Під час виконання бойового завдання в селі Мала Токмачка на Запоріжжі загинув боєць Олексій Мазур родом з Вінниччини. У себе на сторінці у соцмережі його дружина написала: «Ми так хотіли просто жити». Герою, який був єдиним сином у матері, йому назавжди 28 років.

«Прикладом для Олексія у дитинстві був дідусь, все вони робили разом, а в юності додався дядько Андрій, тренер ДЮСШ, який із перших днів війни ще у 2014 році став на захист Батьківщини, — повідомляє паблік „Мій Липовець“. —
Його фронтовий шлях розпочався ще у 2015 році в добровольчому батальйоні спецпризначення „Свята Марія“. Із серпня по жовтень 2017 року брав участь в АТО у містах Часів Яр та Слов’янськ Донецької області. Завдяки знанню англійської мови взяв участь у навчанні за програмою НАТО, успішно завершив його та у липні 2017 року отримав сертифікат за навчальним курсом „Медик військового спеціального призначення“. Згодом пройшов відбір у бригаду „Азов“. Фельдшер відділення збору та евакуації поранених медичної роти, бригади спеціального призначення „АЗОВ“, в/ч3057 Східного оперативного територіального об'єднання Національної гвардії України, рятував життя поранених побратимів. Добрий, оптимістичний, справедливий, відповідальний, чесний. Рік тому, під час виконання завдання, отримав травму ноги і зі статусом обмежено придатного все одно повернувся до побратимів. За досягнення високого рівня показників у службі та бойовій підготовці мав ряд відзнак і нагород, серед них Відзнака Президента України „За участь в антитерористичній операції“ за захист суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції, Відзнака Президента України „Ветеран війни“, нагрудний знак „За доблесну службу“ та інші».

Під час лікування травми ноги у шпиталі познайомився з дівчиною Ілоною. Стали зустрічатись, і боєць зрозумів, що це саме його омріяна дівчина. Після року переписувань — одружилися.
«На таку важливу в його житті подію замість 10 днів йому вділили лише 5. Саме тоді він був найщасливішим… 15 березня їхній шлюб зареєстрували, а 16-го дружина із мамою посадили Олексія в потяг і знову — лінія фронту. Був інструктором, навчав воїнів тактичної медицини, але, коли була необхідність, у складі бригади їхав за побратимами на поле бою. Важко сказати, скільки поранених вдалося Олексію вивезти з-під обстрілів, та зрозуміло — чимало. Щовечора він виходив на зв'язок із рідними, не хотів, щоб хвилювалися. І у цей фатальний день, 8 червня, на питання тітки Валентини „Як ти?“ відповів одним словом „Живий“. Це була 18-та година вечора. А о 20 годині цього ж дня, під час виїзду за пораненими, у населеному пункті Мала Токмачка, у медичний автомобіль вцілив снаряд. Загинули два бійці одразу, Олексія вдалось витягти з авто, але поранення, яке отримав, було не сумісне з життям».
Прощання з героєм
12 червня бійця відспівували у Михайлівському Золотоверхому соборі. Попрощатися з Олексієм Мазуром прийшли не тільки земляки, які проживають у Києві, засвідчити свою шану нашому Герою прийшли ті, кого він виніс з поля бою, кому врятував життя. Вони з сім'ями прийшли низько вклонитися йому й просити Христа зі святими упокоїти його зранене тіло й душу. Після того Олексій Мазур у супроводі рідних йому людей вирушив в останню дорогу додому.
Сообщает fakty.ua