Плесканець — традиційна українська посудина, що використовувалась для подачі міцних напоїв. Його часто прикрашали орнаментом, який містив мотиви достатку та оберегів. Плесканець має суцільну форму, на відміну від куманця, який нагадує бублик.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про серію плесканців, натхненних відомими українськими піснями.

«Плесканець — один з атрибутів щедрого святкового столу, за яким збираються рідні та друзі»

— Сувенірні порцелянові плесканці, створені на Тернопільському фарфоровому заводі у 1960-х роках, зачаровують красою, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — В авторських роботах Петра Тарасенка й Марії Терещук оживають пісні, казки та танці. Плесканець — один з атрибутів щедрого святкового столу, за яким збираються рідні та друзі. Гості смакують стравами української кухні. Тут і борщ, і голубці, і вареники з різними начинками… За столом лунають тости з побажаннями гарної долі, міцного здоров’я, успіхів… Кожен плесканець розповідає про атмосферу українського застілля, де зазвичай звучать і улюблені пісні.ВІДЕО ДНЯ
— Ця серія раритетна?
— Так. Знайти її сьогодні у продажу практично неможливо. На кожному плесканці з одного боку ми бачимо сюжет за мотивами пісні, з іншого — цитату з неї. Ось плесканець з орнаментом, натхненний відомою піснею «Два кольори». Він оживає на білій поверхні порцеляни, як вишивка на сорочці. На звороті цитата: «Два кольори мої, два кольори: червоне — то любов, а чорне — то журба». На жаль, надпис на виробі видно не досить чітко — з моменту створення роботи минуло понад пів століття. Час, як бачимо, може бути нещадним…РЕКЛАМА
П. Тарасенко, Марія Терещук. Плесканець «Два кольори мої, два кольори». Тернопільський фарфоровий завод, 1967 р.

«Цікава історія створення пісенного шедевра «Два кольори»

— Колоритна робота!
— Цей плесканець створено за мотивами всесвітньо відомої української пісні поета Дмитра Павличка та композитора Олександра Білаша «Два кольори», написаної у 1964 році. Головна тема пісні — доля людини, символічно вишита на полотні життя червоними й чорними нитками: червоне — то любов, чорне — то журба. Цю пісню виконували відомі українські співаки: Дмитро Гнатюк та Квітка Цісик, є вона й у репертуарі Василя Зінкевича. Цікава історія створення пісенного шедевра. Поет та композитор нудьгували на комсомольському з’їзді та раптом звернули увагу на жінку у чорній хустині з червоними трояндами. Так народилася ідея пісні, яка стала улюбленою у мільйонів людей в Україні та за кордоном.
— Що відомо про митців, які створили ці плесканці?РЕКЛАМА
— Петро Тарасенко — художник-кераміст. Певний час був головним художником Тернопільського фарфорового заводу. У 1980-ї роки працював художником на Київському експериментального кераміко-художньому заводі. Проєктував форми чайних і кавових сервізів, чайників і комплектів для напоїв, декоративних блюд, сувенірів, квіткові вази, скульптуру та майстерно декорував свої авторські твори. Його роботи зберігаються в Національному музеї декоративного мистецтва України, Музеї історії Києва, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», Хмельницькому краєзнавчому музеї, Музеї образотворчих мистецтв (м. Чорноморськ Одеської обл.). Марія Терещук, яка навчалась образотворчого мистецтва у Львові, має у творчому доробку чимало робіт з гуцульськими мотивами.

— Який з дизайнів плесканців вам найбільше подобається?
— Мабуть, декор плесканця «Закувала та сива зозуля» — за мотивами української пісні на слова Петра Ніщинського. На лицевій стороні — птах, який співає пісню про долю, кохання, рідний край. Навколо — квіти. Малюнок створений у стилі петриківського розпису. Зозуля в українській традиції — птах долі, передвісник весни та оновлення. Висота цього плесканця 23 сантиметри. Він майже вдвічі більший за плесканець «Два кольори мої, два кольори», висота якого десять сантиметрів. Традиційно вважається: чим менший плесканець, тим міцніший має бути напій. Проте ці плесканці суто декоративно-сувенірні. Кришечки у них не відкриваються.
П. Тарасенко, М. Терещук. Плесканець «Закувала та сива зозуля» — за мотивами української пісні на слова П. Ніщинського. Тернопільський фарфоровий завод, 1967 рікРЕКЛАМА

«Кожен з цих виробів — наче маленька поетична повість, сповнена народної мудрості, жартівливої витівки й глибокої лірики»

— А ось сувенірний плесканець, створений за мотивами української народної жартівливої пісні «Дам лиха закаблукам», — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. - На ньому зображені двоє козаків, що танцюють гопак. Пісня «Дам лиха закаблукам» — весела й водночас глибока оповідь про свободу, веселий дух і природне бажання танцювати, жартувати, жити легко й сміливо. Цей порцеляновий витвір мистецтва нагадує нам, що навіть у найважчі часи українці не втрачали вміння сміятися, співати й жити з вогником в очах. І ця філософія — дарувати «лиха закаблукам», тобто відганяти сум, страхи та буденні турботи, — є однією з найяскравіших рис українського народу.
П. Тарасенко, М. Терещук. Плесканець «Дам лиха закаблукам» Тернопільський фарфоровий завод, 1967 р.
— Колекція українських сувенірних плесканців, створених у 1960-х роках на Тернопільському фарфоровому заводі Петром Тарасенком та Марією Терещук, дуже цікава.
— Так. Кожен із цих виробів — наче маленька поетична повість, сповнена народної мудрості, жартівливої витівки й глибокої лірики. Нехай кожен, хто торкнеться їх, відчує не просто керамічну прохолоду, а подих рідної землі, гомін пісень на ярмарку, тепло батьківської хати. Кожен плесканець має свій характер, свою пісню, а разом вони творять один великий хор, у якому звучить пам’ять народу — жива, тепла й нескінченна…

Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповіла про роботи вітчизняних фарфористів на тему пляжного відпочинку.
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: П. Тарасенко, М. Терещук. Плесканець «Закувала та сива зозуля» — за мотивами української пісні на слова П. Ніщинського. Тернопільський фарфоровий завод, 1967 рік. Сообщает fakty.ua