Надзвичайно красива дівчинка у рожевій шапочці збирає жовті листочки у букетики, притискає до себе улюблену ляльку, й інколи у її оченятах помітні сльози. Адже її щасливе та радісне дитинство в одну мить знищила путінська орда. Холоднокровно, без жодної секунди вагань, змусивши 5-річну Поліну Дяченко із Куп'янська-Вузлового, що на Харківщині, вмить стати дорослою й відчути на собі біль війни. Саме вона одна із небагатьох, кому вдалось вижити під час розстрілу евакуаційної колони між селами Курилівка та Піщане 25 вересня. Того осіннього ранку Поля із батьками знаходились у «ГАЗелі», коли із лісопосадки вискочили рашисти та почали вбивати мирних людей. Тато з мамою своїми тілами закрили донечку, таким чином врятували їй життя. Самі ж загинули. Загалом тоді жертвами армії рф стали 26 людей, із яких 13 — діти. На місці експерти знайшли уламки від підствольної зброї малого калібру та зброї, схожої на ВОГ-17 та ВОГ-25, які використовуються армією рф.

«Від міста відїхали 15 кілометрів, коли з лісопосадки біля Курилівки з'явились рашисти і почали розстрілювати машини»

Налякану Поліну витягнуло з машини подружжя, яке проїжджало повз. Нині ж вона мешкає зі своєю бабусею, яка оформить на себе опікунство. Й вчиться заново не лише жити, а й говорити…


- Тату дівчинки Вадиму було 38 років, він працював із дому, мамі Олені -37, як і більшість, трудилась на залізниці. У подружжя близько п’яти років не було дітей, то ж можете уявити їхню радість, коли у них народилась довгоочікувана дитина. Батько постійно гуляв із нею, водив у місцевий дитячий садочок, вона була дуже прив’язана саме до нього, — розповіла «ФАКТАМ» знайома родини та односельчанка Людмила Шевченко. — Батьки дуже уважні, турботливі, виховані. Це була любляча сім'я, яка вкладала душу у виховання Полінки. Ви б бачили, яка вона розумничка!

За словами співрозмовниці, коли почалось повномасштабне вторгнення, Куп'янськ-Вузловий відразу ж почали сильно розстрілювати.

- Олена, Вадим та Поля мешкали у гуртожитку на вулиці Гагаріна 1. Через російські ракети та снаряди в них повибивало вікна, у сусідніх хатах пошкодило дах. Більшість часу родина проводила у погребі, а тоді місто окупували, тому виїзду вже не було. Всередині вересня почали ширитись новини, що місцеві перевізники вивозять цивільних через росію до країн ЄС, а звідти вони можуть дістатись України. Такий варіант вважали більш безпечним, ніж їхати через рашистські блокпости в сторону України. З кожного брали по 6 тисяч гривень.
Так як у Куп'янську-Вузловому стало нестерпно через обстріли окупантів й не було жодних комунікацій, а попереду зима, батьки вирішили їхати з донькою, аби зберегти їй життя. 25 вересня вранці вони виїхали, мати, тато та Поля сиділи у «ГАЗелі». Від міста проїхали 15 кілометрів. І з лісопосадки біля Курилівки, де знаходилась підірвана окупантами церква, вибігли з двох сторін рашисти. Це можуть підтвердити і свідки, і місцеві жителі, в той час українських бійців там навіть близько не було! Натомість переховувались рашисти! Й вони поцілили з автоматів у ту колону людей, де в кожній машині їхали сім'ї з дітьми. Ворони не могли не побачити, що то мирні, адже вікна не були затемнені. Коли летіли ті кляті кулі, батьки прикрили собою доньку. Самі загинули, а Поліна вижила…

«Море трупів — люди перетворилися просто на м'ясо… І цим м'ясом повзали дітки»

Саме у той момент повз проїжджало подружжя — Наталія та Андрій Чиченів, вони мешкають у селі Піщана і їхали з ринку. Побачивши те пекло, вони вискочили і взялись рятувати людей.

-Ви тільки уявіть як вони кидались до людей і як важко було бачити, що вже все. В тій «ГАЗелі» ще ж була вагітна жінка. Море трупів — в того голови не було, в того ще чогось, просто м'ясо… І на цьому м'ясі повзали дітки… Потім ці люди почули плач і таким чином знайшли Полінку та ще двох дітей — 12-річну Марину та її зведеного братика — 1-річного Михайлика. Останнього буквально витягнули із пекла, у дитини весь комбінезон був у крові. Полінка відразу сказала, що її батьки на небесах. Матуся загинула відразу, а тату прострелили ноги і єдине, що вона запам’ятала — велику калюжу крові. Мало того, коли рятівники бігли із дітьми до машини, їх продовжували обстрілювати. Хотіли добити живих свідків воєнного злочину! Ба більше, коли подружжя рятувало дітей, всі автівки були ще цілими, це вже потім їх спалили навмисно вороги. Я вважаю, що Наталя та Андрій здійснили справжній подвиг і після нашої перемоги їх слід відзначити.



Кілька тижнів троє врятованих дітей мешкали у подружжя Чиченів на адмінкордоні з Луганською областю — спершу в окупації, потім у сірій зоні, аж потім вони могли знайти їхніх родичів.

Поліна Дяченко нині мешкає у Куп'янську-Вузловому у бабусі по лінії тата.

-Коли її привезли, була замкнутою. Зараз стає більш контактною, проявляє емоції. Їй дуже подобаються тварини, особливо котики. Коли ми з нею прогулюємось, Полінка радіє, коли до неї вони підходять, мовляв, її всі кішечки люблять, бо вона хороша дівчинка.



До цих пір не вдалось поховати батьків дитини. Тіла так і знаходяться в морзі у Харкові, триває експертиза ДНК. Родина думає про переїзд. Є ще прабабуся, їй 84 роки, вона лежача.

У місті є лише газ, відсутні вода та електроенергія. То ж зиму буде вкрай важко пережити.

Волонтер, засновник «Феєрії мандрів» та військовий журналіст Ігор Захаренко був одним із перших, хто познайомився із Поліною та її бабусею.

-Ми чули про цю колону ще тоді, коли новину не публікували. Але поїхати туди було вкрай небезпечно, — розповів він «ФАКТАМ» — Потім я дізнався, що мій син, який теж журналіст і їхав із військовими на зйомки, проїжджав повз цю колону й із бійцями 112-ої бригади зняли те відео. Невдовзі я поїхав у Куп'янськ-Вузловий, де вже зустрівся із Поліною. Ми ж пообіцяли повезти дівчинку в Париж. Це буде маленький подарунок за те, що вижила…

Номер картки бабусі Людмили Потоцької 5168 7573 6552 4687

Нагадаємо, раніше «ФАКТИ» писали «Слово „Херсон“ у російській політиці довго буде забороненим. „Х…р“ можна буде говорити, „сон“ також, а разом — ні», — Роман Цимбалюк.

Фото Поліни з бабусею Ігоря Захаренка Сообщает fakty.ua