Сьогодні, у Всесвітній день дитини, який в
Україні відзначають як День захисту дітей, варто замислитися над нашою
особистою відповідальністю перед дітьми, адже сучасне українське дитинство
зазнало суттєвих змін.

Захист, підтримка та створення умов для
гармонійного розвитку - це одні з найважливіших завдань, які стоять перед
дорослими, щоб забезпечити дітям відчуття безпеки, сформувати у них сильну віру
у власні сили та виховати довіру до людей і світу, що їх оточує. Саме ці
аспекти є фундаментом здорового дитинства, яке впливає на все подальше життя.

У цей жахливий час війни не можна
забувати: російська агресія продовжує здійснювати численні злочини проти
українського народу. Одним із найстрашніших є систематичне викрадення
українських дітей та навмисне нищення нашої національної ідентичності. Україна
робить усе можливе на міжнародній арені, щоб повернути маленьких українців до
їхніх домівок і сімей та добитися справедливого покарання для тих, хто скоїв ці
жахливі злочини.

Водночас нам слід пам’ятати і про дітей,
які зараз особливо потребують підтримки всередині країни. Це ті, хто втратив
дім, здоров’я або батьків, став вимушеним переселенцем чи опинився у складних
життєвих обставинах.

Ефективна державна політика передбачає не
тільки реагування на кризові ситуації, але й формування системи, яка забезпечує
раннє виявлення проблем, профілактичні заходи та підтримку сімей. Саме тому
держава спільно з громадами та громадськими організаціями активно працює над
створенням сучасної моделі соціальних послуг.

Захист дітей - це не формальність у
вигляді, статистики, звітів або пунктів законодавства. Першочергово це реальна
допомога там, де є потреба: коли необхідно повернути дитину з окупації,
підтримати родину, яка залишилася без даху над головою, або забезпечити дитині
доступ до психологічної та/або медичної допомоги, а не бюрократичних процедур.

Основна мета полягає не тільки в подоланні
наслідків війни, але й у створенні системи, що забезпечить кожній дитині захист
і підтримку відповідального дорослого-наставника. Сімейні форми виховання мають
стати не лише чудовою ідеєю, а реальною практикою.

Спільним завданням є створення таких умов,
за яких кожна українська дитина, незалежно від її місця перебування - в Україні
чи за її межами - завжди відчуватиме, що її батьківщина - це Україна. Це її
рідна земля, її мова, її незмінний дім. Важливо докласти всіх можливих зусиль,
щоб зробити цей дім не лише безпечним, але й настільки міцним, щоб забезпечити
надійний захист її майбутнього.

Кожен крок - це не лише боротьба за
сьогодення, а й важливий вклад у збереження майбутнього України.