У війні з росіянами кожен день Україна втрачає найкращих. Із п’яти років Сергій Телушков з Чернігова мріяв бути офіцером, а у 23 роки він став командиром механізованої роти. 18 березня 2022 року у них із коханою Христиною мало відбутись заплановане весілля, проте всьому завадила повномасштабна війна. У другий день після вторгнення в бою з російськими окупантами поміж селами Рівнопілля та Халявин на Чернігівщині старший лейтенант з позивним «Кріпиш» загинув. Наречена на той час перебувала на перших місяцях вагітності і тепер виховує свого синочка сама, назвавши його на честь тата. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Сергій Телушков нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня посмертно.

«Після втрати нареченого жити не хотілось, лише пізніше зрозуміла, що чекаю дитя»

- Сергій виріс у звичайній родині, мав молодшого брата. У них серед рідних не було військовослужбовців, то ж для всіх було дивним, що ще у дитячому садочку він точно знав, що присвятить своє життя армії. І був настільки наполегливим, що зі школи йшов до своєї мети, бо потрібно було й добре навчатись, й мати фізичну підготовку. Сергій займався легкою атлетикою, хортингом (один із видів спортивних єдиноборств, що був створений в Україні — Авт.), вільною боротьбою, гопаком (українське бойове мистецтво, розроблене на основі елементів традиційного козацького бою, що збереглися в народних танцях — Авт.), змішаними бойовими мистецтвами. У деяких видах мав звання кандидата у майстри спорту, — розповідає «ФАКТАМ» наречена бійця Христина Терещенко. — Що цікаво, його ніхто не змушував. Просто Сергію нецікаво було гуляти в компанії і витрачати дарма час, він прагнув досягнути своєї мети.


Після закінчення Чернігівського вищого авіаційного училища льотчиків він вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Там отримав звання офіцера та спеціальність «Управління діями механізованих підрозділів». А у 21 рік він потрапив до зони бойових дій. Ніс службу в Донецькій та Луганській областях, були в нього осколкові поранення та контузія, але підлікувавшись, він відразу повертався до побратимів, бо цінував їхні життя більше ніж своє. Сергій — єдиний командир, який дві ротації повертав своїх воїнів живими. А ми, у свою чергу, переживали за нього. Він був командиром механізованої роти 1 окремої танкової бригади з Гончарівського й у 2019 році став найкращим спортсменом бригади. Нагороджений нагрудними знаками «За досягнення у військовій службі» II ступеня", «Козацькими хрестами» ІІ та ІІІ ступеня, медаллю «Захиснику Батьківщини».



Сергій з Христиною з одного міста, познайомились ще давно на танцях, а зустрічатись почали згодом. Останні роки пара мешкала разом, навесні 2022 року мали одружитись. Незадовго до вторгнення окупантів наречені дізнались, що чекають на дитину.

- Ми подали заяву в січні, проте нам відмовили у пришвидшеному розписі шлюбу. Тому так вийшло, що одружитися ми так і не встигли, — додає співрозмовниця. — Весь лютий чоловік багато часу приділяв роботі, ймовірно, воїни розуміли, що може щось статись. Але мені про те не казав. Вранці 24 лютого, коли пролунали вибухи, він сказав виїжджати, але я лишилась, бо не могла покинути свого коханого. Ми підтримували спілкування телефоном. 25 лютого Сергій загинув в бою з російськими окупантами поміж селами Рівнопілля та Халявин на Чернігівщині, де підрозділи 1 ОТБр зустрічали колону ворожих танків. В бойову машину, на який зверху знаходився мій коханий, прийшовся удар. Вибухом його відкинуло на 30 метрів, а уламки поранили життєво важливі органи. Про загибель чоловіка дізналась із смс-повідомлення. Спочатку не вірила, шукала його по лікарням. На жаль, дива не сталось. Довгий час ми не могли забрати його тіло. Поховати вдалось його 26 березня під обстрілами, ми були в бронежилетах. Та іншого вибору не було. Потім відбулось перепоховання.



Після втрати нареченого, зізнається Христина, жити не хотілось.

- Пам’ятаю, як бомбили росіяни Чернігів з авіації, й моя мама кричала ховатись, я не хотіла цього навіть робити… Мені хотілось до нього. Лише на шостому місяці вагітності, коли в мене почав рости живіт і я чула як стукає ніжками син, я зрозуміла, що маю триматись і народити це дитя, бо то єдине, що лишилось після мого коханого. Сергію Сергійовичу у серпні виповнюється рік. Він — його копія.

За словами співрозмовниці, мрією її чоловіка-офіцера було відкрити притулок для тварин. То ж вона планує здійснити її в найближчим часом.
Сообщает fakty.ua