Метою законопроекту є урегулювання питання нестандартних форм зайнятості
для осіб, які виконують роботу на непостійній основі, забезпечення гнучкості у
виборі організації трудових відносин, посилення мобільності працівника при
реалізації права на працю.

Законопроектом пропонується закріпити у Кодексі законів про працю України
нову форму трудового договору - «Трудовий договір з нефіксованим робочим
часом», як особливий вид трудового договору, умовами якого заздалегідь не
встановлено конкретний час виконання роботи, а обов’язок працівника виконувати
таку роботу, яка виникає виключно у разі надання власником або уповноваженим
ним органом передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того,
що така робота буде надаватися постійно.
Проектом передбачено, що роботодавець самостійно визначає необхідність та
час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим
договором строк погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого
часу, необхідного для виконання відповідної роботи.

Кількість укладених трудових договорів з нефіксованим робочим часом не може
перевищувати 10 % загальної кількості трудових договорів.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, які використовують найману
працю менше ніж 10 працівників, можуть укладати не більше одного трудового
договору з нефіксованим робочим часом.

Проектом також пропонується закріпити зміст такого договору, де зокрема,
передбачити інформацію про:

спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок
виконання роботи;

спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність
приступити до роботи або відмовитися від її виконання у випадках, передбачених
частиною сьомою цієї статті;

інтервали, в які від працівника можуть вимагати працювати (базові години та
дні).

Типова форма трудового договору з нефіксованим робочим часом затверджується
Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Кількість базових годин не може перевищувати 40 годин на тиждень, а
кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Працівник може відмовитися від виконання роботи у таких випадках:

якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів і
годин;

якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних
строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Однак відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години,
визначені договором, є підставою для притягнення його до дисциплінарної
відповідальності.
Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на
підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного
місяця становить 32 години. Якщо працівник протягом календарного місяця
виконував роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не
менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці,
визначених трудовим договором.

У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися
додаткові підстави для його припинення. У цьому зв’язку частину першу статті 36
КЗПП пропонується доповнити новим пунктом 8 -
«8) підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом,
контрактом».

Запропонованими змінами також пропонується доповнити частину п’яту статті 8
Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове
державне соціальне страхування» положенням, яке передбачає, що при нарахуванні
заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором з
нефіксованим робочим часом, ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною,
застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Проект Закону зареєстровано за №5161.