Весь час під ворожими обстрілами військові евакуаційні екіпажі рятують наших поранених бійців. Вони вивозять хлопців з так званих точок евакуації на передовій вже до стабілізаційних пунктів. Історію своїх екіпажів розповіли бійці з позивними «Авдос» та «Бджоляр», які щоночі гасають полями, лісами, бездоріжжям задля порятунку побратимів, повідомляє 41-ша окрема механізована бригада.РЕКЛАМА

«Найчастіше ми маємо справу з осколковими пораненнями та травматичними ампутаціями, — говорить „Авдос“, який раніше служив прикордонником та не мав жодного стосунку до медицини. — Нещодавно у „точці евакуації“ декілька хлопців лежали на узбіччі, очікуючи на нас. Я спитав їх: „Що з вами?“ Але вони після контузій лише дивились на мене й хитали головами туди-сюди. Нічого не могли пояснити. У трьох військових констатували ще й осколкові поранення. Одного поранило у плече, іншому розтрощило ногу. Ще один боєць лежав у високій траві біля дороги. Ми його не бачили, бо трава по пояс заввишки. Гукали його. Добре, що боєць відгукнувся. Ми відразу не зрозуміли, що він важкопоранений. Лише коли я задер бронежилет, то побачив три отвори від влучань осколків у грудну клітину. Рани густо кровили. Я намагався зупинити крововилив за допомогою спеціальних оклюзійних наліпок, що призначені саме для закриття ран в грудній клітині. Але ті постійно відклеювались. Врешті таки замотали рани медичним армованим скотчем. Відлік йшов на секунди. Ворог серед білого дня щомиті міг обстріляти нас».

Коли ж автомобіль поїхав, то медик руками затуляв рану бійця. Пікап українських бойових медиків на великій швидкості стрибав над кожною вирвою на дорозі.

«Я, стоячи, затиснув рани хлопця рукою. Іншою ледь тримався, щоб самому не впасти. Нас кидало на всі боки. Усім пораненим було дуже боляче. У шоковому стані дехто намагався мене вдарити або вкусити. На щастя, усі наші побратими вижили й нині поступово видужують», — згадує «Авдос».

Боєць «Бджоляр» до повномасштабного вторгнення рф успішно займався бджільництвом. Але в лютому минулого року відразу став до лав Збройних Сил України й нині рятує побратимів.РЕКЛАМА

«Раз надійшов терміновий виклик про евакуацію важкопораненого, — згадує він. — Поїхали двома екіпажами. До ворога — рукою подати. Нас „зустріли“ ворожі обстріли. А коли нам лишилось близько 500 метрів до необхідного місця, посеред шляху стояв наш пошкоджений танк, що не рухався. Ми об’їхали несподівану перешкоду узбіччям. Як виявилось згодом, це узбіччя було замінованим. Далі нас знову обстріляли. Але ми щасливо дістались і таки врятували хлопця. На зворотному шляху один евакуаційний автомобіль вийшов з ладу через численні пошкодження від осколків. Пробило й колеса. Тож на допомогу прийшов інший екіпаж. А коли хлопці перевантажували пораненого з машини до машини, то їх знову обстріляли. Але ми вціліли та усі щасливо дістались до своїх! Бог вберіг».


«Авдос» та «Бджоляр» зазначають, що втратили лік врятованим життям побратимів, але не рахують їх: кожному є що розповісти.
«Але ми не хизуємось, ми — не герої. Просто робимо, що вміємо. Ми усі схиляємо голову перед подвигом наших бійців в окопах і завжди робитимемо усе можливе й неможливе, щоб врятувати їхні життя», — кажуть медики.

Евакуаційні екіпажі повністю оснащені усіма необхідними ліками та засобами. Куди гостріша проблема автівок: евакуаційний автомобіль на фронті інколи «живе» добу або менше. Бо там бездоріжжя, суцільні вирви, шлях прострілюється звідусіль. Коли ж росіяни бачать українську медичну, евакуаційну машину або людину-медика, то цілеспрямовано гатять по них з усієї наявної зброї, аби позбавити підрозділи гостро необхідної допомоги. Хоча за усіма міжнародними конвенціями стріляти у медиків заборонено, констатують бойові медики.РЕКЛАМА
Сообщает fakty.ua