Майор поліції Оксана Зубець розвінчує поширений стереотип про те, що миротворець – це кремезний чоловік. Оксана не з легкодухих – вона майстер спорту з дзюдо і самбо, відслужила вже у двох миротворчих місіях – у Південному Судані та на Кіпрі. 29 травня вона разом з усім світом відзначає Міжнародний День миротворців.

– Я працюю в органах внутрішніх справ з 2004 року, а моя миротворча діяльність почалася у 2014-му. Вперше про можливість стати миротворцем я дізналася у 2013 році. Звернулася до відділу кадрів, де мені роз’яснили, що поїхати у миротворчу місію цілком реально. Для цього треба досконало володіти французькою або англійською мовою та скласти іспити. З англійською у мене немає проблем, тож я написала відповідний рапорт. У 2013 році мені надійшов виклик до миротворчого центру у Києві при Академії внутрішніх справ України для складання іспитів. Їх приймали іноземні інструктори. Всі іспити я успішно склала, після чого мені запропонували місію в Південному Судані. Я погодилася і вже 31 серпня 2014 року вперше ступила на землю Африканського континенту. Я була єдиною жінкою у команді з десяти осіб, – розповідає Оксана Зубець.



Спершу миротворці прибули на базу ООН в місті Ентебе в Уганді, де пройшли 5-денний курс з правил особистої безпеки під час несення служби.



Наступних 2,5 роки Оксана Зубець служила на посаді командира відділу захисту прав дітей та жінок в місті Бор, штату Джон-глей у Південному Судані.



– Моя повсякдення робота полягала в тому, що з 8-ї ранку і до 16-ї вечора я перебувала в таборі біженців – проводила різноманітні тренінги, лекції, зокрема для дітей. Ми працювали щодня, без вихідних і свят. Після 16-ї години наша команда іноді збиралася, щоб пограти у волейбол, позмагатися у перетягуванні канату тощо. Також у вільний час я спілкувалася з рідними в Інтернеті. Однак не завжди зв'язок був стабільним, особливо у сезон дощів. У такий період я намагалася хоча б раз на кілька днів подзвонити сім’ї, щоб за мене не переживали. Почути рідних було вкрай важливо, адже їдучи в місію я залишила вдома маленьку дитину, – згадує миротворець. – У таборі біженців на той момент перебувало 2500 осіб – переважно це місцеве плем’я «нуер». Поза табором жили мешканці племені «дінка». Між ними відбувався військовий конфлікт, який миротворці були покликані врегулювати.



У 2016 році відбулася ескалація конфлікту між племенами. Озброєні місцеві мешканці нападали на табір біженців та базу миротворців.



– Ми не показували свого страху, адже довіра місцевого населення була для нас важливіша, ніж власні емоції і почуття. Якось я прокинулася серед ночі від звуків пострілів. Всіх миротворців швидко зібрали у бункері на випадок, якщо буде озброєний напад. Нашу охорону забезпечили військові з Індії, Непалу та Гани, оскільки поліцейський компонент перебуває у місії без зброї. На щастя, тоді нападу не було, хоча ще близько тижня ми постійно жили в стресі, – каже Оксана Зубець. – Нестандартних і хвилюючих ситуацій в місії було чимало. Наприклад, в таборі біженців сталася така історія: в одному з блоків було новонароджене немовля, до якого підійшла інша дитина – дівчинка віком 1 рік і 11 місяців. Старша дитина, граючись, вкусила немовля за щічку. Це побачила матір новонародженого і назвала дівчинку людожеркою. Після чого інші представники племені вирішили її вбити. Аби запобігти трагедії, я доклала чимало сил – проводила зустрічі зі старійшинами племені, говорила з родичами цим дітей. Врешті-решт сім’ю дівчинки довелося перевести в інший блок, щоб врегулювати конфлікт.



Оксана Зубець повернулася з Судану у 2017 році, а у серпні 2018 року поїхала в другу миротворчу місію на Кіпр. Офіцер жила і працювала у буферній зоні, що розділяє північну і південну частини Кіпру. На півночі живуть турки-кіпріоти. А на півдні – греки-кіпріоти. Буферна зона патрулюється миротворцями та використовується для врегулювання ситуації між конфліктними сторонами.



– На Кіпрі я прослужила 2 роки та 2 місяці. Спочатку побула патрульною, а потім перейшла на посаду працівника кадрового забезпечення. Я була єдиним офіцером, що відповідав за кадрову роботу і увесь особовий склад. Наприклад, це відбуття-прибуття у місію, подача документів до головного департаменту міжнародних операцій у Нью-Йорку, це відпустки – вся робота, що пов’язана з персоналом, належала до моєї зони відповідальності, — розповідає поліцейська. – В обох моїх миротворчих місіях спільною рисою є те, що тебе оточує інтернаціональне суспільство. Решта кардинально відрізнялася – клімат (в Південному Судані було нестерпно жарко), колектив, умови проживання, посадові обов’язки.



З другої місії Оксана Зубець повернулася 1 листопада 2020 року. І одразу ж приступила до своєї звичної роботи – в ювенальній превенції Управління превентивної діяльності ГУНП в Чернігівській області.



– Мої основні обов’язки – профілактична робота з дітками. Взагалі, я дуже люблю дітей: допомагати їм у складних життєвих обставинах, організовувати для них цікаві заходи. За 15 років я жодного разу не думала змінити роботу чи навіть свій підрозділ. Свою службу я несу з гордістю і з честю. Щодо планів на наступну миротворчу місію – життя покаже. Робота миротворцем – дуже цікавий досвід, якого не отримаєш більше ніде. Зараз я готова підтримувати кожного, хто захоче взяти участь у відборі до місії, а особливо – жінок. Щоб вони були впевненішими та вірили у свої сили, — ділиться Оксана Зубець. – На жаль, не так багато жінок бажають або мають можливість поїхати у миротворчу місію. Хочу порадити всім жінкам ніколи не відмовлятися від своєї мрії! Часто говорять, що в поліції немає жінок чи чоловіків, а є поліцейські. Тому слід завжди пам’ятати, що у всіх нас однакові права, сили, ресурси й можливості, якими ми повинні користуватися.