Ти не можеш здатися, коли ті, хто поруч, вірять у тебе – поліцейська Олена Панчук
Бар’єри, «рукоходи», відра з камінням, крижана річка, болото– і все у горах, з безперервним бігом «вверх-вниз». Ще два роки тому поліцейська Олена не уявляла, що може зрання перед роботою вийти на пробіжку, а вже зараз вона повернулася з Греції з одного з найбільш масштабного та складного світового чемпіонату – гонок з перешкодами Spartan Trifecta World Championship 2019. Найбільше поліцейська хотіла на очах всього світу прийти до фінішу з українським прапором. І вона зробила це двічі.
Старший оперуповноважений в особливо важливих справах Національної поліції України, капітан поліції Олена Панчук служить в органах внутрішніх справ вже 9 років. Поліцейська родом із Горлівки (Донеччина), яка нині тимчасово окупована.
В зоні проведення бойових дій
У 2014 році, коли розпочалася російська окупація і терористи почали захоплювати українські міста, поліцейська залишилася вірній присязі та виїхала до Маріуполя. Туди був передислокований обласний главк тоді ще міліції. Кілька років тендітна дівчина служила в надскладних умовах, поблизу зони ведення бойових дій, де серед її повсякденних речей були автомат і бронежилет. І два роки тому Олена переїхала до Києва.
Перший крок
Дівчина розповідає, що й не думала, що так захопиться бігом. Вийшла на пробіжку тільки один раз, щоби розвіятися.
«Бігати не складно. Це час для тебе, ти обдумаєш дуже багато. Зрозуміла, що буду бігати, коли під час бігу почали приходити нові ідеї. Коли зрозуміла, що в цей момент відпрацьовую складні ситуації, шукаю та знаходжу виходи з цих ситуацій, приймаю складні рішення. Ти нібито і біжиш, але це час тільки на себе, на подумати, на свій внутрішній стан. І в тебе з’являються нові ідеї, нові плани, нова мета. З’являється нове оточення», – розповідає Олена.
Аби встигати побігати перед роботою, поліцейська вставала о 5-й ранку. І десь через рік, у березні 2019 року, вирішила взяти участь у своєму першому забігу – фановому забігу Ladies Run.
«Це було десь 5 км. Але мені, пам’ятаю, тоді було так складно. А зараз це мене смішить. Був сніг, кросівки важкі, сніг розтанув, я вся мокра – але щаслива як ніхто. Потім мені подарували книгу «Neverstop», яку я прочитала на одному диханні і після якої прийняла рішення бігти напівмарафон. Розповіла про це своєму колезі, оперативнику Сергію Прудченку, і він теж загорівся. Так і зареєструвалися на напівмарафон. Готувалися окремо, тому що робочий графік - ненормований, ділилися через месенджери своїми пробіжками», - ділиться поліцейська.
Характер
У липні цього ж року Олена дізналася про некомерційний проєкт «Характер» - і вирішила приєднатися. Так дівчина захопилася відносно новим для України спортом - гонками з перешкодами (Obstacle Course Race).
«Після березня ще бігала у фанових забігах. Але згодом зрозуміла, що просто бігати – вже замало. Тягне на забіги з перешкодами. Влітку пробігла «Легіон» командою, після – «Дику гонку»на Венеціанському острові. І це було просто неймовірно. «Дику гонку» запам’ятаю на все життя, це був перший самостійний серйозний старт», - розповідає дівчина.
Всього за пару місяців важких тренувань лідер проекту «Характер» Олексій запропонував Олені випробовувати себе у наймасштабнішій світовій гонці з перешкодами – Spartan Trifecta World Championship, що проходить у Спарті, Греція. Участь у ній беруть тисячі спортсменів зі всього світу.
«Я спочатку відмовилася від цієї ідеї, бо де я, а де світовий чемпіонат? Але підтримка з боку хлопців та дівчат, які займаються разом зі мною, була настільки потужною, що вирішила піти на це», – розповідає Олена і додає, що про це рішення не наважилася розповісти навіть мамі. Знала тільки одна близька людина – поліцейська Наталя, з якою разом служили на Донеччині.
«Написала, що хочу на цей чемпіонат світу, але дуже боюся. Все, що вона мені відповіла: «Ти зможеш, я в тебе вірю. І крапка», - каже поліцейська. Підтримали дівчину і на роботі – Міністерство внутрішніх справ допомогло Олені з організаційними питаннями.
Спарта
У Спарті новачок Олена подолала дві дистанції: забіг Super 16 км бігу з подоланням перешкод та набором висоти близько 600 метрів таSprint 8 км по горах із подоланням перешкод. Ускладнювалося все ще тим, що близько 30 відсотків траси проходили по гірській крижаній річці. При цьому перерва між обома забігами була тільки 1,5 години.
«В мене була мрія – прибігти на фініш з українським прапором. І я не можу передати, якою я була щасливою в ті моменти, коли мені вдалося подолати дистанцію та зробити це», – ділиться Олена.
Ще на перших п’яти кілометрах після перешкоди у крижаній воді у спортсменки почалися судороги на нозі. Кілька секунд, щоби промасажувати м’язи – і знову біг.
Загалом Олена здолала на двох дистанціях близько 50 перешкод. За кожну помилку – штраф у вигляді 30 берпі. І так, окрім основних перешкод, Олена зробила ще 210 берпі. Зізнається, що найскладнішою стала перешкода на першому забігу:
«Це й емоційно була найскладніша. Це «рукоход», нерівний, йде вверх – вниз, а під тобою багнюка. Ти підбігаєш, хапаєшся за канат, щоби залізти на рукоход, починаєш йти, якщо падаєш – падаєш у багнюку. І я, звісно же, впала. І тобі дуже прикро, що ти пройшла майже половину та впала. Ти виходиш, вся у багнюці робиш ці 30 берпі, і тобі потрібно далі бігти у гору»
«Україно, давай!»
Проте морально найважчою для Олени стала остання перешкода на першій 16-кілометровій дистанції.
«Почала морально ламатися, коли вже просто не тримали руки, м’язи були «забиті». Там була стінка під уклоном, по якій тече вода. Зверху – канат, і ти за допомогою канату маєш піднятися наверх. Я хапаюся, йду, падаю. Одразу виходжу на другу спробу – знову падаю, цього разу сильно, і розумію, що зараз розклеюся. Мозком я розумію, що я можу пройти, це не складно. Але моє тіло, мої руки настільки забиті… Я нібито добираюся до верхівки, але підтягнути себе не можу. Мені допомагає моральна підтримка нашої дівчини Марини з «Характера», яка підійшла і сказала- ти можеш», – згадує поліцейська.
Розвертаюся на наступну спробу«І тут я чую: «Україно, давай!». Не розумію, хто і звідки це каже. Це чемпіонат світу, тисячі учасників. І хтось каже «Україна». Дивлюся, якийсь хлопець. І він мені, мовляв, зараз вилізу і тебе трохи підтягну (на цій перешкоді можна було). Я підбігаю, лізу на верхівку, протягую йому руку, і він знову зі словами «Україно, давай!» хапає і допомагає дістатися верхівки», – розповідає поліцейська.
З цим хлопцем Олена зустрілася потім на фініші. Виявилося, що він з Харкова, і впізнав українку за футболкою та браслетом. Всього ж Україну на світовому чемпіонаті представляли 16 учасників з проєкту «Характер» та два учасники з Харкова.
«Спорт не виховує характер, він виявляє його»
Поліцейська переконана, що людина може робити набагато більше, ніж думає:
«Ми робимо тільки на 30% від того, що можемо. Наш організм може більше, ми можемо більше. Ми часто ламаємося не так фізично, як морально.І дуже важливо знайти для себе компанію. Мене оточують такі ж самі люди. Які палять пальці об канат. З постійними мозолями, нерідко – травмами. Це так важливо, коли тебе оточують люди, які тебе надихають, розповідають, як це круто, що ти можеш більше.У Спарті мені наші «топіки» (спортсмени-професіонали, які змагаються за призові місця)між перешкодами, коли руки зовсім були забиті, робили масаж, морально настроювали, ділилися лайхфаками, як вони пройшли ці перешкоди, постійно підтримували… Коли підбігла на другій дистанції до рукохода, з якого зірвалася на першій дистанції, наш капітан «Характера» суворо поглянув та сказав: «Я з ними домовився, поки не пройдеш рукоход, далі не біжиш». І я стою і розумію: до фінішу 600 метрів, якщо не пройду цей рукоход, то не пробіжу з прапором. І в мене вийшло».
Дівчина каже, що ніколи не можна здаватися. Потрібно просто йти до останнього. Бо якщо ти здасися, то який сенс всього, що ти вже зробив?
«У «Характера» дуже крутий лозунг: «Спорт не виховує характер, він виявляє його». Ти на кожному забігу, на кожній перешкоді, на кожному кілометрі виявляєш свій характер. Ти можеш сісти вдома та дивитися телевізор. Але це з тебе і виросте. Не можу передати, наскільки мене надихає, коли мені кажуть, що я когось надихаю. Коли мені пишуть, що почали бігати, люди надають зворотний зв’язок - мене це мотивує ще більше», – ділиться Олена.
Вона впевнена, що не змогла би навіть поїхати на світовий чемпіонат, а тим паче успішно подолати дистанцію, якби не підтримка тих, хто поруч:
«Ти не можеш здатися, коли ті, хто поруч, вірятьу тебе. Коли розумієш, що хтось десь там, в іншому куточку землі, переживає за тебе, ти не можеш здатися. Це щоденне виявлення свого характеру. Щосекундне».
При цьому спортсменка ділиться, що найскладніше – це встати, взутися та вийти з дому:
«Ви гадаєте, що мені не хочеться прийти після роботи та лягти спати? Думаєте, мені хочеться мчатися через все місто, після електрички забігати додому, перевдягатися та бігти на тренування по холоду? Але після тренування, після забігу я отримую заряд енергії та нереальне задоволення. Це дає мені сили рухатися далі. Ти починаєш розвиватися. Спорт змушує мислити інакше. У нас в команді є хлопець без руки Слава. Він теж брав участь у змаганнях у Спарті. Йому аплодував весь світ. І ти дивишся на цих людей і розумієш, що ти просто не можеш не робити ще більше від того, що робиш».
Колись лікар сказав Олені, що біг – то не її спорт, бо є травма коліна. Проте дівчина тільки перепитала, коли вже можна йти на тренування. Зі змагань у Спарті поліцейська повернулася, кульгаючи. Проте вже зараз розмислює над забігом у Бердянську, який пройде наступного тижня. Спортсменка каже, що дуже хоче підтримати учасників забігу, бо це єдиний забіг в Україні з безкоштовною реєстрацією для учасників бойових дій.
Проте щодо своєї участі у наступній гонці у січні 2020 року у Олени Панчук немає жодних сумнівів.
Управління комунікації Національної поліції України
Старший оперуповноважений в особливо важливих справах Національної поліції України, капітан поліції Олена Панчук служить в органах внутрішніх справ вже 9 років. Поліцейська родом із Горлівки (Донеччина), яка нині тимчасово окупована.
В зоні проведення бойових дій
У 2014 році, коли розпочалася російська окупація і терористи почали захоплювати українські міста, поліцейська залишилася вірній присязі та виїхала до Маріуполя. Туди був передислокований обласний главк тоді ще міліції. Кілька років тендітна дівчина служила в надскладних умовах, поблизу зони ведення бойових дій, де серед її повсякденних речей були автомат і бронежилет. І два роки тому Олена переїхала до Києва.
Перший крок
Дівчина розповідає, що й не думала, що так захопиться бігом. Вийшла на пробіжку тільки один раз, щоби розвіятися.
«Бігати не складно. Це час для тебе, ти обдумаєш дуже багато. Зрозуміла, що буду бігати, коли під час бігу почали приходити нові ідеї. Коли зрозуміла, що в цей момент відпрацьовую складні ситуації, шукаю та знаходжу виходи з цих ситуацій, приймаю складні рішення. Ти нібито і біжиш, але це час тільки на себе, на подумати, на свій внутрішній стан. І в тебе з’являються нові ідеї, нові плани, нова мета. З’являється нове оточення», – розповідає Олена.
Аби встигати побігати перед роботою, поліцейська вставала о 5-й ранку. І десь через рік, у березні 2019 року, вирішила взяти участь у своєму першому забігу – фановому забігу Ladies Run.
«Це було десь 5 км. Але мені, пам’ятаю, тоді було так складно. А зараз це мене смішить. Був сніг, кросівки важкі, сніг розтанув, я вся мокра – але щаслива як ніхто. Потім мені подарували книгу «Neverstop», яку я прочитала на одному диханні і після якої прийняла рішення бігти напівмарафон. Розповіла про це своєму колезі, оперативнику Сергію Прудченку, і він теж загорівся. Так і зареєструвалися на напівмарафон. Готувалися окремо, тому що робочий графік - ненормований, ділилися через месенджери своїми пробіжками», - ділиться поліцейська.
Характер
У липні цього ж року Олена дізналася про некомерційний проєкт «Характер» - і вирішила приєднатися. Так дівчина захопилася відносно новим для України спортом - гонками з перешкодами (Obstacle Course Race).
«Після березня ще бігала у фанових забігах. Але згодом зрозуміла, що просто бігати – вже замало. Тягне на забіги з перешкодами. Влітку пробігла «Легіон» командою, після – «Дику гонку»на Венеціанському острові. І це було просто неймовірно. «Дику гонку» запам’ятаю на все життя, це був перший самостійний серйозний старт», - розповідає дівчина.
Всього за пару місяців важких тренувань лідер проекту «Характер» Олексій запропонував Олені випробовувати себе у наймасштабнішій світовій гонці з перешкодами – Spartan Trifecta World Championship, що проходить у Спарті, Греція. Участь у ній беруть тисячі спортсменів зі всього світу.
«Я спочатку відмовилася від цієї ідеї, бо де я, а де світовий чемпіонат? Але підтримка з боку хлопців та дівчат, які займаються разом зі мною, була настільки потужною, що вирішила піти на це», – розповідає Олена і додає, що про це рішення не наважилася розповісти навіть мамі. Знала тільки одна близька людина – поліцейська Наталя, з якою разом служили на Донеччині.
«Написала, що хочу на цей чемпіонат світу, але дуже боюся. Все, що вона мені відповіла: «Ти зможеш, я в тебе вірю. І крапка», - каже поліцейська. Підтримали дівчину і на роботі – Міністерство внутрішніх справ допомогло Олені з організаційними питаннями.
Спарта
У Спарті новачок Олена подолала дві дистанції: забіг Super 16 км бігу з подоланням перешкод та набором висоти близько 600 метрів таSprint 8 км по горах із подоланням перешкод. Ускладнювалося все ще тим, що близько 30 відсотків траси проходили по гірській крижаній річці. При цьому перерва між обома забігами була тільки 1,5 години.
«В мене була мрія – прибігти на фініш з українським прапором. І я не можу передати, якою я була щасливою в ті моменти, коли мені вдалося подолати дистанцію та зробити це», – ділиться Олена.
Ще на перших п’яти кілометрах після перешкоди у крижаній воді у спортсменки почалися судороги на нозі. Кілька секунд, щоби промасажувати м’язи – і знову біг.
Загалом Олена здолала на двох дистанціях близько 50 перешкод. За кожну помилку – штраф у вигляді 30 берпі. І так, окрім основних перешкод, Олена зробила ще 210 берпі. Зізнається, що найскладнішою стала перешкода на першому забігу:
«Це й емоційно була найскладніша. Це «рукоход», нерівний, йде вверх – вниз, а під тобою багнюка. Ти підбігаєш, хапаєшся за канат, щоби залізти на рукоход, починаєш йти, якщо падаєш – падаєш у багнюку. І я, звісно же, впала. І тобі дуже прикро, що ти пройшла майже половину та впала. Ти виходиш, вся у багнюці робиш ці 30 берпі, і тобі потрібно далі бігти у гору»
«Україно, давай!»
Проте морально найважчою для Олени стала остання перешкода на першій 16-кілометровій дистанції.
«Почала морально ламатися, коли вже просто не тримали руки, м’язи були «забиті». Там була стінка під уклоном, по якій тече вода. Зверху – канат, і ти за допомогою канату маєш піднятися наверх. Я хапаюся, йду, падаю. Одразу виходжу на другу спробу – знову падаю, цього разу сильно, і розумію, що зараз розклеюся. Мозком я розумію, що я можу пройти, це не складно. Але моє тіло, мої руки настільки забиті… Я нібито добираюся до верхівки, але підтягнути себе не можу. Мені допомагає моральна підтримка нашої дівчини Марини з «Характера», яка підійшла і сказала- ти можеш», – згадує поліцейська.
Розвертаюся на наступну спробу«І тут я чую: «Україно, давай!». Не розумію, хто і звідки це каже. Це чемпіонат світу, тисячі учасників. І хтось каже «Україна». Дивлюся, якийсь хлопець. І він мені, мовляв, зараз вилізу і тебе трохи підтягну (на цій перешкоді можна було). Я підбігаю, лізу на верхівку, протягую йому руку, і він знову зі словами «Україно, давай!» хапає і допомагає дістатися верхівки», – розповідає поліцейська.
З цим хлопцем Олена зустрілася потім на фініші. Виявилося, що він з Харкова, і впізнав українку за футболкою та браслетом. Всього ж Україну на світовому чемпіонаті представляли 16 учасників з проєкту «Характер» та два учасники з Харкова.
«Спорт не виховує характер, він виявляє його»
Поліцейська переконана, що людина може робити набагато більше, ніж думає:
«Ми робимо тільки на 30% від того, що можемо. Наш організм може більше, ми можемо більше. Ми часто ламаємося не так фізично, як морально.І дуже важливо знайти для себе компанію. Мене оточують такі ж самі люди. Які палять пальці об канат. З постійними мозолями, нерідко – травмами. Це так важливо, коли тебе оточують люди, які тебе надихають, розповідають, як це круто, що ти можеш більше.У Спарті мені наші «топіки» (спортсмени-професіонали, які змагаються за призові місця)між перешкодами, коли руки зовсім були забиті, робили масаж, морально настроювали, ділилися лайхфаками, як вони пройшли ці перешкоди, постійно підтримували… Коли підбігла на другій дистанції до рукохода, з якого зірвалася на першій дистанції, наш капітан «Характера» суворо поглянув та сказав: «Я з ними домовився, поки не пройдеш рукоход, далі не біжиш». І я стою і розумію: до фінішу 600 метрів, якщо не пройду цей рукоход, то не пробіжу з прапором. І в мене вийшло».
Дівчина каже, що ніколи не можна здаватися. Потрібно просто йти до останнього. Бо якщо ти здасися, то який сенс всього, що ти вже зробив?
«У «Характера» дуже крутий лозунг: «Спорт не виховує характер, він виявляє його». Ти на кожному забігу, на кожній перешкоді, на кожному кілометрі виявляєш свій характер. Ти можеш сісти вдома та дивитися телевізор. Але це з тебе і виросте. Не можу передати, наскільки мене надихає, коли мені кажуть, що я когось надихаю. Коли мені пишуть, що почали бігати, люди надають зворотний зв’язок - мене це мотивує ще більше», – ділиться Олена.
Вона впевнена, що не змогла би навіть поїхати на світовий чемпіонат, а тим паче успішно подолати дистанцію, якби не підтримка тих, хто поруч:
«Ти не можеш здатися, коли ті, хто поруч, вірятьу тебе. Коли розумієш, що хтось десь там, в іншому куточку землі, переживає за тебе, ти не можеш здатися. Це щоденне виявлення свого характеру. Щосекундне».
При цьому спортсменка ділиться, що найскладніше – це встати, взутися та вийти з дому:
«Ви гадаєте, що мені не хочеться прийти після роботи та лягти спати? Думаєте, мені хочеться мчатися через все місто, після електрички забігати додому, перевдягатися та бігти на тренування по холоду? Але після тренування, після забігу я отримую заряд енергії та нереальне задоволення. Це дає мені сили рухатися далі. Ти починаєш розвиватися. Спорт змушує мислити інакше. У нас в команді є хлопець без руки Слава. Він теж брав участь у змаганнях у Спарті. Йому аплодував весь світ. І ти дивишся на цих людей і розумієш, що ти просто не можеш не робити ще більше від того, що робиш».
Колись лікар сказав Олені, що біг – то не її спорт, бо є травма коліна. Проте дівчина тільки перепитала, коли вже можна йти на тренування. Зі змагань у Спарті поліцейська повернулася, кульгаючи. Проте вже зараз розмислює над забігом у Бердянську, який пройде наступного тижня. Спортсменка каже, що дуже хоче підтримати учасників забігу, бо це єдиний забіг в Україні з безкоштовною реєстрацією для учасників бойових дій.
Проте щодо своєї участі у наступній гонці у січні 2020 року у Олени Панчук немає жодних сумнівів.
Управління комунікації Національної поліції України
Новости по теме
{related-news}
