«Під час похорону Тетяни батьки говорили про те, що мріяли купити їй весільну сукню»: про загиблих у Кременчуці розповіли їхні близькі
27 червня 2022 року залишиться чорним днем не лише в історії Кременчука, а й усієї України. Адже близько 15.50 після того, як у місті оголосили повітряну тривогу, пролунали вибухи. Одна з російських ракет потрапила до торгового центру «Амстор», де завжди було багатолюдно — сюди не лише приходили за покупками, це було найпопулярніше місце зустрічі місцевих мешканців. Внаслідок теракту загинула 21 особа, ще одна досі вважається безвісти зниклою. Наймолодшій жертві — 19 років, найстаршій — 53. Сайт Меморіал зібрав історії тих людей, для яких 27 червня стало останнім днем у житті, а час для їхніх рідних зупинився та наповнився болем. Кожна з них — особлива, тому що вона про мрії, сподівання, бажання любити і зустрічати світанки. Все це наразі зруйновано рашистами.
«Господи, навіщо ти його у нас забрав?»
В’ячеславу Демидову було лише 23 роки. Він працював у магазині побутової техніки «COMFY», по якому найбільше прийшовся удар ворожої ракети. Пошуки хлопця одразу почав його друг Богдан, проте 29 червня стало відомо, що В’ячеслав Демидов загинув.
Класна керівниця ВПУ№ 7, де колись навчався хлопець, Олена Єфремова зі смутком говорить, що цього літа планувала зустріч із В’ячеславом Демидовим, але уявляла її інакше.
«Це випуск 2017 року. У ці дні випускники зустрічаються, не думали, що буде такою зустріч. Це була добра і щира, відкрита дитина», — розповіла вона.
Про В’ячеслава друзі і рідні говорять лише теплі слова. Стверджують: за своє коротке життя він залишив світлий слід на землі. 4 липня кременчужани попрощалася із хлопцем у Свято-Миколаївському соборі.
«Господи, навіщо ти його у нас забрав?», — сказала бабуся В’ячеслава Демидова, проводжаючи хлопця в останню путь.
«Колектив досі не може повірити в те, що сталося»
47-річна Юлія Совенко. У той жахливий день Юлія разом зі знайомим Олександром Проценком пішли до торгового центру. Кілька днів їх обох розшукували рідні. Але на жаль, дива не сталось. Юлія працювала медсестрою у лікарні. 27 червня ще зранку вона була на роботі.
«Я йшла по коридору, Юля виходила з лабораторії, як завжди помахала рукою, ми посміхнулися один-одному…Це була наша остання зустріч… Через кілька годин її не стало…», — згадує колега Анастасія.
Колектив досі не може повірити в те, що сталося. Співробітники з теплом згадують Юлію Совенко і висловлюють щирі співчуття родині. Поховали Юлію 6 липня в селі Майбородівка Кременчуцького району. У жінки залишилася донька.
«Вона збиралася заміж»
Майже тиждень після ракетного обстрілу ТЦ «Амстор» у Кременчуці матір 22-річної Тетяни Бригадиренко, Людмила, шукала свою доньку. Вона обійшла усі лікарні, морги та не знала, що її дитину знайшли швидко. Тільки ідентифікувати дівчину вдалося лише за результатом тесту ДНК. Того дня, 27 червня, Тетяна була на роботі — вона працювала консультантом мобільних аксесуарів у ТЦ «Амстор». Саме там обірвалося життя дівчини.
Тетяна закінчила школу № 1. Після школи навчалася у професійному училищі № 5. Далі був Полтавський кооперативний технікум, де дівчина навчалася на кухаря, а потім — на технолога.
«Вона завжди була з посмішкою, позитивна. Разом ми були до 9 класу, а потім вона пішла зі школи. Але ми зустрічалися, часто бачилися. Я думаю, що вона мріяла, як усі, про сім’ю. Вона збиралася заміж… Але, звісно, не про таке», — розповіла колишня однокласниця загиблої Христина.
За словами подруги дівчини, Вікторії, 28 серпня Тетяні мало виповнитися 23 роки. Саме у цей день її коханий Ігор планував запропонувати їй стати його дружиною. Під час прощання з Тетяною Бригадиренко її батьки говорили про те, що мріяли купити дочці весільну сукню для майбутнього щасливого дня.
«Мій синочок був дуже світлою та благородною людиною»
«Шукаємо людину. Євгеній Грицай. На правому лікті шрам», — це повідомлення мати чоловіка Оксана Грицай розмістила у соцмережах наприкінці червня. На той момент Євген вважався безвісти зниклим, але його мати вірила у диво. Тіло загиблого ідентифікували.
Євген Грицай працював у магазині техніки. Того дня він мав вихідний, але його викликали на роботу.
«Мій син працював там сім років. Йому 27. Я шукаю його, а його немає ніде. Коли вибух був — зателефонувала. Телефон був у зоні доступу. Потім таке враження, що немає зв'язку. Далі — вимкнено», — розповіла матір загиблого чоловіка Оксана Грицай.
За її словами, понад усе Євген Грицай хотів досягти родинного та кар’єрного благополуччя.
«Як страшно казати був. Але від того чорного дня це — моя реальність. Мій синочок був дуже світлою та благородною людиною. Любив життя, свою родину та свій рід, друзів, товаришів, клієнтів. В одну мить ці нелюди перекреслили плани його та інших родин на щасливе життя», — розповіла матір загиблого.
У Євгена Грицая також залишилася любляча дружина.
«Чекаючи на автобус, вони зайшли в торговий центр»
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну чоловік Лілії Нікіфорової пішов служити в ЗСУ. Згодом потрапив до шпиталю у Кременчуці. 27 червня Лілія приїхала його провідати. З госпіталю він провів її на автовокзал, що поруч з торговим центром «Амстор». Чекаючи на автобус, вони зайшли в торговий центр. Потім був ракетний удар. Тіло Лілії знайшли рятувальники під завалами торгового центру через кілька днів після обстрілу. Чоловік вижив.
Читайте також: На Полтавщині торговим центрам забороняли виганяти людей під час «повітряної тривоги», — ЗМІ
Лілія Нікіфорова народилася у 1968 році. Її бабуся Раїса Гудій була заслуженою працівницею культури й заступницею директора Полтавського краєзнавчого музею. Разом з нею Лілія проводила чимало часу в музеї й фактично виросла там. Після здобуття освіти, Лілія Нікіфорова працювала завідувачем лабораторії кафедри хімії Полтавського політехнічного університету. А у 2020 році вирішила, що не може жити без краєзнавчого музею, тож влаштувалася на роботу касиркою.
У Лілії Нікіфорової залишилася донька Каріна. У дівчинки були проблеми зі здоров'ям та Лілії вдалося з ними впоратися.
«Нескінченні спеціалісти, санаторії, програми лікування — Ліля Іванівна стійко зносила всі фінансові і життєві труднощі. Їй вдалося. Каріна стала на ноги», — розповів знайомий загиблої жінки Антон Сененко.
«Я її навіть не поцілував»
Олену Полякову чоловік Микита одразу почав розшукувати, сподіваючись на те, що вона жива. Але довгий час пошуки були безрезультатними.
«Цього ж дня я почав телефонувати у всі лікарні, їздити, шукати. Реанімації, опікові відділення, центральна районна лікарня — марно. Ніякої інформації не дають. Моя дружина постійно до цього виходила по тривозі. У них (у закладі — ред.) було суворо», — розповів Микита Поляков. Згодом тіло Олени Полякової вдалося ідентифікувати.
Жінці був 31 рік. У квітні 2016 року вона прийшла працювати в OTP Bank і стала кредитним фахівцем у мережі «COMFY».
«Протягом семи років вона активно брала участь і перемагала у змаганнях та конкурсах банку з продажів. Олена була найкраща в усьому — лідер своєї команди, наставник для новачків, будь-яка мета була для неї лише можливістю підтвердити свою цілеспрямованість та незламність!», — розповіли в адміністрації банку.
У Олени Полякової залишився чоловік Микита, з яким вони разом 12 років.
«Я встаю рано на роботу, їду. Вона ще спить у цей час. Я її навіть не поцілував. Зазвичай цілую, а тут не поцілував», — пригадав чоловік останню зустріч із дружиною.
Відомо, що днями громадський активіст з Кременчука Геннадій Тертичний направив офіційне звернення до голови Кременчуцької районної військової адміністрації і міського голови щодо того, аби відкрити на місці трагедії ТЦ «Амстор» меморіал загиблим та заснувати парк Пам’яті жертв теракту…
Президент Володимир Зеленський назвав рашистів, які завдали ракетного удару по торговельному центру з мирними людьми, «цілком відмороженими терористами». Сообщает fakty.ua
Новости по теме
{related-news}
