За оповідями, 19 грудня закінчилося земне життя одного з шанованіших і найулюбленіших християнських святих — святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійського, Чудотворця. Віряни, згадуючи його шлях, шанують святого весною і зимою. В народі грудневий День святого Миколая (Миколи, Зимового Миколая) припадає по юліанському календарю на 19 грудня (по григоріанському — на 6 грудня). Хоча у церковному календарі Миколая згадують декілька разів, а в храмах поминають щотижня.

За історичними переказами, святий Миколай жив у III столітті нашої ери, народився у місті Патарі у Малій Азії. Виховувся заможними батьками у релігійній атмосфері (його навіть хрестили зразу ж після народження, що в ті часи не було прийнято). З дитинства Микола вивчав Божественне Писання і багато молився. За ці успіхи Патарський єпископ (дядько Миколи) спочатку зробив юнака читцем на богослужіннях, а згодом висвятив його на священника й зробив своїм помічником.

Святитель Миколай прославився праведним життям, завжди намагався допомогти всім, хто цього потребував. Микола творив добро, допомагав людям, звільняв полонених, рятував потопельників і його прозвали Чудотворцем. Після смерті батьків він роздав чималий спадок бідним, за що Миколу на знак пошани вирішили зробити єпископом.

«Миколая Чудотворця називали другим після Бога заступником на землі»

Про традиції, легенди і прикмети зимового Дня Миколая «ФАКТАМ» розповідає Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).

— Ми знаємо святого Миколая як доброго чарівника, святкового персонажа, якого ототожнюють з образом Миколи Чудотворця, — каже Олена Громова. — Він запалює новорічні ялинки, йому пишуть діти про свої побажання. Миколай одягається в ризу з золотим оздобленням (все частіше вбирається в вишиванку чи вишиту ризу), в руках тримає посох, а оточення його — це ангели і ельфи, також чортики, які вказують на неслухняних дітей і бешкетників. В Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передусім на Правобережжі. З приходом радянської влади на українські землі святого Миколая замінив Дід Мороз, який дарував подарунки на Новий рік. В західних регіонах (значно менше вони були під впливом СРСР) народні традиції більше збереглися. Зараз образ святого Миколая і традиції дарувати подарунки поступово відроджуються.
Таким святого Миколая зображували на старовинних іконах (із фондів музею в Пирогові)

Образ святого Миколая, який зимою приносить подарунки дітям, в багатьох європейських країнах створений на основі життя єпископа Миколая Мирлікійського. В Західній Європі віками то згадували про святого Миколая, то забували, традицію дарувати подарунки від імені Миколая вже частіше прив'язують до Різдва. Образ святого Миколая поступово перестав асоціюватися зі святим, перетворившись в міфічний образ Санта-Клауса. В деяких країнах (зокрема у США) казковий персонаж Санта-Клаус приходить до дітей на Різдво.

Наші ж пращури настільки шанували святого, що вважали: навіть коли від тебе відвернувся Бог і всі святі, треба помолитися Миколаю, щоб допоміг. Особливе шанування українцями святого Миколая Чудотворця розпочалося ще за часів князя Всеволода Ярославовича. А перший у Київській Русі храм на честь святителя Миколая збудувала рівноапостольна Ольга у Києві над Аскольдовою могилою. В наш час в Україні існують багато храмів Миколи Чудотворця, а в Миколаєві йому встановлено пам'ятник.
Микола Чудотворець. Ікона з фондів музею в Пирогові
За переказами, Миколай помер у IV столітті саме 19 грудня, мощі його були перенесені аж у XI столітті з Мири до Барі в Італії (де зберігаються й зараз) 22 травня, тому встановлені саме ці дати пам’яті святого. Хоча в церковному календарі згадується багато разів, коли Миколи відмічають іменини.

Традиції святкування Дня святого Миколая

— Миколая всі знали як доброго і щедрого, — продовжує Олена Громова. —  Він зробив багато добра, врятував багатьох від лиха і злиднів. В народі живе і така легенда — про вдову з дітьми, яка дуже бідувала. А одного дня вона, застеляючи ліжко, помітила вузлик з грішми й дуже зраділа. Помолилася і подякувала щиро за добро, а потім здогадалася, що це турбота святого Миколая.

Здавна на свято люди зранку гарно вбрані йшли до церкви. Після служби Божої зазвичай вшановували Миколаїв і Миколайовичів, ще в церкві їм співали «многая літа». А на Західній Україні після служби люди робили обходи. Хлопці заходили у двори і співали: «Святий Миколай йшов лужком, бережком, святий Миколай». Бажали господарям майбутнього врожаю. Чому ходили саме хлопці? Тому що діяло правило «першого полазника» (першими в господі повинні з’являтися хлопці, чоловіки — не жінки). На Поділлі теж цього дня дотримувались такої ж традиції.
На Київщині (Феодосіївська громада) волонтери, діти і їх батьки роблять на День святого Миколая обереги і невеличкі подарунки для бійців ЗСУ



В обходах брав участь і хтось переодягнений, виконуючи роль Миколая. Він роздавав дітям подарунки (цукерки, горішки, яблучка). А якщо батьки вказували на неслухняну дитину, то вона отримувала різочку на майбутнє. Використовували отакий педагогічний прийом. Тому діти намагались виправлятися, бути чемними та слухняними перед приходом святого. А ще молоді хлопці просили «святого Миколая» на обходах занести дівчині, що подобалась, якийсь подаруночок…

Так повелося, що слухняним дітям святий Миколай завжди кладе під подушку подарунок, а неслухняним — різку, яка є попередженням — задуматися над своєю поведінкою і виправитись. В давнину діти, чекаючи на Миколая, готували вірші, пісні, молитви, робили гірлянди з горішків, яблучок, печива, підвішували їх до сволока, аби Миколай і наступного року завітав в цю родину і всі були б здорові. Зазвичай батько перевдягався, щоб виконати роль святого…

День Миколая відзначали весело, запрягали у сани коней, прикрашаючи їх стрічками, і вирушали кататися навколо села. А коли влаштовували заздоровні обіди на честь Миколая, то примовляли: «А світла зоря над світом зійшла, а за цим столом нам родина вся. І святий Миколай за столом сидить і нас усіх глядить. Старі й малі врадуємо, Чудотворцеві всі заспіваємо, віддамо йому і хвалу і честь, щоб і на рік був серед нас, щоб і на рік сіли за столи, поклонились перед образом. Миколай святий був посеред нас, а тепер усім додому час». Хоча був піст, дозволялося навіть вживати рибу, а не тільки їсти вареники, картоплю та інші овочі (повірте, пісне меню теж було і різноманітним, і поживним).

Звичайно, на Миколая чекали головного нічного гостя — Миколу Чудотворця, тому запалювали свічки, читали молитви. Починаючи від Дня Миколая, молодь на вечорницях вже готувалась до Різдва: вчили колядки, розподіляли ролі в майбутньому вертепі, майстрували необхідні маски, костюми, приладдя.

Перед Днем Миколая треба було прибратися, щоб на велике свято не виконувати цю роботу. А ще не можна було прясти, шити, скаржитися, сваритися, напиватися, виносити щось з хати (давати в борг), брати в борг. Навпаки, до Дня Миколая так повелося, щоб з боргами було покінчено, бо казали: «Якщо ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи». Також заведено миритися і прощати: «На Миколу клич друга, клич і ворога, обидва будуть друзі». Люди намагалися вибачити провини й своїм рідним, прийнято було перепрошувати. За щире вибачення потрібно було пригостити гостя, що завітав до вас 19 грудня, шматком пирога.

Миколай зображувався такою поважного віку святим, який тримає біблію, проповідує молитву, шанує Бога, на розум наставляє і може помогти в біді. Миколай опікувався бідними, нещасними, нужденними. А зараз у нас війна, яка принесла багато горя. Навіть старовинна народна пісня «Ой хто-хто Миколая любить» зараз звучить на новий лад — відповідно до наших сьогоднішніх реалій: «Омофорт нам оборона і одна від бід охорона. Не дай же марно пропасти і ворогам у руки впасти, Миколаю…»
Маскувальна сітка - гарний подарунок від Миколая нашим захисникам

Сьогодні широко розвернувся волонтерський рух. І в цьому році, наприклад на Київщині, багато хто приєднався до акції «Святий Миколай носить форму ЗСУ». В період війни люди гуртуються у волонтерських центрах, збираються учасники хору, батьки, діти і плетуть сітки для фронту, передають продукти на передову, роблять невеличкі подарунки воїнам, готуюють смаколики та розвозять в шпиталі, допомагають переселенцям і сиротам.

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки
Сообщает fakty.ua