Зупинилося серце легендарного українського композитора, народного артиста України, Героя України Ігоря Поклада, автора музики до пісень «Кохана», «Скрипка грає», «Ой, летіли дикі гуси», «Чарівна скрипка». Серед виконавців чудових пісень композитора — Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Дмитро Гнатюк, Ніна Матвієнко та багато інших відомих артистів.ВІДЕО ДНЯ
Ігор Дмитрович дав «ФАКТАМ» не одне інтерв’ю. Перша бесіда за чашкою ароматної кави, яку зварила дружина композитора Світлана, відбулась на густо увитій виноградом веранді його заміського будиночка.

«Найгучніший розіграш я влаштував з Юрою Рибчинським»

Ігор Дмитрович розповідав багато цікавого. Наприклад, що часом музика йому снилась. Це було для нього знаком, що він у хорошій творчій формі. До речі, так трапилось і з легендарною піснею на слова поета Юрія Рибчинского «Скрипка грає», яку чудово виконував Василь Зінкевич.
— Ця пісня має дивовижну історію, — розповідав Ігор Поклад. — Вона мені… наснилася. І я не полінувався, встав і записав її, а потім ліг спати далі.РЕКЛАМА
Цікаво, що свою дачу композитор побудував майже за п'ять кроків від легендарних корпусів Будинку творчості у Ворзелі, де він не тільки створював свої шедеври, а й веселив творчу інтелігенцію неперевершеними жартами.
- Найгучніший розіграш я організував з Юрою Рибчинським, — згадував Ігор Поклад. — Якось ми пробрались в будиночок одного з колег і риболовецькою ліскою з'єднали молоточок басової струни рояля з… кватиркою. Інструмент розташовувався прямо біля вікна, так що побачити волосінь було практично неможливо. Дочекалися опівночі. І тільки колега ліг спати, ми за кватирку як смикнемо! Раз, другий… «Бам, бам!» — прозвучало низько і жахливо. Бачимо: світло засвітилося. Колега обійшов кімнату здивовано. Погасив світло. Ліг. А ми знову — як смикнемо кватирку. Він з ліжка схопився, наче ошпарений. Походив по кімнаті — нікого. Тільки ліг, знову… Наступного ранку в Будинку творчості заговорили про привид. А ми з Юрою на тому не вгамувалися. Коли колега, який не спав усю ніч, наступного дня вирушив на обід до їдальні, ми швиденько в його будиночку переставили меблі…
Ігор Дмитрович мав багато друзів. Серед них був і легендарний Юрій Тимошенко (Тарапунька).РЕКЛАМА
- У мене на дачі досі ростуть ялинки, посаджені ним, — розповідав композитор. — Якось він приїхав до мене і побачив саджанці. «А чого вони тут стоять?» — поцікавився. Я пояснив, що вже нема куди садити. «Дай мені лопату!», — сказав він і посадив шість ялинок. Юрій Тимошенко була людина дуже ерудована і дотепна.
Пригадую, ми робили програму для першого українського мюзик-холу. Здавати її треба було у Міністерстві культури. Нас викликали на засідання мистецької ради. Ми переживали, звісно. Адже мюзик-хол відразу ж асоціюється з напівоголеними жінками. Міністерські працівники нашу програму роздраконили: мовляв, не наше це мистецтво, навіщо нам цей Захід? Останнім виступав міністр культури: «Що це за слово взагалі таке іноземне „мюзiк-хол“? Що, своїх слів немає?» І раптом пролунав голос Юрія Тимошенко, який сидів в останньому ряду: «Між іншим, міністр — теж іноземне слово». Усі як гримнули реготом. Програму нашу ухвалили.

«Чимало зустрічей у моєму житті були доленосними»

Ігор Дмитрович умів дружити. Ось як згадував свою останню зустріч з Назарієм Яремчуком:
- Востаннє з Назарієм ми бачилися за кілька днів до його відходу. Він лежав у лікарні. Я зателефонував його лікареві, з яким був знайомий: «Що Назарію привезти? Що йому можна?» Лікар відповів приречено: «Ігоре, йому вже можна все…» Назарій був у поганому стані. Ми почали говорити про здоров' я. І раптом він сказав: «Ігоре, а давай зробимо авторський концерт. Ти та я. У мене стільки твоїх пісень!» Він будував плани, нескінченні плани… «Приїдь до мене. У мене ж там річечка», — запрошував до себе додому. РЕКЛАМА
А Карпати — це моє найулюбленіше місце на землі. Їх я знаю як свої п'ять пальців. Часто їздили туди із поетом Михайлом Ткачем. Ходили на полонини. Яка краса!
Михайло тоді робив фільм про народні промисли. Які в Карпатах чудові різьбярі по дереву! Я дивився на картини місцевих художників і не міг відвести очей. А які гарні народні гуляння. Таких я ніколи не бачив. Ми сиділи на полонині за столом і спостерігали, як з гір струмком спускаються дівчата та хлопці у вишиванках, такі одухотворені, з палаючими очима! Давно я вже не був у Карпатах…
Чимало зустрічей у його житті були доленосними. Ігор Поклад розповідав:
- Не було б зустрічі з Володею Дахном, я б не написав козацької серії мультиків… Чудеса — це зустрічі з Володею Бегмою, який мене привів до театру, потім — із Сергієм Данченком. Знаковим стало для мене знайомство з Льонею Биковим, після чого я написав музику майже до п'ятдесяти фільмів. Це і спілкування з Андрієм Бенкендорфом, з яким ми зробили п'ятнадцять картин.
Ці творчі люди надихали мене працювати. Пам'ятаю, коли до мене прийшов Володя Дахно, я сказав йому, що писати музику до мультфільму не буду, бо ніколи не писав для цього жанру і не знаю, як це робиться. Але він показав мені сюжет в обличчях, фарбах, рухах. І я вирішив спробувати…
Спілкуватися з Ігорем Покладом було неймовірно цікаво. Він розповідав про подорожі Європою.
- Мені пощастило грати на роялі Шопена його музику. Це було у Парижі в одному із замків, куди нас привели на екскурсію. Показали нам рояль і сказали: «Якщо хтось хоче, може щось зіграти». Коли я виконав ноктюрн Шопена, працівник музею попросив ще щось зіграти. Я був натхненний і виконав вальс. Він сказав: «Думаю, що Шопену це сподобалося б» — і вручив мені на згадку вазу. У Парижі я не спав жодної ночі. Там гріх спати…
А от у далекі подорожі Ігор Дмитрович не літав. Не любив літаки після того, як побачив літак, що впав у море.
Музою Ігоря Дмитровича була його дружина Світлана. На моє запитання, як вони познайомились, Поклад відповів: «Ми знали одне одного дуже давно. А згодом я зрозумів: краще її немає!»
Раніше дружина композитора Ігоря Поклада розповіла, хто їх врятував від смерті у Ворзелі під час окупації.
Фото у заголовку Сергія Тушинського Сообщает fakty.ua