— Нещодавно ми супроводжували в ООН та Конгрес США трьох українських дітей, яких вдалося повернути на підконтрольну Україні територію, — розповіла «ФАКТАМ» Христина Шкудор, адвокаційна менеджерка проєкту «Where are our people?» («Де наші люди?») громадської організації PR Army. - Діти розповіли в Сполучених Штатах свої історії. Серед них 11-річний Ілля, якому два роки тому в оточеному російською армією Маріуполі довелося разом з сусідкою поховати біля дому свою маму Наталю. Перед цим вона з сином потрапила під російський обстріл і отримала поранення, яке виявилося смертельним. Іллю тоді також було сильно поранено. Власне тому він врешті й опинився в лікарні Донецька, звідки його змогла забрати бабуся (мама загиблої Наталі). Якби Іллю, як і багатьох інших українських дітей, відправили б в росію, то повернути його було б на багато складніше. Адже рф усіляко противиться поверненню на батьківщину депортованих українських дітей, приховує інформацію про них. Тому, хоча українській стороні вдалося встановити імена вже приблизно 20 тисяч депортованих у рф неповнолітніх (насправді їх в рази більше), повернути вийшло лише 386.

«Мого онука пропагандисти зняли на відео, показали по російському телебаченню. Той ролик побачив мій син, який живе в Австрії»

11-річний Ілля розповів американським конгресменам та представникам ООН, що він з мамою Наталею жив в багатоповерхівці на околиці Маріуполя. В перші дні великої війни вони перебралися в один з готелів. Там тоді, як і у всьому місту, не було ані електрики, ані води. Коли прожили в готелі шість днів, Наталя вирішила провідати сусідку, пішла до неї з сином. Вони побачили, що їхня багатоповерхівка зруйнована російськими обстрілами десь на чверть, а в будинку сусідки, до якої вони йшли, навіть знесло дах. За їх будинком є двоповерховий дім, вирішили поселитися в ньому. Знайшли там певний запас харчів, навіть цукерки. Готували на мангалі на вулиці.ВІДЕО ДНЯ

Наталя з сином щодня провідували сусідку. В один з вечорів пішли до неї, щоб разом переночувати, але потрапили під обстріл. Осколок чи то від снаряда, чи то від міни влучили хлопчику в м’язи стегон обидвох ніг (ураження лівої ноги було значно важчим). Наталю поранило в голову. Сусідка перетягла її до себе в будинок і допомогла хлопчику дострибав туди на одній менш ураженій нозі. Сусідка як могла перев’язала дитині рани, дала йому знеболювальне. Наталя лежала поруч з синочком, була без свідомості, але в маренні щось промовляла. В якусь мить затихла — померла. Їй було 39 років. Сусідка разом з Іллею поховали Наталю поруч з будинком.


— Потім прийшли фашистські військові, «визволителі», так би мовити, сказали, що буде евакуація в Новоазовськ, — розповів Ілля порталу Музей «Голоси мирних». — Мене відвезли в Новоазовськ, а потім — Донецьк. Десь через місяць в палату лікарні, в якій я лежав, прийшли якісь тітки сказали що мене повезуть в москву. Я почав з ними сваритися, вони пішли і прийшла моя бабуся. Забрала прямо-таки вчасно. Лікар в Донецьку сказав, що я знову навчусь ходити десь через 5−6 місяців.

— Мого онука пропагандисти зняли на відео, показали по російському телебаченню, — розповіла «ФАКТАМ» бабуся Іллі Олена. — Той ролик побачив мій син, який живе в Австрії. Він відправив його мені.

— І ви зв’язалися з лікарями, які лікували вашого онука в Донецьку?РЕКЛАМА

— Ні, бо я українка, для тієї сторони «враг народа». Тож переговори вів з донецькими лікарями мій син, бо він іноземець. Тому йому давали всі дані, а він переповідав їх мені. А я тут, в Україні, зверталася у всі структури, які могли допомогти повернути онука. Це дало результат.


З Донецька Олена з онуком поїхали в москву, звідти на літаку дісталися Туреччини, а потім — Києва. Хлопчика поклали в одну з найкращих дитячих лікарень України «Охматдит». Завдяки його лікарям Ілля почав ходити не через 5−6 місяців, а через місяць.РЕКЛАМА
Президент України Володимир Зеленський привітав Іллю з днем народження, коли хлопчик проходив лікування в «Охматдиті». На фото ліворуч бабуся Іллі Олена.  Фото Офісу президента України

«Щоб повернути дитину, вивезену в росію, рідним доводиться особисто їхати у рф і здавати там ДНК-тест. Такі поїздки тривають до 2 місяців»

— Певно, у більшості з тисяч депортованих в росію українських дітей на батьківщині є батьки або інші родичі. Чому поки що вдалося повернути лише 386 неповнолітніх? — ставлю питання Христині Шкудор.

— росія не хоче їх віддавати, тому робить все можливе, щоб якомога більше ускладнити процедуру повернення. Розберемо на конкретному прикладі. Скажімо, у дитини є на підконтрольній українській владі території бабуся чи дідусь. Щоб повернути онука або онучку вони мають приїхати в росію, причому кружним шляхом — через Польщу і білорусь. У рф родичі дитини мають здати ДНК-тест (якщо привезуть ДНК-тест, зроблений в Україні, то російська влада його не визнає). Поїздки в росію за депортованими дітьми тривають місяць, ба навіть два місяці. У переважної більшості наших пенсіонерів немає грошей на такі вояжі.


Але перш ніж шукати гроші, треба знати, де саме знаходиться дитина. А з цим проблеми, бо, як я вже сказала, росія навмисно приховує цю інформацію, міняє свідоцтва про народження, передає дітей прийомним батькам. Своє небажання повертати дітей виправдовує таємницею усиновлення. А коли мова заходить про українських сиріт та таких, батьки яких позбавлені батьківських прав, російська федерація взагалі відмовляється говорити про повернення.
До речі, недавно виник скандал після того, як керівник фракції «справедливая россия» в держдумі рф сергій миронов удочерив дівчинку Маргариту з Маріуполя, в неї є родичі в Україні. Вони впізнали дитину в телесюжеті, але поки що не вдається її повернути, бо росія не віддає.
Ці троє українських дітей розповіли свої історії в Конгресі США та ООН. Фото зроблено в Конгресі США. На фото крайній праворуч Ілля, поруч з ним Христина Шкудор. Фото надано PR Army
— Існують реальні важелі впливу на росію в питанні повернення українських дітей?

— ООН та Міжнародний Червоний Хрест — це фактично єдині міжнародні організації, які могли б сприяти поверненні дітей. Але вони цього наразі не роблять.
— Як в такому разі вдалося встановити місцеперебування неповнолітніх, яких все ж вдалося повернути?

- Більша частина з них змогли повідомити про себе рідним. Тобто ці діти пам’ятали номери телефонів своїх родичів, змогли отримати доступ до смартфонів і таким чином повідомили, де вони. Менші діти такого зробити не можуть.

Було декілька випадків, коли повернули українських дітей за сприяння Катару. Слід розуміти, що універсальної схеми повернення немає. Визволити всіх депортованих дітей і дорослих можна за умови нашої перемоги на полі бою.


— Відомо, скільки українських дітей росія вивезла на свою територію від початку повномасштабної війни?

— За даними ООН, рф депортувала за ці два роки 2,8 мільйона громадян України. Серед них приблизно 250 тисяч дітей (цю цифру оприлюднила уповноважена президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук). Як я вже сказала, нам вдалося встановити імена 20 тисяч з них, а повернути на батьківщину — лише 386 (днями ще трьох. — Авт.). Сама ж російська федерація заявляє, що вона депортувала з України 744 тисячі дітей.

«росія намагається витравити з українських дітей національну ідентичність, зробити з них мобілізаційний резерв для своєї армії»

— За російськими даними, на території рф створено понад 800 таборів тимчасового розміщення українських громадян, в них везуть все нових і нових депортованих, — каже Владислав Гаврилов, історик-дослідник кампанії «Where Are Our People?» громадської організації PR Army. - Дітей, які потрапляють в ті табори, російська влада намагається лишити у рф, витравити в них національну ідентичність, виховати в мілітарному антиукраїнському дусі, щоб зробити з них мобілізаційний резерв для своєї армії. Для цього депортованих дітей залучають до структур, подібних до сумнозвісного «гітлер'югенд» — «юнармии», «движения первых», «молодая гвардия», «вагнеренка», («вагнеренок» після усунення пригожина перейменовано на «клуб лідер»). Також їх відправляють в парамілітарні (військові за своєю суттю) табори «вимпел» (їх понад 100), створені російськими спецпризначенцями.
Окупований Маріуполь. Українських дітей заганяють в аналог «гітлер'югенду» «юнармию», ставлять в один стрій з російськими загарбниками.  Фото з відкритих джерел
Депортація дітей з України має організований характер. Скажімо, губернатор Мурманської області Андрій Чібіс взяв так зване шефство над окупованим Приморським районом Запорізької області. Він приїхав туди з уповноваженою у справах освіти Мурманської області. Разом вони вивезли з Приморського району групу дітей.


Цей та багато інших прикладів (скажімо, усиновлення уповноваженою рф з прав дитини марією львовою-бєловою підлітка Пилипа Головні з Маріуполя) наочно показує, що до депортації залучені російські високопосадовці, і це значно ускладнює все, що пов’язане з поверненням українських дітей. Їх вивезення в країну-агресорку почалось ще у 2014 році — сумнозвісні «Поезда надежды», якими в Ростовську область вивозили дітей з окупованого Криму. Напередодні повномасштабного вторгнення 19 лютого 2022 року гауляйтер окупованої частини Луганщини сергій пасічник наказав відправити евакуаційний потяг з Луганська в місто Гуково Ростовської області. Тоді вивезли понад 13 тисяч людей, серед яких чимало дітей. Так почалася нова хвиля депортації, яка триває й зараз.
Додамо, що за викрадення українських дітей суд в Гаазі видав ордер на арешт путіна.

P. S. Громадські організації Builders Ukraine та PR Army збирають підписи під петицією з закликом до ООН сприяти поверненню депортованих українських дітей.

Посилання на петицію (на екрані комп’ютера вона розміщена праворуч від пояснювального тексту).
Сообщает fakty.ua