Осінній дощ створює особливий настрій. Отож, він був і є джерелом натхнення для митців та поетів. Картини на тему дощу є у творчості Клода Моне, Ван Гога, Едгара Дега та інших видатних художників.
Українські фарфористи теж створили чимало чудових робіт на цю тему.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про лейтмотив осіннього дощу у творах мистецтва вітчизняних майстрів порцеляни.

«Осінь навчає нас простим радощам»

- Осінь завжди приходить несподівано, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Вона входить у місто з шелестом листя й тихим дощем, що малює прозорі смуги на вікнах. Дощ восени — не гроза і не стихія, а радше музика, яку можна слухати нескінченно. Він має свою ритміку: дрібні краплини мов ноти вальсу, а удари по склу ніби удари серця. І кожен цей звук огортає теплом, якщо сидіти вдома, загорнувшись у плед. Є особливий осінній ритуал, який дарує миті щастя: треба взяти улюблену чашку, налити гарячої кави чи запашного чаю, сісти біля вікна й дозволити собі стати споглядачем. За склом — дощ, калюжі, перехожі з парасолями, розмиті вогні ліхтарів, а у руках — тепло, яке зігріває не лише пальці, а й думки. Це — момент тиші в галасливому світі, можливість зупинитися. Осінь навчає нас простим радощам. Вона не про гучні моменти успіху, а про внутрішній затишок і глибину. Восени ми стаємо ближчими до себе: дозволяємо собі мріяти, перечитувати улюблені книжки, слухати музику, яка звучить інакше під акомпанемент дощу.ВІДЕО ДНЯ
— Хто з українських митців-фарфористів відобразив у своїх роботах цей настрій?
- Чимало робіт з лейтмотивом осіннього дощу є у сучасної київської мисткині Юлія Красної. Ось її робота «Кавова осінь».РЕКЛАМА
Юлія Красна. Таріль «Кавова осінь». Київ, 2024
Художниця перетворює буденну сцену на справжню живописну історію, де осінь — не просто сезон, а настрій, стан душі. У центрі композиції — молода пара за кавою, занурена в теплу розмову. Постаті закоханих сповнені щирості. Дивовижне дерево з химерною кроною у вигляді гриба, мов парасолька, захищає закоханих від дощових крапель, які спадають згори. На гілці білочка — символ осені, затишку та щастя, що криється в простих речах. Осіннє листя злітає у ритмі осіннього вітру. Їхня багатобарвність підкреслює теплоту почуттів. У кафе бачимо ще одну самотню постать, це задумлива дівчина з чашкою. Осінь налаштовує на роздуми. Ця таріль — маленький театр осені, де кожен герой — листок, білочка, пара закоханих, дівчина, крапля — має свій голос. Це ніжна й водночас яскрава візуальна розповідь про людське тепло, осінні барви і просте щастя — чашку кави з близькою людиною.
— Цікава робота!
РЕКЛАМА
- А ось декоративна таріль Юлії Красної «Спогад про Львів». На ній оживає спогад про Академію мистецтв, у якій формувався її художній світ. Тут — постаті молодих митців у момент зосередженого творення: хтось малює, хтось вдивляється у полотно, хтось просто думає, спершись на руку. За вікном — дощ, тихий, осінній, львівський. Той самий, львівський, прозорий і нескінченний. Листя, що кружляє за вікном, мов пульс міста, його вічна краса. Краплини дощу на склі — як нотатки часу, крізь які проступають спогади про юність та дружбу.
Ю. Красна. Таріль «Спогади про Львів». Львів, 1983

«Червона парасолька стає емоційним центром композиції — знаком турботи, гри й радості»

- А от ще одна робота Юлі Красної — ніжна, поетична замальовка з осіннього життя, сповнена теплоти, руху й світлого настрою, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Ми бачимо дівчинку у білому плащику, яка біжить поруч із хлопчиком у червоній куртці, тримаючи над ним яскраву парасольку. Осінь у трактуванні художниці — не сумна, а жвава, дитяча, наповнена ароматом вологого листя й теплим світлом усмішок. Червона парасолька стає емоційним центром композиції — знаком турботи, гри й радості. М’які лінії малюнка, чиста колірна гама, поєднання графічної точності з ліризмом руху створюють відчуття осінньої миті радості, що пахне дощем і дитинством.
Ю. Красна. Чашка. Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1997РЕКЛАМА

«Мрію про такі чашки з дівчатками під парасольками»

— Хто ще із фарфористів надихався осіннім дощем?
- Мініатюра Олександри Карасьової— лірична замальовка з життя великого міста, передана мовою тонких ліній і ледь помітних напівтонів.
На порцеляновій поверхні художниця створила поетичний мікросвіт: самотня фігура під парасолькою йде крізь туман, повз вуличний ліхтар і голі дерева. У цій мініатюрі — зупинена мить дощу, коли повітря насичене вологим світлом, а місто ніби дихає спокоєм і самотою.
Контраст між чорною графікою силуетів і теплим вогником ліхтаря створює відчуття внутрішнього тепла серед прохолоди урбаністичного простору. Монохромна манера художниці набуває акварельної ніжності, а композиційна стислість — відчуття фільму-спогаду, де навіть парасолька стає символом крихкої людської присутності серед безмежності міста.
О. Карасьова. Мініатюра. Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1992
— Яка робота на дану тему ваша улюблена?
- Чарівні чашки Київського експериментального кераміко-художнього заводу — поема про дощ і дитинство — втілена у фарфорі. Вони належать до тієї категорії творів, що поєднують функціональність і поетичність, перетворюючи звичайне чаювання на маленьке свято спогадів.
На білих глянсових стінках по колу — дівчатка з парасольками. Вони ніби танцюють у легкому вітерці, серед жовтих і червоних осінніх листочків, що кружляють навколо. Їхні плащики як спалахи радості. А парасольки — яскраві акценти, що створюють настрій. Ці чашки — уособлення радості в простому: спогад про дитинство, прогулянку під дощем. Вони наповнюють оселю атмосферою затишку й душевного тепла, нагадуючи, що навіть найсіріший день може бути розфарбований барвами радості — достатньо лише парасольки й гарного настрою. Мрію про такі чашки з дівчатками під парасольками. У них втілена дитяча віра в диво.
Чашки Київського експериментального кераміко–художнього заводу. 1960-ті
Сообщает fakty.ua