В першій частині інтерв’ю з генералом Віктором Муженком ми поговорили про стан нашої й ворожої армій, ситуацію на фронті та майбутній довгоочікуваний контрнаступ ЗСУ.

У другій частині мова йде про долю росії після Перемоги, західну допомогу, ймовірні наміри ворога, деякі історичні паралелі та багато чого іншого.

— Вікторе Миколайовичу, рано чи пізно Перемога буде здобута. На жаль, завеликою ціною. Яким має бути наше сусідство з росією після цього? Звільнимо території, а нас будуть продовжувати постійно обстрілювати ракетами.

— Сумніваюся, що будуть постійні ракетні обстріли. Ми маємо повністю підірвати їхній воєнний потенціал. Зрозуміло, що вони після поразки будуть намагатися його відновити. Скільки часу це займе, залежить від масштабів цього розгрому. Але пройде п’ять-десять років, а вони все одно будуть проводити таку ж саму політику незалежно від того, хто у них буде при владі. Про це зараз всі говорять. Думаю, в найближчі десятиліття не станеться перетворення росії на миролюбну країну. Треба, щоб помінялося кілька поколінь. З Німеччиною так було.

— Там діти дуже скалічені пропагандою «русского мира».

— До речі, про дітей. Днями з дружиною виходили з під'їзду, за нами йшла молода мама з хлопчиком років трьох-чотирьох. На вулиці стояла тиша. Він запитав: «Мамо, ми будемо гуляти довго? А тривоги не буде?» Це мене настільки вразило. Сказав дружині: «Чуєш, про що наші діти говорять?»

Нещодавно побачив сюжет російського телебачення. Стоїть бурятка біля юрти. Її питають: «Ваше отношение к войне с Украиной?» — «Россия должна победить. Мы всегда побеждали всех. И Украину победим». — «У вас же сын погиб на войне». — «Да, я горжусь тем, что он погиб за величие россии». Просто якісь дикі речі.

— Чому росіяни такі людожери?

— У них так з самого початку їхньої історії. Причому до своїх теж таке ставлення. Пам’ятаєте, як при Івані Грозному у 1569−1570 роках вирізали повністю всю Новгородщину? До речі, тоді Новгород звернувся за допомогою до Великого князівства Литовського, але, на жаль, не отримав її. І через певний час, посилившись, московія розгромила Річ Посполиту. В російській історіографії Новгород називають «Господин Великий Новгород». Ось де вища ступінь цинізму. Самі розгромили, вирізали людей і самі його возвеличують. Це як «один народ» — і реальне знищення українців в наш час.


— Якою ви бачите Перемогу? В який момент ми зможемо сказати: «Все — ми перемогли. Крапка»?

— Повторю загальну думку — з виходом на міжнародно визнані кордони України. Коли будуть створені такі умови, щоб кожен наш громадянин відчував себе хазяїном на своїй землі. Коли можна буде планувати своє життя. Коли українська мова буде звучати на всій нашої території. Зараз в Києві все частіше чую українську. Дуже приємно, що нею розмовляють молоді люди й діти. Коли ми будемо виїжджати за кордон, розмовляти українською і відчувати, що до нас ставляться з великою повагою.

— Вже зараз так є.

— Так. І так має бути. Причому на віки.
"Війна сама по собі не закінчиться. Вона буде продовжуватися до тих пір, поки росія не досягне своєї мети, або поки ми її не розгромимо на полі бою. Це місія сьогоднішньої України. Нам до цієї мети треба йти, боротись і перемагати", - впевнений генерал Муженко

Щодо розвалу росії, така перспектива можлива. Але виникає ряд питань, які підіймають західні ЗМІ: контроль над ядерним озброєнням, наскільки доцільний цей розвал росії, чи може краще в плані руйнування майбутніх ймовірних блоків або союзів зберегти її, відірвавши від Китаю. Різні версії є.

До речі, один з аргументів щодо того, що у росіян може бути ресурс, — вони можуть отримувати певне озброєння з Китаю. Хай навіть це комплектуючі. Китай купляв у Радянського Союзу, а потім у росії відповідні зразки. Деякі китайські види зброї, особливо для сухопутних військ і не тільки, це певні клони радянських і російських зразків. Їхні вузли та агрегати практично такі ж самі, як на російській техніці. Тобто постачання таких вузлів і агрегатів для відновлення і ремонту техніки та велика вузлова збірка дають можливість збільшувати виробництво в рази. Є інформація, що китайські фахівці допомагають здійснити цю збірку. Тобто це може бути військово-технічне співробітництво без реальної передачі озброєння і військової техніки.

Майбутній візит Сі Цзіньпіна (ми розмовляли з генералом Муженком 15 березня. — Авт.), з яким кремль пов’язує певні сподівання (надій там немає), і можливі заяви щодо економічної й загальної підтримки росії, в тому числі відповідним озброєнням і особливо боєприпасами (з ними у росіян теж великі проблеми), може стати серйозною загрозою для нас і підтвердженням можливості реалізації ймовірних замислів, якщо вони існують.


— Дуже тривожно.

— Вважаю, що при виконанні певних заходів, при стабілізації лінії фронту, можливості відновлення та доукомплектування військових частин, створення нових частин і потужних резервів, отримання відповідного озброєння від наших партнерів, ми зможемо відреагувати на всі ці загрози. І не тільки відреагувати, а й провести певні контрудари або контрнаступальні дії. Для цього треба багато чого зробити. Це питання підготовки, переформатування лінії фронту, оптимізації системи управління тощо.

— Постачання нам зброї помітно активізувалося після Нового року. У багатьох з’явилося відчуття, що на Заході вирішили якось прискорити фінал цієї війни.

— Читаю офіційні повідомлення і новини, маю певну інсайдерську інформацію, але не до кінця розумію масштаб цих постачань. Так, дійсно постачання зброї збільшилися і кількісно, і якісно. Причому мова тепер йде не тільки про окремі зразки, а й про відповідні комплекти. Тобто, припустимо, буде надано 70−100 БМП, а до них ще засоби зв’язку, інженерної та логістичної підтримки, тобто ця бригада стане єдиним організмом.

Бо у нас рахують тільки основними зразками — стільки-то танків, БМП, БТР, літаків. Дай Боже, щоб літаки теж поступили, що буде великою підтримкою. На підході система Patriot для посилення ППО.

До речі, у листопаді 2018 року у нас пройшли стрільби зенітно-ракетних систем на полігоні. Як правило, на такі заходи керівники підприємств виставляють свої перспективні зразки. Ми з ними провели нараду, де поставили серйозне питання щодо посилення системи протиповітряної оборони. Ми розуміли, що того, що у нас було, явно недостатньо. Після цього прорахували можливості підприємств, які виготовляють різні типи ЗРК, і зробили висновок, що при відповідному фінансуванні цілком реально з 2019 до 2023 року наростити приблизно в два рази кількість зенітно-ракетних дивізіонів.

— Це були українські підприємства?

— Так. Нам на той час з іноземців ніхто особливо не продавав зенітно-ракетні комплекси.

— Ще раз. Ми мали реальну можливість себе забезпечити?

— Давайте так. Не могли — були розрахунки щодо збільшення кількості зенітно-ракетних дивізіонів практично в два рази. Але це не було реалізовано.

— Чому?

— Вже панували зовсім інші рішення та підходи. Зрив державно-оборонного замовлення у 2020−2021 роках призвів до цього. Саме по системі протиповітряної оборони.

— Як же прикро!

— Є ролики на YouTube, є мої коментарі саме з цих пусків, де ми говоримо, що системи старі, але ми їх відновили. Вже в лютому 2019-го ми провели їхні випробування на одному з південних полігонів. Шляхом певної модифікації комплексів С-125, Тор-300, С-300 В1 та інших була реальна можливість наростити кількість цих дивізіонів.

— Тобто правий відомий американський військовий експерт Філліп Карбер, який нещодавно в інтерв’ю «ФАКТАМ» прямо сказав, цитую: «Ви кажете, що ми даємо недостатньо. Але ви не робили нічого, щоб у вас це все було». Він жорстко розкритикував нас за те, що, володіючи необхідними технологіями, ми не створили власну зброю.
— Він правий, навіть мови немає. Це мало місце в новітній українській історії з середини 1990-х. Але немає сенсу розмовляти, що було б. Ті плани, які були не реалізовані, вже в минулому. Однак виникає питання, чи могли вони бути реалізовані?

Я цю історію вже розповідав. Хотів би ще раз її нагадати. Після командно-штабної гри 2017 року я поставив завдання Генеральному штабу: на підставі отриманих результатів зробити аналіз реального стану Збройних Сил України. Робота над цим документом тривала приблизно пів року. В жовтні 2018-го ми його розіслали в Адміністрацію президента, РНБО, Кабінет міністрів і Міністерство оборони.

І що? Почитали. Трохи згодом секретар РНБО Турчинов написав доповідну: «Доповідь на президента — заслухати начальника Генерального штабу на засіданні РНБО про пониження рівня боєготовності Збройних Сил». Тобто я написав доповідь, а тепер мене будуть заслуховувати на РНБО.

Цього заслуховування не відбулося. Пройшла лише нарада, де були присутні Порошенко, Полторак, Турчинов і я. Я їм сказав: «Тут нема нічого нового. Не знаю, чому у вас це викликало таке здивування». Річ у тому, що ми зобов’язані представляти квартальні й річні нормативні звіти, в тому числі тим органам, які я назвав. Я їм приніс ці звіти з 2014 по 2018 рік: «Це все тут є. А наша доповідь просто виконана в читабельному виді з графіками, слайдами, схемами, щоб було зрозуміло. Тому що я зрозумів, що мало хто звертає увагу на звіти, які ви отримували». Тобто всі звикли до того, що в офіційних звітах формально відбувають номер, а об’єктивної інформації там немає. Як немає? Це документ, де все розписано про стан ЗСУ і про проблеми.

Одна з головних проблем ЗСУ — фінансування. Добре розумію, що не було можливості повного забезпечення всіх потреб армії. Наприклад, ми просили у 2017−2018 роках понад 250 мільярдів на оборону, в тому числі на закупівлю техніки та озброєння, а нам давали набагато менше. Але тут є ще один нюанс — тоді наш промислово-оборонний комплекс все одно не зміг би ці кошти освоїти й дати нам ту кількість продукції, за яку ми могли б заплатити. Тому що потужності наших підприємств ОПК не дозволяли виробляти такі обсяги. Це питання і по БТР, і по танках, і по тому самому «Оплоту», і по перспективних комплексах типу «Грім». А за кордоном нам не дуже-то і продавали.


До речі, випробування такого комплексу відбулося перший раз у квітні 2019 року. А ми досі не маємо його на озброєнні ЗСУ. Ми просимо зараз у наших партнерів ракетні комплекси з дальністю 300 кілометрів. А наш «Грім» міг би перекрити їх. От такі реалії.

А що у нас з інформаційною підтримкою Збройних Сил? От що ми бачимо вже рік на телеканалах? Якісь коментарі з передової, і то нечасто. У нас за цей період більше сотні військових отримали звання Герой України. А ми знаємо, хто і за які здобутки нагороджений? За невеликим винятком — ні. Чому це не популяризують на телебаченні? Чому країна не знає своїх героїв?

Я нічого не хочу сказати про Дмитра Коцюбайла. Але ж він не один такий Герой, їх сотні. Так що ви робите? Сьогодні порахували рейтинги — ви в плюсі, а завтра щось не те. То давайте якусь акцію проведемо. Провели поховання Героя. І більше нікому не потрібний ні «Да Вінчі», ні інші. От і все.

Вже йде знизу така хвиля… Розбалансовується суспільство, що може потім призвести до якихось непередбачених наслідків.

Зараз формують бригади Гвардії наступу. Це дієві бригади, які доукомплектовують. Нема питань. Чим більше буде боєздатних бригад і підготовлених бійців, тим краще для України й тим більше шансів швидше завершити розгром росії. Але! Нещодавно я побачив в стрічці, що Міністерство внутрішніх справ заявило, що не буде оприлюднювати (закриє) списки з прізвищами тих, кого набирають в цю гвардію. Якщо це правда, то виникає питання — чому? Розумієте?

— Ні. Яка в цьому таємниця?

— Я теж не розумію. Цікаво, для якого наступу і для яких завдань готують ці бригади.

На другому тижні після вторгнення я знаходився не тільки на пункті управління, а ще виїжджав на Донбас, в район Запоріжжя, на Волинь, Житомирщину. Коли повернувся, підійшов начальник військової контррозвідки, вже колишній. Ми привіталися. Сказав йому: «Я тільки що з відрядження прибув». — «А я знаю. Ми вас відстежуємо». — «Та я й не сумнівався».

А зараз оці всі виклики вони відстежують? А ці незрозумілі ситуації між ГУР і СБУ? Де вони шукають зраду, де шукають проблему? В чому взагалі бачать загрозу для себе? Я цього не розумію.

Ми вийшли з пропозиціями залучити офіцерів і генералів, які були звільнені в період 2019−2020 років і раніше. Їх багато, в тому числі тих, хто не досяг пенсійного віку. Так, деякі частково призвані. А інші? Запитав: «Чому не залучаєте?» Тих, хто не може бути на фронті по стану здоров’я, можна залучати як радників, як інструкторів, щоб очолювали певні процеси хоча б підготовки. Яку користь вони б приносили. Кажуть: «Ні. Ми працюємо своєю командою». На мою думку, є одна команда. Вона називається Збройні Сили України.
"Що у нас з інформаційною підтримкою Збройних Сил? От що ми бачимо вже рік на телеканалах? Якісь коментарі з передової, і то нечасто. У нас за цей період більше сотні військових отримали звання Герой України. А ми знаємо, хто і за які здобутки нагороджений? За невеликим винятком - ні. Чому це не популяризують на телебаченні? Чому країна не знає своїх героїв?"- задає резонне запитання генерал Муженко


— Може, це якісь ревнощі до людей з досвідом, до фахівців?

— Можливо, ревнощі або відчуття якогось дискомфорту поряд з людьми, які розуміють, як приймають рішення і якими вони мають бути.

Головне не в тому. Це ж війна не Зеленського, не Єрмака, не Залужного, не Сирського. Це Вітчизняна війна українського народу за свою незалежність і свободу. Тому кожен зобов’язаний робити свій внесок в Перемогу. Якщо буде треба йти в атаку з автоматом в руках, для мене це не є якимось бар’єром. Але є багато людей, які можуть принести набагато більше користі.

Не хотів би, щоб люди думали, що я ображений. Просто стан сприйняття сьогоднішньої ситуації у мене особисто такий.

Авторитет Залужного тримається на авторитеті Збройних Сил України. Це найголовніше. Він керівник серйозної потужної державної інституції, яка користується найбільшою довірою громадян і виконує найбільш значущі завдання сьогодення і найголовніше — перспективи. Ще раз повторю: як тільки закінчиться війна й історики отримають доступ до певних документальних джерел, багато легенд просто будуть зруйновані.

Зараз хтось підіймає з забуття інформацію, яка їм потрібна і вигідна. Треба «наїхати» на когось — от вам вона. Є люди, які дозволяли собі давати мені такі поради: «Мовчить, не висовуйтеся. Давайте нікого чіпати не будемо». Вони добровольці, не кадрові військові. Не знаю, наскільки вони пов’язані з нинішньою владою, але мають певні контакти з її представниками.

Інколи в Генштаб доносять мої поради. Не знаю, наскільки їх реалізують або заперечують аргументовано. У мене, наприклад, немає повної інформації про противника. Я тільки роблю висновки з того, що читаю, бачу, і зі спілкування з військовими, де ще є певні можливості. І ніхто ж не сказав: «Це не підходить, це не сприймуть, це не доведено». А я бачу зі сторони, що в деяких моментах є певні просідання.
"Це ж війна не Зеленського, не Єрмака, не Залужного, не Сирського. Це Вітчизняна війна українського народу за свою незалежність і свободу. Тому кожен зобов’язаний робити свій внесок в Перемогу", - вважає генерал Муженко


— Доленосних помилок, на жаль, в нашій історії забагато.

— У 1917−1918 роках Центральна Рада мала найбільші українізовані збройні сили на теренах колишньої Російської імперії. Тоді навіть з’явилося рішення царя і Держдуми про українізацію військових частин російської армії. Цілі армії, корпуси, наприклад, корпус того ж самого Скоропадського, були українізовані. І вони всі були тут, в Україні. Ніхто цю силу не використав для захисту імперії. Її розпустили, тому що, мовляв, Україна миролюбна. Як у нас в 1991 році. Та сама історія, тільки трошки не в таких масштабах.

І от армію розпустили, потім німці зайшли, підтримали нас від російської навали й допомогли Скоропадському стати гетьманом. Те, що саме при них він отримав цю посаду, зіграло свою негативну роль в історії України. Тому що коли на мирній Паризькій конференції країни Антанти, але вже без росії, ділили Російську, Австро-Угорську, Османську і Німецьку імперії, то самостійної України в цьому розкладі вони вже не бачили. Ставили більше на Польщу та на балтійські країни. А українську делегацію навіть не запросили й не заслухали. Хоча делегації з Фінляндії, Естонії та Польщі взагалі не були присутні на цій конференції, але ці країни отримали статус незалежних. Щодо допомоги, Антанта допомагала білому руху, а не українцям.

Пройшов певний час. У 1991 році ми отримали мільйонне угруповання радянських військ і третій ядерний арсенал у світі. Відмовилися від арсеналу, скоротили армію. В результаті у 2014 році вийшли на те, що у нас практично не було боєздатної армії. Вона як інституція існувала, але з дуже сумнівними спроможностями.

У 2014−2015 роках почалося відновлення ЗСУ, формування, підтримка. А десь з 2017-го пішов зворотний процес. Я звернувся до президента: «Петро Олексійовичу, я внутрішньо відчуваю якісь гальма в розвитку Збройних Сил». А він: «Ми ж не можемо все віддавати на армію». Певні проєкти фінансували, допомагали, питань немає. Але не було популяризації військової служби через відповідні культурно-мистецькі продукти. Ну, зняли фільм «Кіборги». А де масштабна інформаційна підтримка, де ЗСУ — основа і міць національного спротиву?
"У 1991 році ми отримали мільйонне угруповання радянських військ і третій ядерний арсенал у світі. Відмовилися від арсеналу, скоротили армію. В результаті у 2014 році вийшли на те, що у нас практично не було боєздатної армії. Вона як інституція існувала, але з дуже сумнівними спроможностями", - розповів генерал Муженко


— Зате тепер який потужний поштовх — пісні, вірші, документальне кіно.

— Але я про інше. В цю війну ніхто не вірив. Ми чули, що це американці нагнітають, штовхають нас на якийсь конфлікт, причому за океаном, мовляв, не думають, як він може розв'язатися.

За два тижні до початку вторгнення мене запросили на одну нараду, скажімо, опозиційних структур. Йшла розмова про ситуацію, про напругу на кордонах, про конкретні терміни початку агресії. Називали дати 20, 22, 23 лютого. Запропонували: «Може, якийсь штаб створимо?» Відповів, що я проти створення будь-яких штабів, не буду в них брати участь і навів аргументи. Тоді запитали: «А ви що, правда вірите, що буде війна?» За два тижні! Є ряд свідків, що я відповів: «Впевнений, що війна буде».

А тепер усі виступають: «Як так? От ви не були готові. А ми робили й це, і це». Ніхто не вірив — ні влада, ні опозиція, ні парламент, ні уряд.

— Часто згадую одну бесіду. У 2018 році брала інтерв’ю у військового розвідника. Вже після розмови запитала, коли все закінчиться. А він: «Ви що, не розумієте, що ще нічого не починалося»?

— Буквально днями один військовий нагадав, як у лютому 2019 року вони проводили оперативний збір, де виступав я — доводив загальну інформацію про росіян, про нашу армію, про те, яким ми бачимо розвиток ситуації. Я тоді сказав: «У нас є максимум два-три роки, щоб підготуватися до вторгнення». Я забув про цей момент.
"У 2019 році на одному оперативному зборі я сказав: "У нас є максимум два-три роки, щоб підготуватися до вторгнення», - розповів Віктор Муженко

До речі, мене дуже здивувало формування територіальної оборони. З цього теж зробили піар-проєкт. Така кампанійщина принесла дуже багато проблем, особливо на початковому періоді, тому що зламали систему мобілізації. Тим, хто мав прийти як оперативний резерв для укомплектування бойових бригад, довелося йти в бригади тероборони. А непідготовленим людям — в бригади для участі в бойових діях. Певною мірою повторився 2014 рік.

Я не міг повірити в таке, бо ми ж напрацьовували цю систему мобілізації. В грудні 2018 року, коли був оголошений воєнний стан, розгорнули десять бригад територіальної оборони в десяти прикордонних областях, було призвано понад 30 тисяч осіб. З ними протягом 25 діб провели збори. Після цього прийняли рішення по доукомплектуванню бригад, особливо запорізької й херсонської, мінометами, протитанковими та зенітно-ракетними комплексами. Але з початком війни вони не могли нічого з цього застосувати, тому що ці бригади не встигли мобілізуватись. От що мене здивувало.

Закон «Про основи національного спротиву» прийняли в липні 2021 року, це великій плюс для чинної влади. Тероборону почали формували лише у січні 2022 року. Але почали змінювати командирів. Прийшли нові люди, які просто не розуміли й не знали, як все було зроблено до того. Взагалі за ці три роки стільки змін відбулося… Практично всіх ключових осіб змінили, включаючи керівників оперативних командувань і навіть деяких бригад. І от вийшло, що зброя була складована в певних військових частинах, але про це не всі, мабуть, знали. А були і акти закладки, і доповіді командувача Сухопутних військ, були і закладки для ССО.

— Мабуть, це ще одне пояснення, чому кремль сподівався на бліцкриг.

— Вони розуміли ситуацію. Напевно прозондували настрої, в тому числі в армії. Мабуть, у них були якісь підтвердження, і вони це все узагальнили на всі Збройні Сили. Хоча якісь окремі індивіди, звісно, були, але взагалі це була стратегічна помилка.

От нещодавно СБУ арештувала радника мера Очакова, екскомандира 73-го морського центру спецпризначення Шевченка, який, за даними слідства, працював на російські спецслужби. Мене, правда, дивує, коли говорять, що при тій владі не було таких здобутків СБУ, а от прийшли молоді хлопці й енергійно почали працювати. Бачите — одного агента затримали, другого. Так вони взяли яких агентів? Щодо Шевченка, знаю, що його розробку вели десь з 2016−2017 років. Але не було фактажу, щоб довести це.

Але це таке. Трохи згодом ми його зняли з посади. Там були інші моменти. Однак це не була державна зрада. А тут виявилася робота на ворога. Мабуть, він такий не один. І не тільки в Збройних Силах. Подивіться, хто з силових структур залишився в Мелітополі, Маріуполі, в тому ж Херсоні під час окупації.


— На жаль, зрадників і колаборантів у нас вистачає. Але на завершення давайте ще раз поговоримо про ймовірні наміри ворога.

— Знову повернуся до теми 80-річчя Курської операції. 5 липня вона почалася, 23-го завершилася. Потім були Бєлгородсько-Харківська наступальна операція «Полководець Румянцев», Орловська «Кутузов» і вихід далі на правий берег.

До чого я веду? Чи не планують вони десь на липень або серпень якусь театралізовану дію в районі Прохорівки, присвячену ювілею Курської битві. Чому про це кажу? Тому що пройшла інформація, що росія закупила в Лаосі й пригнала буквально перед Новим роком танки Т-34 і Т-44. І не два-три, а десятки. Не думаю, що вони будуть запускати ці танки в бій і смішити весь світ. А от театралізовану дію організувати можуть. Вона може стати елементом прикриття для розгортання їхніх сил.

Вони під цю марку можуть завести до Бєлгорода, Воронежа, Курська реальну техніку для бойових військових частин. Тепер дивіться. У них на кожному напрямку — Брянськ, Курськ, Бєлгород, Воронеж — угруповання чисельністю 4−6, 7−8 тисяч. Це не ті угруповання, які спроможні перейти державний кордон і створити нам певні проблеми. Але вони відволікають наші сили вздовж кордону від Бреста практично до Запоріжжя та Херсона. Це раз.

Два. Якщо будуть якісь події в Молдові, нам треба буде Придністров'я чимось прикривати. А це все відтягує війська від зосередження на основних напрямках. І це теж може бути елементом прикриття оперативного або стратегічного розгортання. Тобто вони поставлять заслони, перекриють кордони, щоб ми не змогли зайти, хоча ми туди й не збираємося. Принаймні, ні у кого немає навіть думки про те, що ми можемо зайти на територію Бєлгородської або Курської областей і там ганяти росіян.

Тобто це все на користь тих аргументів, як може бути створено відповідне угруповання росіян в короткі терміни. Плюс якщо Китай та Іран допоможуть технікою і боєприпасами або росія зможе суттєво наростити їхнє виробництво.

Тепер щодо можливих глобальних планів. Наприклад, росіяни ставлять собі за мету правобережну Україну, хоча б від Харкова і Полтави на південь, і у них це виходить. То що може бути на наступний рік? Яка стратегічна операція? Або повністю вся лівобережна Україна, або, можливо, південь правого берега. Як було звільнення правобережної України Червоною армією 80 років тому. І тоді ми виходимо на 2025 рік — 80-річчя Перемоги. Але дуже сподіваюся, що цей сценарій ніколи не здійсниться.


— Про що ми з вами будемо говорити через рік — про продовження війни чи вже про відновлення України?

— Думаю, будемо десь на фінішній прямій до закінчення війни. «Цей дощ надовго». Якщо тільки якісь політичні домовленості не перервуть цей процес війни. Наприклад, восени або взимку для проведення якихось виборів. Можливо, для зміни сприйняття нашим політичним керівництвом сьогоднішньої ситуації. Не знаю.

Війна сама по собі не закінчиться. Вона буде продовжуватися до тих пір, поки росія не досягне своєї мети, або поки ми її не розгромимо на полі бою. Це місія сьогоднішньої України. Нам до цієї мети треба йти, боротись і перемагати…
Сообщает fakty.ua