У селі Крикливець на Вінниччині попрощались із 34-річним захисником Юрієм Дятлюком. Солдат був старшим сапером інженерно-саперного взводу аеромобільного батальйону. Вірний військовій присязі, у бою 3 серпня внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Мар’їнка Донецької області захисник загинув.

Для щасливого життя він мав, мабуть, усе: добрих та люблячих батьків, кохану дружину, синочка 11 років і донечку 4 років, родину, друзів, освіту, гарні плани та свій дивовижний оптимізм, що зовні підкреслювався практично постійною посмішкою. Та коли ворог пішов війною на рідну землю, Юрій Дятлюк, як і належить справжньому чоловікові, прийняв виклик, аби захистити свою Україну й усе, що мав і любив, пише місцеве видання «Сільські новини».


Після чину похорону у місцевому храмі відбувся траурний мітинг у центрі села, де про нього, «нашого Юру» було сказано дуже багато доброго й щирого. Бо він таким справді був — добрим та щирим. За словами бойового побратима, Юра, з позивним «Дяк», бездоганно ніс службу з моменту формування батальйону, а останні дев’ять місяців воював на одній із найтяжчих ділянок фронту, де сили ворога переважають наші у кілька разів кількісно.

«Як справжній десантник „Дяк“ ніколи не пасував перед труднощами та завжди ставив на перше місце виконання бойового завдання. Зараз ми платимо непомірну ціну за нашу свободу. Та найбільше втрачають батьки, люблячі дружини, дітки. А ми втрачаємо побратима, якому могли довірити своє життя. Але перемога, без сумніву, буде за нами. А наш „Дяк“ — завжди буде поряд з нами у строю. Вічна пам’ять і шана Герою!» — сказав він.

Бойовий побратим Юрія — з гірким сумом в очах, стиснувши зуби — підходить до синочка Героя, схиляється до дитини, обіймає хлопчика і вручає прапор та берет кольору марун — берет українського десантника — бо батько його був до кінця вірним девізу еліти українського війська і гордості нації: «Завжди перші».



А вже на кладовищі прапор держави, за яку віддав життя її син, вручають матусі. Вона на мить затуляє ним обличчя й знову гірко ридає. Щось шепоче до свого коханого крізь труну його сплакана молода дружина.

«Мій тато — Герой» — напис на чорній футболці у дівчинки. Так, Герой, миле сонечко, справжній Герой — і тато, і син, і чоловік, і брат, і друг. Юрій Дятлюк, який свій останній бій прийняв поблизу пекельної Мар’їнки. Який був завжди першим. І воював до кінця.
Сообщает fakty.ua