Відома акторка театру та кіно Олеся Жураківська, яка вітала зі святом українських воїнів, розповіла, яким для неї був початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. В інтерв’ю програмі «Точка опори» Олеся пригадала страшні дні та ночі, під час яких їй доводилося складати плани порятунку своєї родини.

Початок великої війни застав Олесю Жураківську в потязі — акторка поверталася з гастролей. Актриса зізнається: напередодні мала погане передчуття, але здоровий глузд не дозволяв їй вірити в те, що в наш час можлива така війна. Не маючи плану, зірка повернулася до Києва та поїхала до рідних у передмістя столиці — селище Макарів. Там на акторку чекали найскладніші дні її життя.

«З нами було двоє дітей, один чоловік і шестеро жінок, загалом — дев’ятеро, а також собаки й коти, — пригадала Олеся. — Практично півтора місяця ми прожили в підвалі нашого будинку. Виходили тільки приготувати їсти й швиденько помитися, коли було тихо. Весь цей період я спала одягнена та взута, тому що постійно була готова вийти і бігти, якщо це буде потрібно, тягти на собі когось. Поруч стояв заправлений автомобіль, і я щодня виповзала, слідкувала, щоб не розрядився акумулятор, в якийсь момент це сталося, і мені довелося під обстрілами його заряджати. Страшно було».
Артистка розуміла: будь-якої миті може трапитися щось жахливе, адже навкруги йшли запеклі бої. Тому вона постійно мала бути готовою рятувати себе й свою родину.

«Найжахливіше в той період було скласти план… От я вночі лежала, складала план, кого я перш за все буду виносити, якщо складеться така ситуація, — каже акторка. — Навколо мене рідні люди, та я мала зрозуміти, як діятиму. Звісно, першими мали бути дітки, потім далі, далі… Це найжахливіше, мабуть, з того, що я переживала, бо зрозуміти, кого я тягтиму спочатку, не могла».

У цей час Олеся Жураківська продовжувала виходити в прямі ефіри, де спілкувалася з підписниками. А ще читала поезію.

«Вірш Симоненка „Де зараз ви, кати мого народу?“ став моєю молитвою, моєю мантрою, — згадує Олеся. - Він мене рятував, окрилював. Коли у мене закінчувалися сили, я собі казала: „Народ мій є, народ мій завжди буде“, і таким чином рухалася вперед крок за кроком. Читала казки дітям у підвалі. В ігровій формі проводила для дітей школу молодого бійця: вчила дітей, як падати під час вибухів, як перев'язувати рану. Чому могла, тому й вчила».

Раніше в ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» телеведучий Єгор Гордєєв розповів про зміни у житті під час війни.
Сообщает fakty.ua