У Селидовому, що на Донеччині, на Алеї Слави на кладовищі поховали журналіста інформаційного агентства «Вчасно» Олександра Цахніва. Весь його професійний шлях був сповнений любові до України та рідної Донеччини. До того, як прийти у журналістику, Саша був координатором руху «Сильні громади» та невпинно займався демократичною розбудовою регіону — організовував громадські заходи й ініціативи, культурні події, був небайдужим до розвитку українського сходу. Покинути інформаційний фронт і змінити його на фронт справжній Олександр добровільно вирішив на початку повномасштабного вторгнення. Як і завжди, він не зміг сидіти на місці, бачивши несправедливість.


«Ти любив символізм і він був присутній у багатьох речах: загинув у 37 років у складі 37 батальйону, ти — перший 200-й цього підрозділу, 50-й журналіст, який загинув під час російсько-української війни; ти дуже любив сніг і саме в день твого поховання вперше за всю зиму пішов рясний сніг і вкрив землю пухнастою білою ковдрою, — написала про загиблого колега та подруга Марія Давиденко. — Похованням ми займалися вперше, одразу вирішили, що будемо орієнтуватися на те, який ти і що більш дотичне до тебе. Ні у кого не піднялася рука зробити твоє фото чорно-білим або додати до нього чорну стрічку — всі фото у повідомленнях про тебе залишилися кольоровими, такими світлими, як ти сам. І фото на твоїй могилі таке ж саме. Коли ми формували колону з машин твоїх друзів та побратимів, я підійшла до батьків та твого брата. Батько відмовився їхати на сучасному авто свого іншого сина і сказав мені: „Ми поїдемо на нашій старій „копійці“ — я Сашу на ній з пологового будинку забирав, на ній і проведу його до кладовища“. Я думала, що в цей момент втрачу свідомість, настільки це мене зачепило. І потім весь шлях до кладовища ця стара помаранчева автівка з батьками їхала попереду нас і зводила мене з розуму: пологовий будинок — кладовище… Батьки не повинні ховати своїх дітей. Ми не хотіли ставити реквієм або щось інше, що зазвичай вмикають, коли несуть труну. Тому лунала твоя найулюбленіша пісня групи Nirvana Something In The Way, а потім лунав гімн України».



Олександр загинув, боронячи позиції на найгарячішому Бахмутському напрямку під час обстрілу ворога. Йому назавжди 37 років.

Нагадаємо інтерв’ю з журналістом Олексієм Кондаковим, який воює в самому пеклі: «Ми будемо боронити Бахмут до останнього». Сообщает fakty.ua