28 жовтня у Києві, у музеї «Будинок митрополита» Національного заповідника «Софія Київська», відкрилась виставка «Неповторна, незрівнянна: Баранівська порцеляна середини XX століття». Експонати в експозиції вражають красою.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії вітчизняної порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про роботи баранівських фарфористів в експозиції.

«Соняшник — знак життєвої енергії українського мистецтва»

— На виставці представлено близько двохсот творів — чайно-кавові сервізи, вази, декоративні вироби та скульптурна пластика, — розповідає Людмила Карпінська-Романюк. — Ось відомий сервіз «Соняшник», його створили у 1959 році Іван Віцько та Іван Величко. Ця робота з колекції Національного музею декоративного мистецтва України. Яскравий геометризований орнамент з мотивом квітки соняшника символізує життєствердну енергію українського мистецтва. А ще соняшник — символ сонця, тепла та вічного руху життя. У народній символіці він уособлює світло та щедрість землі. Соняшник завжди тягнеться до сонця — як і людина, що прагне гармонії, добра та духовного росту. У порцеляні цей образ набуває особливої сили: соняшник — знак життєвої енергії українського мистецтва, символ оптимізму й відродження.ВІДЕО ДНЯ
І. Віцько, І. Величко. Сервіз «Соняшник». Баранівський фарфоровий завод. 1959. Національний музей декоративного мистецтва України
— Краса!РЕКЛАМА
— А ось чайний сервіз «Бутон», який створив митець Дмитро Гоч. У період з 1956-го по 1972 рік він був головним художником Баранівського фарфорового заводу. Цей сет став справжньою візитівкою баранівського фарфору. Сервіз випускався в кількох кольорах. Найпоширеніший був червоний. На виставці «Неповторна, незрівнянна: Баранівська порцеляна середини XX століття» сервіз буде представлений у раритетних кольорах — рожевому та блакитному.
Дмитро Гоч. Чайний сервіз “Бутон”. Баранівський фарфоровий завод. 1950–1960-ті роки

«Ідеал естетики 1950-х років — вишуканість у простоті»

— А ось кавовий сервіз — зразок вишуканої стилістики другої половини 1950-х років, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. - Аркадій Петров, знаний художник Баранівського фарфорового заводу, належав до покоління майстрів, які в середині двадцятого століття формували нову мову українського фарфору — лаконічну, витончену, з відчуттям стилю часу. Його сервіз поєднує стриманість класики з модерним декоративним акцентом, утілюючи ідеал естетики 1950-х років: вишуканість у простоті.
Аркадій Петров. Кавовий сервіз. Баранівський фарфоровий завод, 1957. Національний музей декоративного мистецтва УкраїниРЕКЛАМА
— Я навіть уявила, які смачні тістечка можуть подаватись на таких вишуканих тарілочках.
— В експозиції також представлена чайна пара Олександра Агафонова. Цей сет належить до тих експонатів, що яскраво демонструють філігранність ручного розпису, характерну для Баранівського фарфору середини двадцятого століття. Глибокий винно-коричневий фон покриття створює ефект благородного тепла, на якому розцвітає орнамент — золочені стилізовані рослинні мотиви, підкреслені ніжними відтінками рожевого, бірюзового та небесного.

У композиції поєднані точність графічного малюнка та витонченість колористики, властиві творам баранівських художників, які славилися досконалою технікою нанесення емалі й золота. Такі вироби уособлюють високу культуру художнього декорування порцеляни, що принесла Баранівському фарфоровому заводу заслужене визнання на всеукраїнських та міжнародних виставках.
Олександр Агафонов. Чайна пара. Баранівський фарфоровий завод, 1957. Колекція Національного музею декоративного мистецтва УкраїниРЕКЛАМА

«У ці непрості часи виставка дарує віру в незгасну енергію творчості»

— Яка скульптура представлена на виставці?
— Серед робіт — «Український танок» Оксани Жникруп. Скульптура створена у 1954 році. Ця динамічна композиція передає ритм, радість і святковість українського народного танцю. У 1954 році робота була відзначена премією як найкращий національний український сувенір. Згодом вона здобула міжнародне визнання: у 1960 році експонувалася на виставці-ярмарку в Марселі, а у 1962 році експортувалася до США. Статуетка «Український танок» відома у кількох варіантах розпису.
О. Жникруп. «Український танок». Баранівський фарфоровий завод. 1954
— Стільки колориту!
— Останніми роками в Україні дедалі виразніше зростає інтерес до творчої спадщини художників-фарфористів Баранівського заводу — митців, які створили унікальну сторінку в історії українського декоративного мистецтва. Виставка має на меті показати найкращі зразки. Це роботи, що поєднали національні традиції орнаменту, індивідуальний авторський почерк і модерну естетику 1950−1960-х років. Художні традиції Баранівського фарфорового заводу, що мали заслужене визнання в галузі, завжди вирізнялися вишуканим смаком, досконалістю форми й бездоганною якістю виконання. Продукція заводу користувалася великим успіхом на зовнішніх ринках, експонувалася на міжнародних виставках і ярмарках, утверджуючи престиж українського фарфору. Хоч саме підприємство, на жаль, припинило своє існування у 2010 році, його спадок продовжує жити у витворах, що вражають досконалістю форми, гармонією кольору та світлою енергетикою української душі.
Виставка відкриває перед глядачем панораму мистецтва, у якому втілено красу, талант і натхнення кількох поколінь українських майстрів.
У ці непрості часи виставка дарує віру в незгасну енергію творчості, гармонію та в людей, котрі бережуть красу і продовжують життя наших культурних скарбів.

Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповіла про фарфорові набори для сніданку.
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: Дмитро Гоч. Чайний сервіз «Бутон». Баранівський фарфоровий завод. 1950−1960 роки. Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк Сообщает fakty.ua