі слухом. Вся наша сім' я була проти, але чоловік казав, що треба іти воювати, ухилятися він не збирається. З березня 2023 року Слава став на захист України, служив у 28-ій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Із честю та гідністю боронив цілісність нашої держави на Донеччині на Бахмутському напрямку, був нагороджений медаллю «Ветеран війни — учасник бойових дій». На службі отримав позивний «Дядя Слава».
РЕКЛАМА
Про бойові будні чоловік мало що розповідав. Але постійно повторював, що є дуже велика різниця між мирним життям і тим, що відбувається на фронті. Казав, що там суцільна небезпека, він називав її «рулеткою» та сильно переживав через втрату побратимів…

Читайте також: «Або ми комплектуємо підрозділи умовно мотивованими людьми, або заморожуємо війну і чекаємо наступного нападу росіян», — майор Роман Істомін

Після тривалої служби за станом здоров’я бійця направили на лікування. Згодом в серпні 2024 року В’ячеслава перевели до групи інженерного забезпечення «Сапери», яка несла службу на Донецькому напрямку.
— Востаннє чоловіка бачила у серпні, — продовжує Марина. — Потім протягом двох місяців до жовтня він наскільки був зайнятий, що не міг вийти на відеозв’язок, лише вечірні дзвінки та повідомлення. Відчула тривогу відразу, коли ввечері Слава не відповів на повідомлення, потім зранку тиша. У нас такого ніколи не було. Безперервно дзвонила чоловікові два дні, але безрезультатно. «Гаряча лінія» нічим не могла мені допомогти на той момент. Коли на моєму порозі з’явився військовий, я не хотіла в це вірити, до останнього сподівалась, що чоловік візьме трубку телефону. Надія вмерла під час процедури упізнання чоловіка. Знаю, що 15 жовтня чоловік героїчно загинув на виконанні бойового завдання в результаті атаки fpv-дрону… Ця страшна втрата для мене, дітей, нашої родини. Ми ніколи не зможемо прийняти те, що Слави вже немає.

Щаслива родина. В’ячеслав та Марина з дітьми
Наш Герой зібрав біля себе дуже багато людей, його прийшли проводжати рідні, друзі, знайомі, вчителі, колеги, односельчани, побратими… Це був до болю страшний день. Слава був сімейною людиною, яка і хвилини не могла прожити без дітей, рідних, мене. Він мріяв після завершення війни повернутися додому, а далі подорожувати. «Як все закінчиться, будемо їздити в різні місця, бо ще не встигли ніде побувати», — казав чоловік. Пам'ять про Славу має бути вічною. Тому збираємо підписи під петицією про посмертне нагородження В’ячеслава Петричко званням «Герой України». Також плануємо на майбутнє встановити в рідній школі чоловіка меморіальну дошку. Тепер для мене жовтень — місяць не тільки найкращих подій мого життя (одруження, вінчання, народження сина), а й найбільшої втрати — загибелі коханої людини, моєї душі.
Сообщает fakty.ua