Історія свідчить, що зовнішнє приниження може швидко позбавити диктаторів контролю над собою. Незабаром може настати хаос. Експерти не передбачали падіння радянської імперії. Так само як і її правителі. Мільйони людей зруйнували її, прорвавши закриті кордони і кинувши виклик тому, що раніше здавалося непереможними силами держави. Озираючись назад, це здається неминучим. Але в той час для більшості людей це було немислимо — поки це не сталося насправді, пише telegraph.
«У 1970-х роках, коли революції здавалися неминучими, але так і не відбулися, соціологи намагалися побудувати прогностичні моделі. Можливо, якби можна було визначити переломний момент у народному невдоволенні або відшукати промовисті ознаки „розчарованих очікувань“, то можна було б передбачити або запобігти політичному колапсу. Насправді це ніколи не працювало. Ленін, який трохи розбирався в таких питаннях, дав підказку: недостатньо, щоб низи відмовилися жити по-старому; необхідно, щоб верхи не могли жити по-старому».

Держави — навіть середньовічні та ранньомодерні держави, такі як Франція Людовика XVI, — зазвичай можуть перемогти внутрішню незгоду. Натовпи, що кидали каміння, мали мало шансів проти солдатів, які стріляли на ураження, і ще менше — проти сльозогінного газу, водометів і танків. Тож для краху держав та імперій зазвичай потрібна зовнішня сила, яка не лише підриває їхній престиж і здатність залякувати, але й послаблює їхній репресивний потенціал. У більшості випадків це військова поразка. Іноді ефект очевидний і прямий, як у випадку з Російською та Німецькою імперіями, які були зруйновані у 1917 та 1918 роках власними солдатами, які відмовилися воювати і покинули своїх правителів.


Віце-король Індії лорд Вейвелл у 1946 році дійшов висновку, що «ми більше не маємо ні ресурсів, ні, я думаю, необхідного престижу і впевненості в собі». Французам знадобилося більше часу, щоб дійти такого висновку, а потім саме небажання солдатів-строковиків та їхніх родин брати участь у війні в Алжирі на початку 1960-х років поклало край баченню постійної французької імперської «спільноти».

У всіх цих випадках вирішальною була не повна поразка або фізичне знищення збройних сил, а відчуття того, що боротьба не є виграшною або не буде тривалою. Солдати і міліціонери не будуть добровільно ризикувати своїм життям або майбутньою кар'єрою заради програної справи і дискредитованого режиму. Настає момент, часто дуже раптовий, коли оголеність імператора стає очевидною, і гра змінюється. За висловом Леніна, правителі «не можуть» продовжувати як раніше.

росія, вочевидь, як пише видання, перебуває на цьому шляху: але коли може настати момент істини? Вона вже проходила через це раніше. У 1917 році могутня імперія була фатально ослаблена Німеччиною, а в 1989 році — жорстокістю холодної війни. Двічі вона вмирала, але невдовзі воскресала в іншій формі, під владою іншого імператора, навіть якщо великі шматки були втрачені. А зараз? Чи спроба путіна відвоювати частину імперії прискорить її остаточний занепад? Китай готовий забрати азійські володіння, завойовані в 19 столітті, Японія, Туреччина та інші країни також мають претензії. Найкращий шанс для російського народу на світле майбутнє — стати постімперською демократичною національною державою, яка відкине імперські амбіції путіна і йому подібних.


Тим не менш, імперія, що впала, залишає по собі довгу тінь. Але вона також неминуче залишає хаос, насильство і боротьбу за владу. Безболісного результату не буває.
Сообщает fakty.ua