Уродженець Кропивницького 44-річний Микола Стародубцев із 2014 року воював у батальйоні «Донбас», був командиром саперного взводу. Мав позивний «Борис». Воїн отримав поранення в Іловайському котлі та потрапив у полон. Після звільнення та одужання знову пішов на фронт та був тяжко поранений під Дебальцевим, майже місяць перебував у комі, але вижив. Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну ветеран знову вирушив захищати її зі зброєю в руках. Проте 28 лютого на Чернігівщині його знайшли вбитим. За словами друзів, воїн загинув за дивних і нез’ясованих обставин. Наче б то прилюдно був убитий пострілом в голову як зрадник. Заарештував його представник місцевої тероборони, а розстріляв при свідках без суду й слідства військовий комісар. Нині ж тіло бійця ексгумували та перепоховали…

«На його очах від тяжких поранень та знущань вмирали побратими»

«Із Миколою ми познайомились ще 15 років тому, відтоді й спілкувались. Він чудово володів англійською мовою, був талановитим проєктантом у сфері будівництва, його запрошували на роботу навіть за кордон. У 2014 році він, лейтенант запасу, прийняв рішення йти воювати у батальйон «Донбас», — розповів «ФАКТАМ» товариш вбитого Володимир Волошин. — В його обов’язки входило мінування та розмінування територій. Микола брав участь у звільненні Попасної, Лисичанська, Курахового, у боях за Іловайськ та в обороні Дебальцевого. Під час боїв за Іловайськ товариш отримав численні важкі поранення, осколки застрягли по всьому його тілу. Микола потрапив у полон до російських військових з 76-ї Псковської десантної дивізії, на його очах від тяжких поранень та знущань вмирали побратими, яким не було надано жодної медичної допомоги. Після того як кілька українських солдатів померли без медичної допомоги, росіяни віддали Миколу разом з іншими пораненими бійцями Червоному Хресту. Так він вижив…
Микола Стародубцев з 2014 року воював у батальйоні «Донбас»

Пам'ятаю, як зустрічав його, навіть не впізнав. Змарнілий, з перебинтованим обличчям. Довгий час Микола лікувався у шпиталі Дніпра. Після лікування товариш знову повернувся у стрій. У лютому 2015 року, під час оборони Дебальцевого, отримав тяжке поранення, в результаті чого пережив 17 днів коми. В нього стався крововилив у мозок, йому провели трепанацію черепа. Сталось так, що вони із побратимами потрапили у страшну аварію. Микола свій шолом командиру Семену Семенченку віддав, і це врятувало тому життя. В цьому ж ДТП загинуло двоє українських бійців. Коли Микола вийшов з коми й поступово почав набирати моральну та фізичну міць, вирішив: чому після того ставлення, яке було до нього в російському полоні, він говоритиме мовою загарбників? Та що ви думаєте? Він перейшов на українську мову й став в цьому прикладом для інших. Воїну дали другу групу інвалідності. Знаєте, жодної хвилини ні в мене, ані в інших знайомих та побратимів не виникло сумнівів у патріотичній позиції Миколи. Він її демонстрував не лише на словах, а й ділом".

За словами співрозмовника, після пережитого Микола Стародубцев отримав другу групу інвалідності, його комісували з армії. За заслуги перед Батьківщиною держава подарувала квартиру у новобудові в Києві, де останні роки й мешкав боєць з дружиною та сином.

«Ми підтримували спілкування, він планував зробити у житлі ремонт, був повен сил, — пригадує Володимир Волошин. - Та після 24 лютого Микола був одним з перших, хто поїхав до військкомату в Києві. Там йому відмовили через стан здоров'я. Тоді він поїхав до рідного Кропивницького. Наскільки мені відомо, він зумів обійти медичну комісію та потрапив до територіальної оборони, звідки вони вже вирушили на передову. Багато хто не розумів цього, але Микола пояснював, що має чималий досвід і може поділитись з молодшими. 27 лютого ми востаннє спілкувались із Миколою. Він повідомив, що з побратимами на Чернігівщині та їхню колону розбила авіація ворога. Багато втрат, поранених, інших забрали у полон, документи у товариша згоріли, вцілів лише військовий квиток. На вулиці мороз, жодної підмоги… Микола заявив, що ночуватиме у полі, бо більше варіантів нема. Пропонував йому кошти відправити, але він відмовився, бо втратив і картку. Порадив йому дістатись до якогось із населених пунктів, аби хоча б зігрітись, поїсти, а там вже розбереться, як діяти далі. Після того зв'язок з ним обірвався».

«Навіть на хресті вказали навмисно іншу дату смерті»

Вже за тиждень товариш Миколи Стародубцева зізнався, що бійця немає в живих.

«І в цій ситуації більше питань, ніж відповідей, — продовжує Володимир Волошин. — Місцеві правоохоронні органи взагалі не йдуть на контакт. Тож довелося звертатись до своїх джерел у цій структурі. Вони підтвердили інцидент. Мовляв, Миколу затримали тероборонівці у Козельці, бо запідозрили у колабораційній діяльності. Цілу ніч його тримали у місцевому будинку культури, там його допитували, серед них був воєнком. Вранці він начебто став погрожувати гранатою, і за це його вбив місцевий воєнком. Місцеві, з якими спілкувався, бачили, як тіло Миколи ще цілий день лежало просто посеред міста в калюжі крові. Після зауважень його прибрали й таємно вивезли на кладовище. То навіть на хресті вказали навмисно іншу дату смерті… Навіщо? Микола — людина щира, не зла. Він міг бути агресивним лише тоді, коли в нього сильно боліла голова, адже він був дуже чутливим до погодних змін після операції на головному мозку. Скоріш за все, його той воєнком та територіальна оборона почали провокувати, він розхвилювався й наговорив зайвого. Крім того, його українська мова була трохи загальмована через те поранення. Вони ж не знали цього, тому Микола міг здатись їм дивним… Але у такому випадку необхідно було віддати товариша співробітникам СБУ чи військової прокуратури. Навіщо розстрілювати? Лише кілька тижнів тому слідчі провели ексгумацію тіла, та, як повідомила дружина Миколи, в нього нарахували чотири вогнепальних поранення.

За даним фактом відкрито кримінальне провадження за ст. 118 — «Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення». Я давав покази слідчим, більше до мене ніхто не звертався".

Житель Козельця та громадський активіст Ігор Корнієнко першим оприлюднив цю резонансну справу. За його словами, ветерана АТО могли вбити з метою збагачення.

«Справа у тому, що у тих краях вже давно діє банда, яку покривають представники силових структур. Вони займаються віджимом житла у соціально незахищених людей. Цілком реально, що за ніч вони могли „пробити“ адресу реєстрації Миколи і дізнатись, що він власник квартири у новобудові у Печерському районі, — каже Ігор Корнієнко. — З дружиною вони разом не проживали, тим паче по ній наразі видно, що залякана, вона майже не йде на контакт».

Розслідувати резонансну справу вимагає і колишній побратим загиблого — автор книги про Іловайськ «Війна, якої не було» Роман Зіненко.

«Микола Стародубцев. Ми разом пройшли Іловайськ. „Борис“ був поранений і потрапив у полон. Після обміну знову пішов воювати. Друге поранення отримав під Дебальцевим. А загинув у Козельці на Чернігівщині, — написав він на своїй сторінці у фейсбуці. — Загинув за дивних і нез’ясованих обставин. Наче б то прилюдно пострілом в голову як зрадник. „Борис“ зрадник? Кажуть, відкрито провадження, ведеться слідство. Кажуть, що заарештував його командир місцевої тероборони, а розстріляв при свідках без суду й слідства місцевий військовий комісар. Я не вірю в зраду Миколи. Я не можу покладатися на чиїсь розповіді й вірити кожному слову незнайомих людей… АЛЕ: Микола загинув. Слідство ведеться ж непросто так. А так виглядає сьогодні його могила: хтось хоче „замести сліди злочину“? Тож вимога в мене одна: чесне і відкрите розслідування смерті мого побратима. Бо не все списує війна. Злочини й у воєнний час залишаються злочинами. Від імені усіх побратимів Миколи Стародубцева прошу свідків бути чесними і сміливими, бо не в силі Бог, а в правді».
Так виглядає сьогодні могила воїна

Що ж насправді відбулось того фатального ранку? З цим запитанням «ФАКТИ» звернулись до Державного бюро розслідувань. Проте там повідомили, що не займаються справою, її передали до ГУНП у Чернігівській області. У пресслужбі управління на запит, відправлений 23 листопада, досі не дали відповідь. Паралельно лист був відправлений у Деснянську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері. Минув місяць — відповіді теж нема… Проте журналістка готова вислухати їхню точку зору на дану ситуацію.

«Слід з'ясувати, чи застосовували учасники цієї справи попереджувальні постріли вгору»

Своєю чергою військовий адвокат Роман Лихачов пояснює: військові не мали повноважень розстрілювати бійця.

«Насамперед потрібно з'ясувати, чи взагалі було правомірним затримання військовослужбовця, за що конкретно його затримали, чи складався протокол затримання. Якщо людину затримують, то проводиться його особистий огляд. Чи проводили його? І якщо так, то чому не знайшли гранату, про яку йдеться. Крім того, діє постанова Кабміну, згідної з якою у разі затримання підозрілої особи під час воєнного стану інформується Центр безоплатної правової допомоги для надання йому адвоката. Якщо його не інформували, то, відповідно, й затримання не було. Також слід провести експертизу, чи були сліди рук бійця на запалі гранати, чи тримав він взагалі її у руках. Наприклад, він просто міг тримати її, але не витягнув чеку, то для чого його тоді вбивати? Застосовувати зброю можна у випадку, коли особу неможливо затримати, вилучити боєприпаси та вона становить особливу небезпеку для оточення. Чи були враховані всі ці моменти — питання. Крім того, слід з'ясувати, чи застосовували учасники цієї справи попереджувальний постріл вгору. А його обов’язково слід було зробити. Єдине виключення — особа намагається викинути гранату чи відірвала чеку. Рідним та побратимам загиблого раджу дочекатись результатів досудового розслідування і, ознайомившись із результатами, оскаржувати їх у суді».
Сообщает fakty.ua