За пів року до початку повномасштабної війни тоді 23-літня киянка Дарина Павлова поїхала доглядати свою хвору бабусю в Генічеськ Херсонської області. Після окупації дівчина хотіла евакуюватися, але виїхати разом з бабусею було практично неможливо — літня дуже хвора жінка не витримала б важкої, виснажливої дороги з чисельними перевірками на блокпостах. Дарині довелося лишитися. І це відіграло в її подальшій долі жахливу роль: трохи більше як рік тому дівчину арештувала ФСБ. За час, що відтоді минув, окупанти безжальними катуваннями та нелюдськими умовами ув’язнення підірвали здоров’я Дарини: вона пережила в камері інсульт (!), мучиться головним болем, запамороченнями, втрачає свідомість, їй вибили зуби й, певно, занесли стафілокок, бо на тілі утворюються гнійники. ФСБешник дзвонив її матері в Київ і, шантажуючи судовою розправою над донькою, вимагав влаштуватися в ТЦК чи шпиталь, щоб добувати інформацію для путінських спецслужб.

«Я відмовляюсь, а він своє торочить, я кажу „ні“, а він не вгамовується»

— Після арешту в окупованому Генічеську моєї доньки Дарини вона подзвонила мені по Телеграм, — розповіла «ФАКТАМ» мама дівчини Ольга Павлова. — Доня сказала, що в неї все добре. Але було чути, що людина, яка знаходиться поруч з нею, пошепки підказує, що Даша має мені сказати — вона говорила фактично під диктування. Дочка попередила, що мені будуть телефонувати ті, хто її арештував.ВІДЕО ДНЯ
— Наступний дзвінок по Телеграм був від ФСБешника?
— Саме так. І я записала всі три розмови з ним. Маю другий телефон, тож включала на ньому диктофон, коли телефонував ФСБешник. Той нелюд шантажував мене дитиною: казав, якщо не виконаю його вимоги, Даша отримає великий термін ув’язнення. А якщо погоджусь — мінімальний строк. До того ж раз на три дні матиму змогу розмовляти з нею телефоном. Він вмовляв мене влаштуватися на роботу в ТЦК або військовий шпиталь, щоб я збирала корисну для ворога інформацію.
Розмови проходили по такому сценарію: я відмовляюсь, а він своє торочить, я кажу «ні», а він не вгамовується. Коли врешті зрозумів, що не вмовить мене, випалив: «Ну и живите теперь с этим — ваш ребенок будет сидеть 20 лет!» А перед цим питав, якої я національності. Я наполовину українка, наполовину — росіянка. В старому радянському паспорті в графі національність записано «росіянка». ФСБешник запитав: «Кем вы себя считаете?» — «Я украинка. К вам никакого отношения не имею. Вы убили моего мужа, отняли ребенка. Я вас ненавижу!» РЕКЛАМА
Коли я подавала в державні органи документи на визнання моєї доньки особою, яку незаконно позбавили волі на окупованій території, передала записи розмов з ФСБешником в СБУ і ГУР.

— Ви сказали, що окупанти вбили вашого чоловіка. Як це сталося?
— В червні 2022 року мій чоловік пішов до лав ЗСУ. Загинув 10 травня 2024 року в бою під Авдіївкою. Він не рідний батько Даші, але виховував її змалечку, ставився як до власної дитини. Вона його дуже любила.РЕКЛАМА
Щаслива родина: Ольга Павлова з чоловіком і донькою. Фото зроблено на морі в 2020 році
— Певно, тут варто сказати, що я одружилась у 2008 році й ми переїхали в Київ, — розповідає мама дівчини. — А до того жила з маленькою Дашею в Генічеську. Донька закінчила там початкову школу. А бабуся (моя мама) була, крім іншого, нашим дільничним педіатром. Тож не тільки допомагала мені ростити Дашу, але й вела її як лікар. Ми з моєю мамою жили в одному домі в сусідніх квартирах.
Хоча в 2008 році, коли я вийшла заміж, ми перебралися в столицю, кожні десь півтора-два місяці їздили в Генічеськ допомогти моїй мамі — прали, прасували, готували їжу, закупали й заморожували їй запас продуктів.

 — І коли ваша мама сильно захворіла, Дарина вирішила їхати в Генічеськ доглядати її?РЕКЛАМА
— Так. Даша поїхала до неї у вересні 2021 року. Бо у моєї мами два важких діагнози. До того донька працювала в Києві одній з приватних фірм, що займається встановленням металопластикових вікон, ремонтами тощо. Я з чоловіком лишилася в столиці. Повномасштабне вторгнення застало Дашу в Генічеську. Вже о 9.30 24 лютого 2022 року окупанти захопили це місто.
Вивезти мою маму на підконтрольну українській владі територію було фактично неможливо — стан здоров’я такий, що вона не витримала б довгої важкої дороги. Тож моя дитина була змушена залишитися з нею.
Даринина бабуся має два важкі медичні діагнози
— До речі, знаю, що після окупації Маріуполя туди приїздили автобуси Червоного Хреста, на них можна було евакуюватися, — додає Ольга. - А до окупованого Генічеська ані Червоний Хрест, ані інші структури автобуси не відправляли.
Проте ми самостійно шукали можливості вивезти мою маму і Дашу по «дорозі життя» — трасі, яка йде на Запоріжжя через Василівку. Але жоден перевізник не давав гарантій, що зможе провезти їх через російські блокпости. На тій «дорозі життя» стояли черги по шість-сім кілометрів з автівок.

Я вже вам сказала, що в травні минулого року загинув мій чоловік, а через шість місяців після цього сталася нова біда — окупанти заарештували доньку. До цього арешту (а саме 20 грудня 2023-го) до неї вже приходили з фсб. Натягли на голові мішок, заштовхали в машину. Але тоді після допиту вивезли в місто і викинули з автівки на розі вулиці, на якій вона жила з бабусею. А от після другого арешту доню вже не відпустили.

«Живу надією, що мою доньку вдасться звільнити в рамках обмінів полоненими»

— Вам повідомили про арешт дочки?
- Ні. Тільки через півтора місяця ми від людей дізналися, що її утримують в катівні в селі Рубанівка (це біля Каховки).
Через певний час ми найняли адвоката з Криму. Даша змогла передати йому, а він — винести на волю, листи, в яких донька в деталях розповіла про те, що випало на її долю за ґратами. Так нам стало відомо, що її тримали в камері з кримінальними злочинцями, що їй повибивали зуби й багато чого іншого трапилося жахливого. Візьмемо для прикладу так званий особистий огляд, під час якого ув’язнені мають зняти з себе абсолютно увесь одяг. Так — роздягтися до гола. Їх ставлять на коридорі «крабіком» і перевіряють на «наявність заборонених предметів».
Коли в камері у доньки стався інсульт, вона три дні просиділа на стільці, притулившись спиною до стіни. Бо вдень лежати заборонено. В лікарню її не поклали. Тюремна лікарка сказала: «Нужно меньше нервничать». Дарині відбили на допитах спину, зламали кістки, вона втратила 40 кілограмів (!) ваги, її мучить головний біль, запаморочення, вона втрачає свідомість, погано слухаються руки, скоріш за все, дочка заразилася стафілококом, бо на тілі утворилися гнійники. Передати ліки не вдається — заборонено правилами.

Донька написала лист на 18 сторінок. Там багато чого. В тому числі й про співкамерниць, зокрема, маму трьох малолітніх дітей та двох молоденьких дівчатах — одній 18, іншій десь 20−22 роки. Щодо них також сфабрикували справи по політичних статтях, по яких присуджують величезні строки ув’язнення.
Написала донька і про те, як в їхню зовсім крихітну камеру посадили літню (понад 70 років) жінку, яка вбила свого сина. Дівчатам і без того невесело, а тут ще й ця бабця чіпляється до всього. Сусідство з такою людиною — це також свого роду тортури.
Зараз передавати листи через адвоката стало неможливо: бо тепер розмовляти з ним можна лише через перегородку телефоном. Тобто Дашу приводять на розмову з адвокатом, але їх розділяє перегородка. Вони бачать одне одного, але спілкуються телефоном.
Дарину засудили за статтею Карного кодексу рф "Державна зрада"
— Тобто передати щось з рук в руки можливості вже немає?
— На жаль, немає. Щодо листів, які донька надсилала через адміністрацію і які пройшли цензуру. Спочатку адміністрація закреслювала чорним фломастером те, що їй не подобалося. А зараз роблять інакше — вирізають ножицями речення і цілі абзаци. Я називаю такі листи «сніжинками», бо вони з вирізаними шматками.

— Хтось з родичів з Генічеська має можливість передавати Дарині передачі?
— Зараз на місці допомагає хрещений батько мого чоловіка. Хрещений вже не молодий — 72 роки. Проте старається робити, що в його силах.
— Які офіційно звинувачення окупанти висунули Дарині?
— Порушення 275 статті карного Кодексу рф — державна зрада. Вже відбувся суд. Начебто два з трьох епізодів, які вигадало слідство, суд визнав недоведеними. Проте по одному епізоду виніс вирок — 12,5 років позбавлення волі. Апеляцію на цей вирок суд мав розглянути 19 листопада. Засідання перенесено на 25 листопада. Проте йде підготовка до відправки моєї доньки в табір в Мордовію. Все це ми знаємо тільки з її листів і повідомлень адвоката — жодної офіційної інформації (в тому числі тексту судового вироку) я не маю. Але я знайшла на російських Телеграм-каналах відео суду над моєю донькою (те, як зачитували вирок) і відео, як її заарештовували.
Важливий момент: адвокат явно намагається отримати з нас якомога більше грошей — наполягає на оскарженні вироку в Москві, вимагає за пов’язані з цим послуги 100 тисяч гривень. Але безсумнівно це (оскарження в Москві) не принесе позитивного результату. Тож мета цього ходу — заробити гроші без користі для моєї доньки.
— Яка ваша версія, чому насправді ФСБ арештувала Дарину?
— Я думаю, російські спецслужби знали, що вона не підтримує окупацію (цілком можливо, десь висловлювалась з цього приводу) і що її батько був в лавах ЗСУ.

— В Генічеську Дарина тільки доглядала бабусю чи ще й працювала?
— Працювала на складі великого магазину, який торгує харчами та побутовими товарами — звичайна робота.
— Дарина одружена?
 — Поки що не одружена і не має дітей. Зараз їй 27 років.
— Вона ваша єдина дитина?
- Так, єдина.
Живу надією, що мою доньку вдасться звільнити в рамках обмінів полоненими. Російська сторона не охоче віддає цивільних заручників, але частину з них все ж вдалось визволити, в тому числі тих, кого засудили на величезні строки ув’язнення по сфальшованих звинуваченнях.
Раніше письменник і журналіст Станіслав Асєєв, який пройшов через тортури сумнозвісного концтабору «Ізоляція», розповів про пережите в неволі.

Фото надані Ольгою Павловою Сообщает fakty.ua