Капітан поліції, начальник 3-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового) управління КОРД Головного управління Національної поліції в Рівненській області, загинув під час ракетного обстрілу російськими військами, виконуючи свій службовий обов’язок на Запоріжжі.

Службі в органах внутрішніх справ присвятив понад 10 років. У складі спецпідрозділу КОРД служив з листопада 2016 року.
Заступниця керівника управління КОРД Оксана Ковальчук згадує Тараса, як людину вільну духом: «Якщо хтось би захотів у наші часи побачити козака, то саме таким він був: молодий, енергійний, вільний духом. І завжди був попереду. Він був в основі. З першого дня. Це наш кістяк, наш хребет».

Тарас мав особливу любов до мотоциклів: на своєму двоколісному він їздив на роботу, подорожував Україною. Та попри це, він ніколи не робив необдуманих вчинків: був оптимістом, скоріше любив не швидкість, а незалежність, простір, свободу, життя. Насолоджувався життям і брав від нього максимум.


Усі, хто знав Тараса, підкреслюють його фаховість та професіоналізм.
«Як керівник, він завжди приймав правильні та адекватні рішення», — розповідає колега та товариш загиблого Сергій Стріла. Спецпідрозділ КОРД не просто познайомив та здружив хлопців, але і поріднив: Тарас став хрещеним батьком для Сергієвого сина.
Сестра Тараса Наталка і досі не розуміє, як її брат із таким добрим серцем та м’яким характером пішов у спецпідрозділ поліції. Справедливий, чесний, безкорисливий — таким його виховувала мама Тараса Людмила Василівна. А Тарас до своїх найрідніших жінок ставився з особливим теплом та любов’ю. Навіть про свою участь у антитерористичній операції на сході України повідомив уже після повернення — оберігав від будь-яких переживань.


«І товаришам нічого не казав, аби ніхто не проговорився, — пригадує мати. — Коли не запитаю — у нього завжди все добре».
З такою ж відданістю та оптимізмом ставився і до своєї служби, незважаючи на ризики професії спецпризначенця.
«Завжди є хвилювання, на які б спецоперації ми не виїжджали, — зауважує очільник спецпідрозділу КОРД» Сергій Нетребич. — Який би високий рівень підготовки не був, але робота небезпечна і ніколи не можеш спрогнозувати, що може статися. Багато чого не залежить від нас, а від різних ситуацій, які можуть скластися».


Близький товариш Тараса Мельника Сергій пригадує, що той завжди, немов відчуваючи усю небезпеку своєї служби, попереджав рідних: що б не сталося, не треба плакати. Він був із тих людей, хто ніс у світ світло та позитив. Неодноразово відстоював честь главку у пейнтболі та практичній стрільбі. Неодноразово завойовував медалі, кубки. Попри те, що усі називали його вільним, мав мрію — створити сім’ю та виховувати дітей. На жаль, не встиг. Не дочекалася з війни Тараса його дівчина Ольга, з якою познайомився завдяки її волонтерській діяльністості

Успішний та турботливий — навіть у найнебезпечніших ситуаціях завжди дбав про безпеку інших.
Страшна звістка прилетіла вранці, 22 травня. Капітан поліції Тарас Мельник загинув на 31-му році життя під час несення служби в Запорізькій області, де він у складі зведеного загону виконував бойові завдання.
Рідних Тарас запевняв, що несе службу з охорони території рівненського аеропорту. Проте материнське серце відчувало, що син далеко. Занепокоїло і останнє його повідомлення: «Нехай Наталка приїде, щоб ти не була сама». Але Людмила Василівна не могла навіть подумати, що син її покине. Назавжди.
«Частини мене тепер не стало. От і все. Я навіть не можу сказати був. Для мене він є, — плаче жінка і не може змиритися із загибеллю сина. - Пам’ятаю його живим, чекаю, що він прийде, загляне у вікно і як завжди, гукне «привіт, мам».
Поліцейський представлений до нагородження державною нагородою України, посмертно.
Вічна пам'ять Герою!