9 листопада СБУ затримала у Києві Дениса Куліковського, якого називають головним катом «ДНР». Першим цю новину повідомив на своїй сторінці у Facebook журналіст, письменник, блогер, експерт Українського інституту майбутнього Станіслав Асєєв: «Тепер можу сказати, що життя прожите не дарма». Завдяки Асєєву про спецв'язницю «МДБ» для «особливо небезпечних злочинців» на території колишнього донецького артцентру «Ізоляція», де до 2019 року всім заправляв Куліковський (прізвиська «Палич» та «Перший»), тепер знають у всьому світі.

Про пекельні тортури та приниження, про справжнє обличчя «руського мира» і про зламані людські долі Станіслав написав у книзі «Світлий Шлях. Історія одного концтабору», яка стала бестселером і перекладена багатьма мовами.

Асєєв провів у катівнях бойовиків 962 дні (його звільнили під час великого обміну у грудні 2019 року), причому більшу частину в «Ізоляції». Скільки там убито та замучено людей, ніхто не знає. Згідно з офіційною статистикою, через «Ізоляцію» пройшли три з половиною тисячі людей, з них тисяча шістсот — мирні громадяни.

В «Ізоляції» «працюють» професійні садисти. Найжорстокіший із них, за словами жертв, — Денис Куліковський. Саме під керівництвом цього нелюдя ув'язнених били, різали, душили, топили, катували електричним струмом, ґвалтували, ховали живцем та інсценували розстріли.

Відомо, що Куліковському 37 років. Він уродженець села, розташованого у передмісті Курахового Донецької області. У нього є дружина та дитина, а більшість рідних живе на підконтрольній території. До війни працював у міліції. Навесні 2014 року влився до лав бойовиків. У сюжеті каналу «1+1» сказано, що Куліковський нібито з початку 2019 року (!) перебував у Києві. Є непідтверджена версія, що він начебто співпрацював із СБУ. Як Куліковський опинився у столиці та чому його не заарештовували так довго, поки не зрозуміло. Йому загрожує від 8 до 15 років позбавлення волі або довічне ув'язнення.

Щоб розуміти масштаб його діянь, публікуємо кілька фрагментів із інтерв'ю тих, хто пройшов пекло «Ізоляції».

«Я три доби простояв на „розтяжці“, не спав, не їв, у туалет не ходив»

Співробітниця компанії ДТЕК Валентина Бучок:

— Затримали мене взимку 2017 року за те, що з телефоном у руках йшла біля будинку, де підірвали бойовика «Моторолу». Катування тривали часом по 20 годин. Камерою на заводі «Ізоляція» був переобладнаний кабінет: чи то бухгалтерія, чи то якийсь технічний відділ. Навпроти цієї камери була тортурна, в якій дорослі чоловіки втрачали голос від криків і випорожнювалися під час тортур.

Колишній шахтар Валерій Соколов (провів у полоні три з половиною роки):

— Затримали мене 12 листопада 2016 року за те, що я сфотографував суботник на роботі (працював поруч), а на фото потрапив паркан «Ізоляції».

У підвалі з мене зняли кайданки, прив'язали скотчем і почали катувати. «Тапіком» (польовий телефон ТА-57, який бойовики використовують для тортур струмом) та шокером. Я неодноразово втрачав свідомість. Через те, що мені в ніс запихали ватку з нашатирним спиртом, уся носоглотка була вражена. Вони хотіли, щоб я зізнався у вбивстві «Мотороли».
«Тапік» — польовий телефон «ТА» на столі для тортур

Потім дали поспати, а вранці зайшов «Палич», сказав: «Гниду эсбэушную к стенке, есть не давать, пить не давать». Бригада, яка мене катувала, була з Воронежу. Я три доби простояв на «розтяжці» (це коли ноги на ширині плечей, а руки підняті вгору), не спав, не їв, у туалет не ходив. Коли падав, підіймали та знову ставили. Наприкінці вже були видіння — бачив перед очима дружину і кричав: «Лєно, я тебе люблю». Після «розтяжки» мені сказали: «Мы привезем дочку и жену. Дочку изнасилуем, а жене выколем оба глаза».


Доводили до такого стану, що просив мене розстріляти. Ще вони влаштовували нам «розгін демонстрантів» — виводили натовпом на вулицю, ніби ми йдемо на мітинг за Україну, і налітали з кийками.

Найгірше було, коли мені вставляли катетер у районі сонної артерії й пускали струм. Легені наче набухали, я не міг дихати, відключався. У задній прохід вставляли катетер і пускали струм — це в них була «класика». Биття головою об стінку вони називали «ввічливі люди ворушать головою».

«Палич» пишався тим, що в нього за ніч могло бути вісім трупів («баранів»).

«Окуповані території — це одна велика «Ізоляція»

Письменник Станіслав Асєєв:
— Те, що відбувається з людьми в «Ізоляції», це класичний 1937 рік. Там усім заправляють класичні психопати та садисти. Весь цей час нас переконували в тому, що ми — ніхто, що майбутнього не існує, що жіночі крики та нічні тортури — це єдина реальність, на яку ми заслужили.

Вони могли постійно стукати прикладом у металеві двері, навіть уночі. Не знаю, як передати ці відчуття словами, але ви просто здригаєтеся і схоплюєтеся. Одне з правил — і це також психологічні тортури — коли будь-коли відкриваються двері, ви повинні встати з нар, одягнути пакет на голову, розвернутися до стіни, руки завести за спину і так стояти. Коли б'ють прикладом у двері, ви вже напоготові.

Що відбувається у тих підвалах? Людину роздягають догола, прив'язують скотчем так, що вона не може поворухнутися, і роблять все, що завгодно.

Один бідолаха намагався розрізати собі вени цвяхом у стані шоку після тортур. Я став мимовільним свідком його розмови з охороною, яка проходила в коридорі біля дверей нашої камери. Наглядач намагався його заспокоїти, коли той вигукував: «Вы не понимаете! Я больше такого не выдержу!», описуючи один із найжорстокіших видів тортур — з електродом у задньому проході. В «Ізоляції» подібне просто рядовий випадок.

Те, що відбувалося в «Ізоляції», жахало навіть людей з 20-річним досвідом таборів. Господар концтабору, він же «Палич», був просто схиблений на сексі, — звичайно, з усіма властивими йому збоченнями, що виливалося у зламані долі десятків людей.


«Подмывайся» — зазвичай саме це слово означало, що когось із сусідньої жіночої камери поведуть сьогодні на другий поверх. А другий поверх для жінок означало зґвалтування. Саме там була кімната «Палича» і саме туди відводили жінок, яким він наказував ретельно вимитися перед тим, як піднятися нагору.

Якийсь час мене били гумовою палицею в місце трохи вище коліна, вже через кілька хвилин шкіра під джинсами надулася, немов мильна бульбашка. В «Ізоляції» таких називають «світлофором» — через ефект, при якому все ваше тіло стає однією суцільною гематомою, спочатку лілового кольору, а пізніше переходить у жовтий і зелений відтінок. Якось у сусідню з нами камеру такого «світлофора» просто внесли та поклали на підлогу, прикривши ковдрою та заборонивши перетягувати навіть на нари. Чоловік так і лежав до ранку.

У цих стінах тортури проходять дев'яносто дев'ять зі ста людей. Коли мене катували «тапіком» (цей прилад — місцева знаменитість, що називається «польовим поліграфом»), два дроти прив'язали до великих пальців і заборонили навіть кричати, сказавши, що відріжуть частину носа, якщо буде хоч один звук. Після чого показово вдарили по переніссю великим тесаком, лезо якого виявилося тупим. Потім один із проводів кинули на ліве вухо, і я мав відповідати під дією скорочення м'язів обличчя. Зрозуміло, мова ставала нечіткою, через що один із катів лише збільшував струм. Дуже скоро мені вже був байдужий весь цей допит, оскільки я буквально звисав зі стільця і лише іноді приходив до тями з новою порцією електрики.


Фінальною стадією тортур стала загроза, що мене відведуть до камери, в якій сьогодні ж уночі «опустять», просто кажучи — зґвалтують. Вони справді тримали при собі в'язнів, які виконували цю «роботу», після чого їх саджали у в'язницях в окремі камери, щоб інші зеки не розірвали їх на шматки.
Камери ув'язнених та двір для прогулянок, обнесений „колючкою“

Якось «Палич» допитував когось у сусідній камері. Людина кілька годин поспіль безперервно кричала — її били по геніталіях спеціальною трубкою, що видає характерний звук.

Одному хлопцеві відбили селезінку, пошкодили внутрішні органи — і він швидко почав покриватись сірими плямами. Коли його товариші по камері сказали про це «Паличу», той став час від часу заходити в камеру й бити його ще сильніше, запевняючи всіх, що той прикидається. Зрештою агонія цієї людини тривала три доби, під час яких у неї почалися галюцинації: вона стала обіймати дружину і розмовляти з нею… Через три доби хлопець помер, а від співкамерників зажадали написати розписки, що він сам завдав собі каліцтва.

Запам'яталася ще одна історія. Батька катували разом із сином, на одному столі. Завели до нас у камеру вже з опіками, з поламаними ребрами. З сьомої до пів на дев'яту вечора він був повністю дезорієнтований, не розумів, де знаходиться. Він сідав на краю нар і тільки-но чув кроки в коридорі, був упевнений, що разом із сином перебуває ще в підвалі. Тобто людина свідома, але постійно повторює: «Терпи, терпи, сынок…». Ми йому кажемо: «Успокойся, все закончилось, ты уже в камере, вас уже не пытают».

Пам'ятаю, як «Палич» носився ночами по «Ізоляції», відкривав чоловічі камери та кричав: «Под нары, п… сы! Сосать!»

«Палич» не мав права залишати територію «Ізоляції». Та й не міг цього зробити, бо дуже побоювався за своє життя. Він жив на другому поверсі, мав окрему «спальню», там стояли телевізор і ноутбук. Мився в тому же душі, де й ми милися раз на тиждень. Він завжди повторював фразу: «Это не вы со мной сидите, это я з вами сижу». Тобто ця людина сама себе замкнула у тих стінах, коли погодилася на таке.


Не знаю, на що він розраховував і чи думав, що все обернеться саме так. Але саме думка про те, що він живий, поки виконує цю «роботу», і що як тільки він перестане катувати людей, його теж уб'ють, тому що таку людину ніколи ніхто не відпустить просто так на волю, помітно погіршувала його психологічний стан на наших очах. Він глушив його глибокими запоями. А коли напивався, у нього взагалі зносило дах. І він з новою силою починав катувати, бити та ґвалтувати полонених. Наступного ранку йому ставало ще гірше. Це було замкнуте коло. У «Палича» все менше і менше залишалося те, що ми називаємо людиною. Тож це взагалі унікальний випадок.

Це патологічний садист. Постійно катувати людей може лише той, хто не має до них якоїсь чуттєвої емпатії. Тобто якщо у вас з'явилася жалість до людини, яку катуєш, то одночасно ви відчуваєте сором, каяття, глибокі докори совісті. Роками робити таке неможливо, ви просто збожеволіли б…

Можливо, «Палич» до війни не був таким відкритим садистом. Але «Ізоляція» однозначно вплинула на нього. Щоночі катувати людей, як це робив він… Це впливає на особистість. Він мені якось сказав, що немає вибору. Я тоді нічого не зрозумів — оскільки сам лише нещодавно потрапив до «Ізоляції» і не усвідомлював, що це за місце і що за мужик. Тільки в цей момент я зрозумів, з ким говорю, і що ця людина в шльопанцях, смішній майці та з автоматом — і є той знаменитий садист, про якого мені вже встигли тут розповісти".
Затриманий у Києві Денис Куліковський («Палич») на суді в Маріуполі заявив, що живе в столиці з 2019 року (скрин з відео)

Потрібно розуміти, що лише у Донецьку є понад десяток місць, де катують людей. У широкому розумінні всі окуповані території — це одна велика «Ізоляція».

Фото зі сторінки Станіслава Асєєва у Facebook Сообщает fakty.ua