Двоє українських десантників під час розвідки знищили ворожий підрозділ, викликавши вогонь на себе.

— Ми отримали наказ провести розвідку на території ведення бойових дій, — розповіли «ФАКТАМ» бійці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України із позивними «Тєхнарь» та «Малий». — Необхідно було виявити спостережні пости ворога та місця їхньої дислокації напередодні нашого наступу.

І ось невдовзі ми побачили ворожі пости у сусідній лісосмузі. Зафіксували їх та й вирішили далі продовжувати розвідку. Крались уздовж дерев та кущів. Чесно кажучи, це було досить важко. Бо це ж голий степ, кожну височину помітно за кілометр. Але дістались щасливо. Згодом побачили огорожу. Це була місцева ферма. Як згодом виявилось, росіяни використовували її як базу своєї техніки та особового складу. Вхід на ферму охороняв вартовий.

— Ви зайшли на цю ферму?

— Ми знищили вартового, непомітно прокрались на територію. Зачаїлись і почали роздивлятись. У дворі ферми, в ангарі стояла російська бронетехніка з маркуванням Z. У приміщенні поруч із ангаром чулись розмови. Там розташувався особовий склад.

До речі, двір ферми був повністю відкритий для огляду. Тож ми намагались максимально злитись із землею, аби щось побачити. І таки побачили те, що нам треба було для виконання бойового завдання.


— Ви бачили ворогів? Це були росіяни чи, можливо, «буряти» та їм подібні?

— Чесно кажучи, не було часу розглядати. Бо згодом окупанти таки помітили відсутність свого вартового на видному місці. Ще мить і нас би засікли. Тож ми хапаємо гранати та жбурляємо їх усередину ангару та на подвір’я ферми. Повалив густий дим, полум’я, вибухи. Мабуть, таки «зачепили» щось серйозне.

Хтось з окупантів заверещав, наче свиню ріжуть! Поранений, чи що… А далі вони почали гатити з усього, що лише може стріляти, куди бачили, навмання. Можливо, подумали, що їх атакує ціла диверсійно-розвідувальна група. Тож, скориставшись розгубленістю окупантів, ми швиденько покинули територію ферми та заховались у «зеленці». Не дуже надійне сховище, але краще за голе подвір’я. Далі ми швиденько передали координати бази техніки до своїх і запросили «вогонь на себе».

— Вас же теж міг «зачепити» свій артилерійський вогонь!

— Так, ми це чітко розуміли. Тим більше відстань до ворога була десь сто метрів. Будь-який осколок міг бути «нашим», не кажучи про пряме влучання! Але вірили у професіоналізм наших побратимів.

Наші артилеристи відстрілялись дуже чітко та майстерно. Там був добрий феєрверк. Після звільнення цієї території від ворога хлопці нарахували на місці нашого бою близько 30 тіл вбитих росіян та декілька знищених одиниць техніки.
За цей бій нас нагородили орденами «За мужність». Ми досвідчені бійці. Чи вважаємо цей вчинок подвигом? Ні. Ми просто робили свою роботу!
Сообщает fakty.ua