Волонтер Андрій Вербицький вижив після розстрілу рашистів та розповів про їх звірства у Мотижині Київської області, де окупанти закатували сім'ю старости Ольги Сухенко. Весь цей час орки випитували у волонтерів позиції українських військових, але ті нічого не знали, адже возили людям гуманітарну допомогу. Історію волонтерів опублікував проєкт «Очі».
«Нас затримали, після того обшукали, забрали телефони,— розповів Андрій. — Викинули дитяче харчування, памперси, продукти. Закинули у багажник, зав'язали очі, ноги, руки та повезли…

Спочатку помістили в люк і по черзі виводили катувати і били, випитуючи позиції українських військовослужбовців. На другий день орки нас стали водити в ліс, де змушували копати собі могили. Десь 23 березня нас витягли з люка обох, повалили й почали бити по голові, по ліктях, по ногах, прострілювали руки й ноги, продовжуючи допитувати. А після тортур завантажили в БТР і повезли до посадки на розстріл.
Люк, в якому рашисти тримали волонтерів

Досі пам'ятаю те місце, три пеньки. Подумки прощався з життям. І тут випустили кулі. Я відчув, як мені куля пройшла по підборіддю… Як я вижив? А почав прикидатися, що я мертвий. Буквально через хвилини дві я почув, що вони поїхали. Я встав. І почав розтягувати скотч на руках. Витягнув руки. Зняв пов'язку. Попив води, яку знайшов. Кинувся до Роми, а у друга череп прострелений. Він вже не дихав. Перемотав собі простріляну шию, руку і покульгав у село найближче. Кілометрів п'ять… Там мені допомогли люди".

У Андрія після тортур було п'ять наскрізних поранень і перелом ноги. Зараз він на реабілітації і готовий свідчити про звірства російських військових на міжнародному рівні.
Сообщает fakty.ua