Ігор Мисан з Луцьку 24 роки жив із 18-сантиметровим катетером у серці та навіть про це не здогадувався. Трубку випадково забули в його грудній клітині, коли він 17-річним хлопцем лежав у реанімації після ДТП. Ігор був тоді на межі життя і смерті: крововилив у мозок, черепно-мозкова травма, вісім днів коми… А коли прийшов до тями, з’явилися незрозумілі для лікарів ускладнення у вигляді жару, судом, фурункулів по всьому тілу та бактеріальної інфекції. На той час ніхто з медиків, які обстежували Ігоря, не здогадався, що такий стан провокує сторонній предмет… у серці.

«Ми перевірили все, що могли. І нічого не розуміємо. Повезіть його до якоїсь бабки»

— Обстежень було багато, — розповідає «ФАКТАМ» сестра Ігоря Мисана Ярослава. — Які тільки діагнози Ігореві не ставили: підозрювали сухоти, малярію, онкологію… Але нічого не підтверджувалося, а братові ставало то краще, то гірше. Лікарі призначали йому дедалі нові й нові антибіотики і лише робили припущення. А Ігор тим часом примудрявся жити практично повноцінним життям: одружився, став батьком, працював водієм-експедитором (а це важка робота, коли за кермом іноді проводиш цілий день). Але останнім часом його стан погіршився. З’явилася сильна задишка, при найменшому фізичному навантаженні обличчя ставало синім, як баклажан. Лікарі припускали в нього проблеми з серцем чи з судинами.

А почалося все з аварії, що сталася навесні 1997 року. Брат закінчував школу й готувався до останнього випускного іспиту. Сусід попросив його поїхати разом з ним до батька, щоб допомогти тому відремонтувати автомобіль. Ігор їхати не хотів, але сусід наполіг і повіз його на своєму мотоциклі. Вони врізалися в трактор. Ігор сидів позаду і прийняв весь удар на себе. Шолом розколовся на дві частини, а самого його привезли до лікарні з тяжкою черепно-мозковою травмою. Наступні вісім днів брат був у комі. Лікарі не давали жодних прогнозів. Пояснили, що стався внутрішній крововилив і вони намагаються медикаментозно зменшити гематому у головному мозку. На щастя, їм це вдалося, і брат прийшов до тями.
Ніколи не забуду, як одного ранку мені сказали: «Він прокинувся! Просить шоколадку та кока-колу». Коли мені дозволили до нього зайти, Ігор був прив’язаний до ліжка. Медсестра пояснила, що це через те, що брат себе не контролював. Сказала, що пацієнти після коми часто бувають неадекватними, можуть зривати з себе катетери, намагатися встати, коли цього ще робити не можна. Можливо, саме так і сталося і Ігор поламав підключичний катетер… Але чому ж ніхто з медперсоналу не звернув на це уваги?
Коли брату стало краще, його перевели з реанімації до нейрохірургічного відділення. Не встигли ми зрадіти, як раптом почалися ускладнення: температура під сорок, лихоманка, конвульсії. Його підкидало на ліжку, жарознижувальні не допомагали. Лікарі думали, що почалися проблеми з легенями, але це не підтвердилося. Потім Ігоря довго обстежував ревматолог, але теж не дійшов жодного висновку. Тим часом у брата з’явилися фурункули на шкірі. Йому видалили лімфовузол — думали, що він може давати таку реакцію. Призначили сильні антибіотики, але вони не давали відчутного ефекту.

Зрештою лікар нам сказав: «Ми перевірили все, що могли. І нічого не розуміємо. Якщо хочете, повезіть його до якоїсь бабки». Коли чуєш таку пораду від представника традиційної медицини, зовсім опускаються руки. Тітка, до речі, Ігоря таки возила до бабки. Та довго водила над ним руками, після чого сказала, що, мабуть, він має проблеми з судинами. Це припущення нам також нічого не дало.

Через деякий час стан Ігоря, за словами його сестри, дещо покращився.

«В організмі весь час тривав запальний процес, але брат навчився з цим жити»

— Після курсу ще одного сильного антибіотика температура впала до 37,2 і трималася такою наступні кілька років, — згадує Ярослава. — Тобто весь цей час в організмі тривав запальний процес, але вже не такий виражений, і брат навчився з цим жити. Іноді траплялися загострення, температура знову підскакувала, і Ігоря забирали до лікарні. Ми продовжували возити його на обстеження, все ще сподіваючись знайти причину.

У відділенні ревматології, куди він час від часу потрапляв, літні сусіди по палаті думали, що «хлопець косить від армії». І були шоковані, побачивши потім його судоми.

Таким наступні 24 роки й було його життя — зі знеболювальними, антибіотиками та періодичними загостреннями. Останнім часом у брата почало сильно набрякати обличчя. Ігор думав, що його продуває в машині, але потім набряки з’явилися і на ногах. Обличчя синіло, а, почувши кілька місяців тому, як він дихає, я жахнулася — брат буквально задихався! Ми з його дружиною наполягли на черговому обстеженні.

— Надії на те, що причину знайдуть, я вже, чесно кажучи, не мав, — зізнається «ФАКТАМ» Ігор Мисан. — Стільки було тих обстежень… Напевно, людина може звикнути до всього. Ось і я звик жити в такому дивному стані. Цікаво, що результати кардіограми у мене завжди були непоганими, тому серцю лікарі багато уваги не приділяли. Щодо температури говорили, що, вочевидь, тепер, після аварії, 37 із копійками — це моя норма.

А останнім часом задишка вже заважала мені навіть ходити. Вранці не впізнавав себе у дзеркалі — обличчя з ночі було набряклим, запливали очі… На черговому обстеженні в Луцьку мені сказали, що це схоже на патологію, пов’язану з тромбами. Відправили на УЗД серця, але там сказали лише, що у мене «якось дивно циркулює кров» і «у серці ніби є додатковий клапан».


Мене направили до Львова до професора Юрія Іваніва. І тільки він, повторюючи процедуру УЗД, запитав: «А чи не ставили вам за останні п’ять років підключичний катетер». «Ні, — говорю. — Але його ставили 24 роки тому». «Тепер усе зрозуміло, — сказав професор. — У вас всередині катетер». І поки я думав, що це якась помилка або жарт, професор зателефонував до відомого кардіохірурга Любомира Кулика: «У мене є для вас пацієнт».
Складній операції з видалення катетера, яку кардіохірург Любомир Кулик зробив Ігореві в грудні 2021 року, передували обстеження.

— Мені кілька разів вводили у вену контрастну речовину, але подивитися, що ж відбувається в місці, де колись стояв катетер, не виходило, — каже Ігор Мисан. — А все тому, що контрастна речовина туди не потрапляла. Там уже все було забито тромбами. Катетер за 24 роки наробив у моєму організмі багато лиха. Мало того, що він був нестерильним і спровокував бактеріальну інфекцію, так ще й на ньому стали утворюватися тромби.

Коли мені сказали, що у мене в серці трубка, я уявляв, що там залишився її маленький шматочок, два-три сантиметри. А виявилось, аж 18! Але про це дізнався після операції.
Цей катетер старого зразка довгі роки жоден рентген не показував

— Ми не медики, і нам складно було навіть уявити, що це за операція — під час якої тіло брата охолодять до 18 градусів і на якийсь час зіллють з нього всю кров, — продовжує Ярослава. — Звучить як наукова фантастика. Проте це правда. Лікар не приховував, що операція ризикована, що ймовірність вдалого результату — близько 50 відсотків. Ми з дружиною Ігоря місця собі не знаходили, а брат був абсолютно спокійним.

«Нарешті можу нормально дихати»

— Я радів, що через стільки років хтось визначив причину мого стану. І вже не думав про жодні ризики, — зізнається Ігор. — А тільки про те, що хочу якнайшвидше щось зробити й жити нормальним життям. На щастя, все пройшло добре.

Про складну операцію, яка врятувала Ігореві життя, «ФАКТАМ» розповів керівник клініки хірургії серця Львівського національного медуніверситету імені Данила Галицького професор Любомир Кулик.

— Подібні випадки, коли в серці людини залишається катетер, — дуже велика рідкість, — каже Любомир Кулик. — Але іноді таке траплялось, особливо зі старими радянськими катетерами. Пацієнти, яким ставлять підключичний катетер, найчастіше лежать у реанімації і можуть поводитися по-різному — хтось перезбуджений, робить багато рухів, і катетер може поламатися та піти всередину. Такі випадки описані в медичній літературі, хоча їх можна порахувати на пальцях.

Подібне може трапитися і з сучасними катетерами (хоча вони, безумовно, фіксуються краще), але зараз вони хоча б рентгеноконтрастні та ми можемо їх побачити. А старий катетер, який усі ці роки був у серці Ігоря Мисана, рентген не показував. Ось і вийшло, що пацієнта роками обстежували різні спеціалісти, але ніхто не міг встановити причини його стану. Трубку виявив лише професор Юрій Іванів під час ехокардіографічного обстеження. На жаль, за 24 роки вона встигла завдати організму серйозної шкоди. На катетері утворилися тромби, які відлітали й потрапляли до легеневої артерії, що призвело до хронічної тромбоемболічної легеневої гіпертензії. Це небезпечна хвороба, яка призводить до інвалідності та часто до смерті.

Коли пацієнт до нас звернувся, в його легеневій артерії та аорті тиск був практично однаковим, хоча в нормі в легеневій артерії він має бути в три-чотири рази меншим, ніж в аорті. Звідси й задишка, й набряки при найменшому фізичному навантаженні. Операції з видалення тромбів з легеневої артерії ми робимо вже понад 20 років, до нас їдуть пацієнти з усієї країни. Ігореві була потрібна така ж операція, тільки ще й з видаленням катетера.


— Ігор сказав, що його тіло охолоджували до 18 градусів. Це правда?

— Так. Для проведення подібної операції нам потрібне «сухе» операційне поле. Пацієнта треба підключити до апарату штучного кровообігу. Серце та легені під час операції не працюють, їхні функції виконує оксигенатор. Тіло пацієнта охолоджується до 18 градусів, після чого слід повністю зупинити кровообіг, а кров з організму забрати в спеціальні резервуари. Таким чином створюється «сухе» операційне поле і ми можемо видаляти тромботичні маси з найвіддаленіших розгалужень легеневих артерій.

Ми маємо на це 15 хвилин. Якщо цього часу не вистачило, відновлюємо штучний кровообіг, а через деякий час повторюємо процедуру і маємо на маніпуляції ще 15 хвилин. У випадку Ігоря вийшло, що загалом у нього не було кровообігу 45 хвилин.

Така операція вважається однією з найскладніших і непрогнозованих у серцевій хірургії. У світі лише п’ять центрів, де такі втручання проводять щодня. Ми робимо по 12—15 операцій на рік і загалом зробили їх вже близько 170. Звіт про кожну таку операцію відправляємо до Кембриджу, де збирають відомості про всіх прооперованих пацієнтів. Тому операцію, яку зробили Ігореві Мисану, вже занесено до відповідного європейського реєстру.

Унікальність цього випадку насамперед у тому, що тромбоемболічна легенева гіпертензія виникла в молодого пацієнта й сталося це через сторонній предмет в серці, з яким він жив довгі роки. І відокремити тромби від катетера було дуже складно.

— Який тепер прогноз? Ігор зможе повернутися до повноцінного життя?

— Так. Невелика гіпертензія залишається, але вона не завадить чоловікові займатися спортом, працювати фізично. Прогноз сприятливий, і пацієнт уже встиг помітити істотне поліпшення.

— Це правда, — підтверджує Ігор Мисан. — Нарешті можу нормально дихати. З моменту операції минуло зовсім мало часу, а я вже багато ходжу пішки (зовсім без задишки!), їжджу за кермом. Мені пощастило, що катетер таки виявили і що мені ще можна було допомогти.

— Чи не плануєте висувати претензії луцьким медикам, які 24 роки тому пропустили цю ситуацію?

— Поки не знаю. Пройшло дуже багато часу. Але, до речі, коли цього разу після операції виходив з наркозу, мені наснився дивний сон. Я побачив себе, 17-річного, збоку. Начебто лежу в реанімації і там анестезіолог каже іншому лікареві, що, швидше за все, вони забули катетер у моєму тілі. На що інший лікар відповідає: «Не треба нічого робити, він все одно не буде жити. Йому максимум кілька днів залишилося». Розумію, що це може бути лише моя уява. Але все ж таки хочу з’ясувати, хто в ті дні, коли я лежав у реанімації, працював у лікарні і був на зміні.

На фото в заголовку: Ігор Мисан (зліва) з хірургом Любомиром Куликом (фото «Суспільне Волинь»)
Сообщает fakty.ua