«Під час роботи в „Чорному тюльпані“ з Юрієм трапилася містична історія»: в Україні попрощалися з відомим вітчизняним археологом, який служив у ЗСУ
fakty 19-мар, 13:14 193 Новости УкраиныУкраїнська наука зазнала чергової втрати. Відомий археолог і історик, завідувач відділу Національного історико-культурного заповідника «Глухів» Юрій Коваленко, який добровільно пішов до лав ЗСУ, загинув на Луганщині. Ми попросили розповісти про нього заступницю генерального директора заповідника Світлану Жукову.
«Вже коли почалося повномасштабне вторгнення, старша донька подарувала Юрію Олександровичу онучку»
— Юрій Коваленко був яскравою різнобічно обдарованою людиною, мав багато друзів, його поважали і цінували практично всі, з ким він був знайомий, — розповіла «ФАКТАМ» Світлана Жукова. - Співчуття з приводу його загибелі надходять навіть від колег з Канади та США. Коваленко займався не тільки наукою: у нього був дуже хороший голос, тож співав під гітару, сам складав пісні. Ще в 1991 році брав участь в фестивалі «Червона рута» зі своєю авторською піснею. Грав не тільки на гітарі, але й на фортепіано, баяні. Був хористом камерного хору.
Ще одним його захопленням була військова археологія: з однодумцями з пошукового загону знаходив останки солдат, загиблих під час Другої світової війни. А після того, як у 2014 році путінський режим розв’язав гібридну війну на українському Донбасі, Коваленко брав участь в гуманітарних місіях «Чорний тюльпан» з пошуку на окупованій частині Донбасу і доставлення на підконтрольну українській владі територію тіл загиблих бійців.
Юрій хотів зі зброєю в руках захищати Україну, готував себе до вступу в армію. У 2020 році підписав контракт з ЗСУ. Тоді разом зі своїм підрозділом захищав Україну на лінії розмежування біля Авдіївки, яка і в ті часи була «гарячою точкою». Але знаходив можливість продовжувати займатися науковою роботою і у травні 2021-го захистив дисертацію.
У 2014 році Юрій Коваленко (праворуч) їздив на окуповану територію у складі місії «Чорний тюльпан» з евакуації тіл загиблих бійців АТО
— Повномасштабне вторгнення він зустрів на Донбасі?
— Ні, в Глухові в військовій частині. В перші години великої війни брав участь в бою біля нашого міста. Кордон з державою-агресоркою лише за 12 кілометрів від нас. Тож 24 лютого минулого року ми зразу ж опинилися в зоні бойових дій.
— Коваленку вдалося в ті дні провідати родину в Глухові, спробувати вивезти її в міста?
— Ні, не вдалося. Його сім’я лишалась с місті.
— В нього велика родина?
— Дружина Оксана (вона працює в Глухівській міській раді) і дві доньки — старша Леся та молодша Іванка. Обидві знаходились в евакуації в Німеччині, зараз приїхали на похорон батька. Вже коли почалося повномасштабне вторгнення, старша донька подарувала Юрію Олександровичу онучку. Дівчинку назвали Варвара.
Молодша донька евакуювалася в Німеччину вже після звільнення Сумської області. А старша народила донечка в Глухові, а вже після того поїхала з дитиною за кордон — заради безпеки.
«Сказати прямо, де знаходиться, не міг, тому говорив натяками, зрозумілими тільки своїм»
— Глухів перебував в окупації?
— На щастя, нас ця страшна доля минула. Біля нашого міста проходить траса державного значення москва — Київ. Але від тієї автостради до нас 5 кілометрів. Російські військові колони йшли по трасі, а в Глухів не заходили — у них були інші задачі. Це нас і врятувало. чно ми тоді опинилися в сірій зоні.
Ворожі колони зустріли під Батурином (він знаходиться недалеко від Глухова) потужний опір Сил оборони України. На шляху ворога було підірвано міст.
— Родина і колеги мали можливість підтримувати зв’язок з Коваленком?
— Він зателефонував уже після звільнення Сумщини. Казати відкритим текстом телефоном, де знаходиться, йому не можна було. Тому Юрій Олександрович говорив натяками, зрозумілими тільки своїм: «Я на гостинах». — «У Наталки?» — «Так». Ми зрозуміли — в Батурині.
— Шукаючи інформацію про Коваленка, я наткнувся на повідомлення про те, що зі здоров’ям в нього були серйозні проблеми? Це правда?
— Якщо чесно, то правда. Але він приховував це від військових лікарів, бо, як я вже казала, прагнув захищати Україну. Він наполегливо займався фізичною підготовкою, щоб успішно пройти медичну армійську комісію, щоб йому не сказали щось на кшталт: «Ви вже майже старий дід (йому йшов 57-й рік), а солдату треба міцне здоров’я».
Після того, як Сили оборони України звільнили Чернігівщину, Юрію Олександровичу довелося пройти курс лікування в госпіталі. Але все одно він повернувся в армію. Спочатку перебував на Південному фронті (зв'язувався з нами звідти), а потім потрапив на Східний і там загинув — на Луганщині.
Товариш і колега Юрія Коваленка Олександр Мірошниченко, який зараз перебуває в лавах ЗСУ, розмістив на своїй сторінці в «Фейсбуці» скриншот фрагмента переписування з ним. «Здоров'я вже не має значення, бо я вже в своїй роті, виходу звідси немає. Так що їм пігулки жменями і так намагаюсь повернути здоров’я. Мабуть, всьому свій час… Коли здоров’я тебе якось неочікувано покидає, повернути його в колишньому вигляді вже, мабуть, неможливо», — розповідав Коваленко другу.
Товариш і колега Юрія Коваленка Олександр Мірошниченко, який зараз перебуває в лавах ЗСУ, розмістив на своїй сторінці в «Фейсбуці» скриншот фрагмента переписки з ним
Олександр Мірошниченко написав зворушливе звернення до загиблого товариша: «Наставник, друже, побратим, з твого тіла проросте виноградна лоза, усіяна гронами. Ми зробимо вино сухе та терпке, вип'ємо твій смуток, смак життя та мудрість. Спочивай в землі рідній, землі вільній».
«Неабияка заслуга Юрія в тому, що наш заповідник отримав статус національного»
— Що Юрій Коваленко розповідав про свою участь в гуманітарних місіях «Чорного тюльпану» на окупованій території в районі Іловайська у 2014 році?
— З його розповідей про ці експедиції запам’яталось, що під час першої такої поїздки було дуже страшно, — відповідає Світлана Жукова. — «Ми їхали в невідомість, — згадував Коваленко. — Але комусь треба ж було виконувати цю роботу».
Юрій Коваленко добровольцем пішов служити до ЗСУ
Зауважимо, що за рік до великої війни Юрій Коваленко розповів виданню sumy. today дивовижну, майже містичну історію, яка трапилась під час першої місії «Чорного тюльпану» на окуповану територію біля Іловайська на початку вересня 2014-го. Перед виїздом з Глухова в цю експедицію Юрій Олександрович на пару хвилин включив комп’ютер, відкрив сайт пошуку зниклих безвісти бійців АТО і запам’ятав, що по батькові одного з них звуть Зигмундович. Коли потім біля Іловайська на 30-градусній спеці учасники місії розкопали тимчасову братську могилу українських бійців, у одного з загиблих з кишені виглядав ланцюжок. Коваленко потягнув за нього і витяг портмоне, а в ньому — службове посвідчення на ім’я Горая Олексія Зигмундовича, співробітника МВС України! Оце збіг — той самий Зигмундович!
Експедиції місії «Чорний тюльпан» вивезли на підконтрольну українській владі територію тіла сотень загиблих воїнів. Під час проведення одної з них на братській могилі полеглих бійців 92-ї бригади учасники місії побачили хрест, обв’язаний українським прапором (певно, хтось з місцевих патріотів так віддав шану загиблим). Тіла експедиція ексгумувала, а Коваленко вивіз той прапор, обмотавши його навколо себе і прикривши одягом. Юрій Коваленко тоді розповів, що ніхто з учасників місії «Чорний тюльпан» не загинув під час експедицій. Але вже після них серце одного учасника не витримало, а у двох (причому молодих людей) трапився інфаркт.
— Коваленко поховали в Глухові? — питаю Світлану Жукову.
— Ні. Він заповідав дружині, щоб його поховали поряд з батьками на малій батьківщині в селі Некрасове на Глухівщині, де він народився й виріс.
Юрій Олександрович працював у нас з моменту створення заповідника — з початку 1999 року, коли почався набір штату співробітників. Займався переважно археологією, був завідувачем науково-дослідного відділу.
Спочатку наша установа була Державним історико-культурним заповідником. Неабияка заслуга Юрія в тому, що заповідник отримав статус національного. У 2008 році, коли виповнилося 300 років вікопомної Батуринської трагедії (військо Московії під орудою князя Меньшикова, кривавого поплічника царя Петра I вбило всіх мешканців Батурина) і перенесення гетьманської столиці до Глухова, було відкрито при нашому заповіднику Музей археології. Всі артефакти, які Юрій з колегами віднайшов на Глухівщині, стали експонатами цього музею.
Сообщает fakty.ua
Новости по теме
{related-news}