До 35-ї річниці пам’яті Чорнобильської катастрофи правоохоронець ділиться спогадами та переживаннями про той день. За сумлінне виконання посадових обов’язків та відмінну службу по охороні громадського порядку чоловік був нагороджений медаллю Міністерства внутрішніх справ.

У 1986 році 37-річний правоохоронець працював в управлінні карного розшуку Міністерства внутрішніх справ УРСР на посаді заступника начальника відділу розкриття злочинів проти особи. У день, коли сталась трагедія, чоловік саме повернувся з відрядження у Одесу та Ізмаїл, де надавав практичну допомогу колегам у розкритті резонансних злочинів.

Як розповідає ветеран Міністерства внутрішні справ Іван Вікторов, 26 квітня він отримав тривожний дзвінок з роботи і разом з іншими правоохоронцями негайно поїхав на збори по робочих місцях:

«Нам повідомили про те, що стався вибух на Чорнобильській атомній електростанції і потрібно забезпечувати громадський порядок. Згодом нас відпустили до дому, аби зібрати необхідне на чергування. У складі зведеного загону мене призначили старшим групи. Після цього ми поїхали до міста Прип’ять. Перед тим, як прибути на місце, ми зробили зупинку, де перебували десятки порожніх автобусів. Тоді ж дізнались, що є загроза радіоактивного зараження і можливо буде евакуація населення міста».

Безпосередньо на місці несення служби правоохоронці побачили, як неподалік гелікоптери засипають піском джерело загоряння. У той день особовому складу повідомили, що ситуація на атомній станції загрозлива, і міський відділ міліції буде евакуйований до одного з відділів у Київській області.

«Тоді ми ще не усвідомлювали усю небезпеку і намагались не втрачали позитивного настрою, не піддаватись паніці та чітко виконували накази керівництва. На тему виселення більшість громадян жартувало, що це на три дні, після чого вони зможуть повернутись до своїх домівок. Також час від часу військові вимірювали рівень радіації на нашому взутті та одязі. Протягом трьох днів перебування у зоні катастрофи я набрав 19 рентген», - згадує правоохоронець.

Завдання правоохоронців полягало в наступному: переносити масивні ящики з амуніцією для хімічного захисту військових та населення до підвальних приміщень партійного центру міста. Працювали до самої ночі.
«Після важкої праці ми повечеряли у місті Чорнобиль та вирушили до Поліського районного центру. Після прибуття на місце я телефоном доповів про обстановку заступнику міністра внутрішніх справ і отримав нові вказівки щодо розгорнення роботи з розкриття злочинів, що можуть вчинятися на території району. Поселившись у гуртожитку радгоспу на околиці міста, ми весь час перебували у райвідділі, контролювали оперативну обстановку та надавали допомогу колегам і жителям міста. Військові продовжували періодично заміряти у нас рівень радіації. Хоча ніхто не скаржився на погане самопочуття, дозиметри буквально дзвеніли, коли заміряли наш одяг і взуття», - розповідає Іван Вікторов.

29 квітня зведений загін правоохоронців розділився: частина групи поїхала до Києва, а інша – залишилась, аби здійснювати паспортний контроль у райцентрі Поліське, оскільки туди громадяни самостійно потрапити не могли.

Чорнобильська епопея для Івана Вікторова закінчилась у ніч на 30 квітня. Їх змінили колеги з Бориспільського райвідділу, після чого кияни поїхали до поліклініки Міністерства внутрішніх справ, аби змінити одяг та пройти медогляд.

«Через кілька днів перебування вдома мені зателефонував заступник міністра та сказав негайно їхати до госпіталю. Там з колегами ми проходили курс терапії, аби знизити рівень радіації. Масштаби катастрофи ми зрозуміли вже пізніше, проте це нас не злякало, адже основною нашою метою на той час була безпека громадян та забезпечення правопорядку у зоні Чорнобильської катастрофи», - підкреслює полковник міліції у відставці.



За кропітку роботу на місці катастрофи правоохоронця особисто нагородив міністр внутрішніх справ медаллю «За відмінну службу по охоронці громадського порядку» у зоні Чорнобильської катастрофи. Наразі Іван Васильович працює в управлінні карного розшуку столичного главку на посаді діловода.