Як складається життя жінок у містах для чоловіків
Як міста можуть бути “для чоловіків” або “для жінок”? Вони ж ніби як для всіх..? Втім, останні дослідження показали, що протягом історії містобудування інтересами та потребами жінок нехтували. В цій статті ми розглянемо досвід інших міст і проєкти, які мають на меті комфортне життя всіх своїх мешканців.
Про міста, комфортні для дітей та людей похилого віку, вже писав ВК. В чомусь вони споріднені із запитами жінок, але мають свої особливості – адже жінки і працюють, і переважно більше за чоловіків за дітьми доглядають, і батькам на старості допомагають. Як зробити місто зручним і приємним для представниць прекрасної статі – вперше задумалися у колись королівському Відні. Ми ж не лише оглянемо досвід, а й приміряємо його на Київ.
Чоловічі міста і жіноча (не)робота
Вже багато століть міста створюють чоловіки – містобудування, архітектура, транспортне планування традиційно вважаються чоловічими професіями, та й зараз жінок серед них – одиниці. Так само, як і серед муніципальних управлінців, особливо на вищих посадах. Так, на місцевих виборах 2015 року у 143 містах обласного значення мерами стали тільки 8 жінок. У містах районного значення було обрано 146 мерів, з них 14 жінок. Серед голів селищних раз представництво жінок – 19,3%, сільських рад – 32,1%.
За словами архітекторки і викладачки відділу житлового будівництва Віденського технологічного університету Сабіни Рісс, у більшості великих європейських міст після Другої світової війни міста «за умовчанням» планувалися переважно для працюючих чоловіків, які їздили між домом і роботою автомобілем або громадським транспортом у чітко встановлений час. Що відбувалося в місті ще, чоловіки-проектувальники та управлінці просто не мали уявлення, наче окрім чоловіків, що працювали, нікого не існувало!
Однак якщо користування міським простором чоловіками є досить спрощене і часто орієнтоване на використання автомобілів і далекі відстані, для жінок ситуація зовсім інша. Лише нещодавно соціологи почали досліджувати таке явище, як неоплачувана праця – утримання побуду домогосподарства, догляд за дітьми, покупки, які здійснюють переважно жінки, і зазвичай це багато коротких подорожей протягом дня пішки або громадським транспортом. Якщо ж це поєднувати з «класичною» оплачуваною роботою, то виходить набагато складніше, ніж у «чоловічому» світі.
Як наслідок, інтереси жінок у міській інфраструктурі враховуються набагато менше, аніж чоловіків. Набагато більша увага надається будівництву автодоріг та розв’язок, аніж влаштуванню зручних тротуарів, пандусів для дитячих візків, велодоріжок, маршрутів громадського транспорту, соціальної інфраструктури. Це зовсім інший підхід, аніж погляд на місто крізь лобове скло автомобіля!
Фемінізація Відня: виставка, дослідження та Жіночий департамент
Дискусія про право жінок на міський простір розпочалася ще півстоліття тому, коли розвиток модерністського підходу до планування міст, швидка автомобілізація і погіршення умов для пішоходів співпали з більш предметними вимогами руху за права жінок щодо міської інфраструктури. Жінки стали більше працювати на оплачуваній роботі – але їх умови в містах погіршувалися.
У класичному нарисі 1980 року «Як виглядатиме несексистське місто?» американська урбаністка Долорес Хейден закликала створити центри, які «перевершать традиційні визначення дому, мікрорайону, міста та робочого місця». Розподіл між домом та роботою, на її думку, має бути менш жорстким, а домашня робота – визнаватися продуктивним видом діяльності, яку поки занадто часто ігнорують.
Однак першим містом, де на високому рівні визнали проблему адаптації міста до потреб жінок, став австрійський Відень. У 1991 році тут провели фотовиставку «Хто є власником громадського простору – повсякденне життя жінок у місті», де було представлено буденне життя різних мешканок: від школярки і турецької домогосподарки до жінки на інвалідному візку та активної пенсіонерки. Опір та роздратування виявилися величезними!
«Тоді мало хто працював над ідеєю гендерної інтеграції. Один рецензент казав, що якщо в місті має бути виставка про жінок, то для собак та канарок має бути програма!» – згадує одна з організаторок заходу Єва Кайл. – «Неоплачувана невидима робота не була тоді в голові у містопланувальників».
Найбільше обурювалися чоловіки-автомобілісти, адже бачили в змінах акцентів у міській інфраструктурі загрозу своїм можливостям та способу життя. Тоді активісти змінили акценти: закликали скептиків замислитися, а що б вони хотіли для своєї доньки чи племінниці. Виставка викликала дискусію і сприяла створенню Міського жіночого офісу, що переріс у департамент мерії, – установи, відповідальної за сприяння розширенню можливостей жінок у місті.
Почали з досліджень. У тому ж році у Відні провели перший аналіз користування видами транспорту чоловіками та жінками і виявили так званий «модальний розкол»: приблизно дві третини поїздок на автомобілі здійснили чоловіки, а дві третини піших – жінки. Вперше вдалося довести, що досвід життя чоловіків та жінок у містах – різний. Опитування 1999 року вже стосувалося типових маршрутів. У чоловіків це очікувано був «дім – робота», тоді як у жінок – набагато різноманітнішим: поїздки до шкіл, лікарів, магазини, відвідування старших членів сім’ї.
Жіночі райони Відня
Першим комплексним проектом Жіночого департаменту Відня став 357-квартирний житловий комплекс Frauen-Werk-Stadt («Жінки-робочі міста») – соціальне житло, спроектоване архітекторками з орієнтацією на практичні побутові потреби жінок. У будинках передбачено низку допоміжних приміщень, в тому числі для дитячих візків на кожному поверсі, широкі сходи, майданчики для добросусідського спілкування.
Висотність відповідає «людському масштабу» – аби забезпечити взаємодію з подвір’ям: 5-6 поверхів – аби можна було побачити та погукати дитину, будинки оточені трав’янистими подвір’ями з великими відкритими просторами для гри дітей, в межах комплексу є дитячий садок. Особливістю квартир є гнучне планування – залежно від складу сім’ї можна утворювати окремі кімнати чи навпаки спільні простори у помешканні.
Добудували Frauen-Werk-Stadt у 1997 році, і наступним кроком Жіночого офісу Відня було запровадження гендерної інтеграції у Маріахільфі – густонаселеному центральному мікрорайоні з приблизно 28 000 жителів. Загалом тут було реалізовано понад 60 пілотних проектів гендерної інтеграції, серед яких – покращення освітлення вулиць (26 проектів), розширення тротуарів, встановлення світлофорів, орієнтованих на пішоходів, адаптація простору для колясок та користувачів інвалідних візків, встановлення додаткових вуличних лавок (9 проектів).
Одним з висновків досліджень стало те, що дівчата, досягаючи віку приблизно дев’ять років, майже не відвідують міські парки. Тож у 1999 році у двох парках району Маргарет, пілотному районі для доступності, було додано пішохідні доріжки, додатково до «чоловічих» футбольних майданчиків влаштували волейбольні та бадмінтонні майданчики, а також місця для дівчат, які могли б сидіти, спостерігати та спілкуватися.
Найбільшим проектом фемінізації Відня – і водночас великим соціальним експериментом – є житловий мікрорайон Асперн, що має бути завершений у 2028 році. На 240 гектарах передбачається розселити понад 20 000 людей та створити скільки ж робочих місць, громадські простори орієнтовані на сімейне використання – так як і у проекті «Frauen-Werk-Stadt». Продумано все до дрібниць – «від зупинки автобуса до входу в квартиру».
«Прості речі»: рішення по поліпшенню життя жінок у місті
Особливість аналізу міської інфраструктури з точки зору жінок – що вони часто уникають небезпечних чи незручних рішень. Наприклад, у занедбаному сквері може бути порожньо, але коли зробити якісне освітлення та інфраструктури, «раптом» тут з’являються жінки, діти – власне, люди. Тому якщо десь жінок немає – це не означає, що саме це місце не було б їм потрібне, часто тому є об’єктивні причини.
Наприклад, громадський транспорт зазвичай вважають гендерно нейтральним, але дослідження в Нью-Йорку засвідчили дивну закономірність – жінки платять за громадський транспорт щомісяця більше, ніж чоловіки, – не лише тому, що більше пересуваються, а й оскільки обирають більш безпечні маршрути, з більшими витратами. У Бразилії опитування жінок засвідчило бажання багатьох з них користуватися велосипедами (швидше, дешевше, можна перевозити невеликі вантажі), але знову ж з міркувань безпеки це роблять далеко не всі.
Жінкам доводиться обходити потенційно небезпечні місця – де погане освітлення, оглядовість, є передумови для занепокоєння. Особливо це стосується вечірнього часу – чимало жінок просто відмовляються від подорожей. Наприклад, у шведському місті Кальмар планувальники виявили, що все менше людей вночі їхали в автобусі через стурбованість подальшою пішою подорожжю від зупинок. У відповідь були запроваджені «нічні зупинки», де пасажири могли просити виходити між санкціонованими зупинками – і кількість людей, які користуються послугою, зросла.
Дієвим інструментом є мобільні додатки, на яких користувачі можуть оцінювати місця за критеріями безпеки. Приклад – додаток My Safetipin, що дозволяє приймати рішення про маршрут, виходячи з небезпек на основі 9 параметрів. Це освітленість, відкритість, оглядовість, наявність вуличної активності («очі вулиці» – магазини, входи в будівлі, балкони), кількість людей навколо і окремо – жінок з дітьми, наявність поліції чи охоронців, громадського транспорту, тротуарів, і врешті – суб’єктивне відчуття безпеки, спокою.
Альтернатива є не завжди – тому часто жінки обирають перебігти через шосе, аніж спускатися у безлюдний підземний перехід. «Якщо Ви хочете зробити щось для жінок, зробіть щось для пішоходів» – ми пам’ятаємо, жінки більше ходять пішки. Часто жінки рухаються тротуарами разом, чи з іншими жінками, чи з дітьми, тож суттєвою є ширина тротуарів. Так само важливими є безпечні та зручні наземні переходи через дороги – адже жінкам доводиться діставатися пішки багатьох закладів, часто пересуваючись з дітьми чи речима з магазинів.
Журналістка Каролайн Кріадо-Перес у своїй книзі «Невидимі жінки» наводить приклад шведського дослідження: більш висока ймовірність того, що саме жінки травмують себе, коли сніги та тротуари не мають пріоритетного розчищення. Дослідження показало, що 69% травм на тротуарах взимку трапляються з жінками. У відповідь з 2013 року у Стокгольмі спочатку очищають тротуари та велосипедні дороги, особливо біля автобусних зупинок та початкових шкіл, далі – місцеві дороги, а потім шосе.
Ключовим моментом всіх пов’язаних зусиль є суб’єктивне відчуття безпеки у публічному просторі. Принцип «очі вулиці» має на меті сприяти соціальному контролю за рахунок активних фасадів (магазини, житло) та вуличної активності (громадські простори, майданчики), при цьому видимість навколишнього простору має бути без «сліпих кутів». Хоча статистика свідчить, що чоловіки стають жертвами насильницьких злочинів частіше, ніж жінки, саме жінки частіше піддаються повсякденним ситуаціям, які викликають занепокоєння.
Компактне місто
У постіндустріальних містах принципово змінився характер робочих місць – тепер це не брудні та галасливі фабрики і заводи, а чисті та екологічно безпечні офісні будівлі. Як наслідок, вже немає потреби відокремлювати житлові райони від зон робочих місць, а є нагода створювати території сумісного використання, «міста коротких відстаней», де житло та робота будуть у пішій доступності. Власне, це дозволяє і створювати дитячі садки та школи поблизу робочих місць, що дає більше можливостей працевлаштування для жінок.
Різноманітна суміш житлових будинків, робочих місць, торгових та розважальних закладів створює густу мережу варіантів надання послуг в мікрорайонах. Завдяки цьому не лише жінкам, а й дітям, людям похилого віку та особам з особливими потребами можна самостійно пересуватися та впоратися з усіма повсякденними завданнями – і це полегшує роботу з догляду та зменшує поїздки. Використання транспорту скорочується, а це – краща екологія, безпека, економія часу та коштів. Формуючи міста для жінок, ми насправді створюємо якісні міста для всіх людей.
Сообщает bigkiev.com.ua
Новости по теме
{related-news}
