Про чимало злочинів окупантів ми дізнаємося не від жертв, адже багато з них були страчені рашистами, а від їхніх рідних чи випадкових свідків. 57-річну Наталію Конопелько та її 59-річного чоловіка Валерія Ткачова розстріляли практично на очах їхньої доньки та сусідів. Вони не мали жодного відношення до армії й, за словами рідних, були вбиті просто за те, що українці…

«Батьки проживали у Ворзелі на вулиці Польовій. Мама до народження нас із братом працювала у столичній школі вчителькою географії та зарубіжної літератури. Потім змінила сферу діяльності, але все одно постійно зустрічалась зі своїми випускниками, — розповіла «ФАКТАМ» 19-річна дочка загиблих Катерина Ткачова. —  Коли почалось повномасштабне вторгнення, я була поруч із ними. 3 березня у наш населений пункт зайшли російські війська, які постійно їздили вулицями… Від страху ми сховались у підвалі. Зв'язок ще був, хоча слабкий. З батьками встигли написати у місцеву телеграм-групу, що ворожої техніки дуже багато, аби попередити інших.
Десь за сорок хвилин наступила тиша, й мама вирішила йти до рашистів, просити, аби вони склали зброю. Чесно кажучи, ми були проти такого рішення, але вона не слухала. Після перемовин з нею дійсно екіпаж одного із танків попрямував у невідомому порядку, залишивши зброю. А ось мама повернулась до будинку із нервовим зривом. У неї почалась істерика, і ми ледь її заспокоїли.
Під вечір наші сусіди взялись будувати барикади із будівельного сміття, щоб не могли проїхати вороги. Батьки вийшли на вулицю, і в ту мить проїжджав якийсь вже інший танк. Очевидці кажуть, що то були кадирівці, які поводились з українцями найбільш жорстоко. Без жодного слова вони із кулемета розстріляли батька та маму за десяток метрів від нашого дому. У тата потім вилучили шість куль, у мами одну. Коли вона падала, сильно розбила голову… Мене врятувало те, що я сховалась за парканом. Обстріли не вщухали…"
За словами Катерини, близько тижня вона провела у підвалі. Весь цей час тіла батьків просто лежали на вулиці, бо їх рашисти не давали забрати.

«Вмовив їх місцевий священник, — продовжує співрозмовниця. — Тата з мамою поховали на подвір'ї, на шматках картону написали прізвища та дати.
Наталію Конопелько та її чоловіка Валерія Ткачова поховали на подвір'ї їхнього будинку
А мені дивом вдалось виїхати з Ворзеля у безпечне місце. Вдалось зв’язатись зі своєю подругою, яка знайшла волонтера Олексія, він по суті і врятував мені життя. Адже рухались ми колоною власним ходом, це не була оголошена евакуація. Перевіряли все, за нами три машини просто розстріляли…

Після того як Київщину звільнили від рашистів, я ще три тижні шукала тіла батьків, адже їх ексгумували. Лише 26 квітня вдалось їх нарешті поховати…
Донька на могилі батьків

Коли вперше після похорону я зайшла у дім, помітила чужу валізу. Викликала поліцію. А у ній знайшли три гранати… ось такий сюрприз від ворогів. В одну мить ми із братом залишились сиротами, працюємо із психологами. Знаю, що один із маминих учнів, який служить у ЗСУ, підписав снаряд прізвищами моїх батьків, і помстився окупантам".
Сообщает fakty.ua