Лука-Мелешківська громада на Вінниччині попрощалася із 40-річним загиблим воїном Віталієм Яворським. На початку широкомасштабної війни він працював у Польщі, а вже за 2 тижні повернувся в Україну, щоб стати добровольцем у лавах ЗСУ. Віталій був розподілений у бригаду транспортної авіації ім. Д. Майбороди, але вольова й принципова натура не давала хлопцю сидіти на тиловому аеродромі й він писав рапорти на переведення до бойової частини на передову й добився свого. Вже невдовзі він пройшов штурмову підготовку в учбовому підрозділі й був зарахований у «Азов». Загинув 17 травня біля Бахмута Донецької області.

«Я теж тебе знала, Віталій! Як шкода, що тільки кілька годин у своєму житті. Віталій був другом, друга мого брата. Довгі подробиці залишу собі. Це людина, а про яку я багато чула добрих слів: це той Азовець, він дуже добрий чоловік, пішов сам, не міг інакше, — пише у некролозі знайома загиблого воїна Юлія Ковальчук. — Кілька тижнів тому Віталій був у відпустці у Вінниці і мені випала нагода, честь з ним познайомитись і поспілкуватись вживу.

Хоч би якими емпатами ми не були, той, хто там не був, не може зрозуміти того, хто там є і хто там був… Тому я більше мовчала, стояла і слухала, як хлопці військові, діляться між собою своїми історіями із смертельних боїв. Відчувала, як вони одне одного розуміють, підтримують, поважають.
Пам’ятаю, як Віталій розповідав про свій батальйон. Він ним дуже пишався, розказував які вони організовані, дружні, терплячі, як все тягають на собі, швидко пересуваються і вправно відпрацьовують на завданнях. З болем ділився про втрати. Шукав позитив… Й знаходив його в тому, що вони рідко втрачають побратимів, 8 за рік. З смутою називав імена хлопців, яких вже нема, розповідав які вони були. Мені було сумно, боляче і водночас спокійно поряд з такими впевненими і сильними.


В якийсь момент, я відчула, що мені час покинути цю чоловічу компанію і дати їм наговоритись. На прощання я сказала: «Віталій, можна я вас обійму, я вирішила, що буду обіймати усіх військових». І сказала, що безмежно вдячна за те, що вони роблять для нас! Далі був ще один жарт мені у слід, ми посміялись із хлопцями, і я поїхала. Я запам’ятала той момент і щирі посмішки світлих і сильних людей, які ні на секунду не перестають бути чоловіками".

За словами Юлії, нещодавно вони з волонтерами передавали якусь невелику передачу Віталію і просили фотозвіт. Тиждень тому він повернувся на фронт під Бахмут і обіцяв фото. Але за кілька днів друг брата сказав: «Мій Віталій загинув».

«Це максимально несправедливо, максимально боляче, почуття не передати словами, в це не можливо повірити. Як шкодую, що я тоді не сказала: «Бережіть себе і нехай Бог береже».
Сообщает fakty.ua