Днями, в Книгу рекордів України було внесено ім'я 29-річного ветерана з Київщини Валентина Олексієнка. Він став першим автором, що створює картини за допомогою крісла колісного!
Чоловік пішов добровольцем на війну в перші тижні повномасштабного вторгнення. Та, діставши важку травму спинного мозку, втратив чутливість тіла нижче шиї, тож змушений був сісти в крісло колісне. Ветеран спочатку не вірив, що більше не зможе ходити. Зневіра, депресія… Невже це відбувається саме з ним? Та усвідомивши нову реальність, чоловік не зламався, а знайшов себе в перформативному живописі. Свою історію захисник розповів нашому виданню.

Зателефонувала мама: «Війна почалася»

До початку повномасштабного вторгнення рф Валентин Олексієнко працював у торгівлі, разом з дружиною виховував маленьку донечку.ВІДЕО ДНЯ
— І що буде повномасштабна війна, я до кінця не вірив або просто не хотів у це вірити, бо не бачив для неї причин, — зазначає чоловік.
Втім, наприкінці 2021 року, коли до Валентина, який раніше проходив строкову службу, почали телефонувати з різних бригад і запрошувати на контракт, думки ставали дедалі тривожнішими. Остаточно все стало зрозуміло 24 лютого 2022 року.РЕКЛАМА
— Вранці зателефонувала мама, розбудила й каже: «В новинах передають, що почалася війна». Та яка війна?! Я взяв телефон і побачив новини, що безперервно бомбардують прикордонні регіони, лунають вибухи в Києві, а потім вже й сам почув гуркіт перших ракет, які летіли над моїм будинком, — говорить Валентин.
“У те, що буде повномасштабна війна, я не вірив, бо не бачив для неї причин”, - пригадує Валентин Олексієнко
Згодом Бучанський район Київщини, де мешкав чоловік зі своєю родиною, потрапив під окупацію. Минаючи російські блокпости, Валентин зміг вирватися з окупації, вивізши дружину з дитиною на Хмельниччину. А потім, потайки від родини, пішов до військкомату. Вже 16 березня 2022 року чоловіка мобілізували.
— Дружина була у розпачі. Злилась, що я нічого їй не сказав. Вона постійно плакала, казала, що у нас маленька дитина, як я можу її залишити, — пригадує ветеран.
Однак Валентин запевняє, що так повинно було статися.РЕКЛАМА
— В перші ж дні у мене було шалене бажання піти до війська. Ворог був безпосередньо у мене вдома. Майже весь Бучанський район був окупований. Я не міг повернутися навіть до себе у квартиру. З цим потрібно було щось робити, адже якщо не робити нічого, то я міг просто ніколи не повернутися до свого будинку. Залишатися осторонь не міг. Навіть думки такої не припускав, — підкреслив захисник.
“В перші ж дні війни у мене було шалене бажання піти до війська”, - розповідає Валентин

«Ми постійно сиділи в танках»

Під час строкової служби Валентин отримав військову спеціальність танкіста, відтак, потрапив у 3-тю окрему танкову бригаду. Спочатку чоловік виконував бойові завдання у столиці, коли разом з побратимами охороняв і мінував злітну полосу підприємства «Антонов», бо ж там зберігалася загроза висадки російського десанту.РЕКЛАМА
— На початку 2022 року росіяни давили кількістю, технікою, йшли й не думали, що з таким опором їх будуть зустрічати. Але, без сумніву, це професійні бійці, які знають, що та як вони роблять. Вже тоді у них були дрони, ті ж «Орлани», які вони активно використовували проти нас. Та, на щастя, і у нас були кваліфіковані військові, адже війна триває з 2014 року, — розповідає ветеран.

Коли ворожі війська відступили від столиці, чоловік вирушив на схід — Запорізький та Донецький напрямки.
— Страшно, коли ти тільки їдеш на війну. Я не розумів, куди я потраплю, як це все буде відбуватися. Перший бойовий виїзд на адреналіні, і там ти взагалі не помічаєш страху, — каже чоловік.
Воював Валентин надзвичайно активно та завзято, й навіть отримав нагороду — орден «За мужність» ІІІ ступеню.
— З червня 2022 року по березень 2023 року ми взагалі безвилазно сиділи в танках на Донеччині. І я до цього настільки звик, що коли нас перекинули на Харківщину, де бої були менш інтенсивні, то я навіть засумував, — запевнив військовий.
Валентин служив у 3-й окремій танковій бригаді

«Нейрохірург сказав, що хребець зламався й перебив спинний мозок»

Професія танкіста на фронті одна з найнебезпечніших, адже ворог постійно полює за важкою технікою ЗСУ. Втім, за весь час перебування на лінії зіткнення Валентин не отримав поранень. Біда прийшла звідти, звідки чоловік і не чекав.
— Ми стояли на Харківщині. Напередодні нас обстріляли КАБами. Російські дрони-розвідники вирахували, як і де ховається наша техніка по лісах. Нам потрібно було діяти. Задача стояла — зробити капоніри: танк у лісі загнати під землю і зробити для нього своєрідний бліндаж, щоб згори дронам техніку зовсім не було видно, — пояснює військовий.
Один з таких капонірів танкісти копали весь день.
— Це був липень, спека, ми були дуже брудні після цієї роботи. Щоб не йти по черзі в літній душ і не витрачати зайвого часу, ми вирішили скупатися в озері. Я пірнув. Але в тому місці була недостатня глибина, і я вдарився головою об дно та зламав собі шию… - розповідає Валентин.
Спочатку чоловік подумав, що нічого страшного не сталося.
— Я вдарився, намагався далі пливти, але зрозумів, що щось не так, адже не міг вибратися на поверхню. Тіло вже мене не слухалось і не працювало. Я наковтався води та втратив свідомість, — каже чоловік.
До тями ветеран прийшов вже на березі, коли побратими витягнули його з води.
— Перше, що я сказав, як розплющив очі: «Не говоріть моїй дружині». Думав, що отримав легкий забій, зараз оговтаюсь, в лікарні зроблять декілька уколів і все. Я не уявляв, що отримав настільки серйозну травму, навіть не думав про це, — пояснює співрозмовник.
Через три години травмований чоловік вже був у військовому шпиталі Харкова.
— Вийшов нейрохірург, показав мені результати КТ і сказав, що один хребець зламався й перебив мені спинний мозок, тому є вірогідність, що я просто не доживу до ранку, — пригадує Валентин.
Потрібна була складна операція, однак медики у військовому шпиталі не наважувались її робити, тому Валентина терміново перевезли в обласний шпиталь, де негайно й прооперували, поставивши металеву пластину у хребет.
Отямився чоловік лише через два дні після операції. Тіло не слухалось, але військовий не бажав приймати цю нову реальність.
— Я в це просто не вірив. Була депресія. Зрозумів, що не буду ходити, тільки через пів року після травми, — каже ветеран.
Як виявилося, чоловік дістав повне ураження спинного мозку.
— На даному етапі, на жаль, його вже не відновити. Немає у світі таких технологій. Але ж ми живемо у XXI столітті, тому все можливо. Головне, на що я зараз спираюсь, це вправи, які я роблю щодня, й тримаю себе в нормі фізично. Якщо, дай Боже, мені випаде можливість знову ходити, я повинен бути функціонально готовий до цього, — зазначає захисник.

З танкістів у художники

Не зламатися психологічно після такої важкої травми допомогла дружина, яка була з Валентином кожного дня. Власне, завдяки їй, військовий і відкрив для себе заняття, яке допомогло йому проявити себе в новій якості митця. Річ у тім, що одного дня до реабілітаційного центру, де проходив відновлення захисник, завітали художники з майстер-класами.
— Моя дружина вирішила взяти участь в одному з таких майстер-класів. Вона малювала, а я жартома тоді сказав, що можу також щось намалювати колесами крісла колісного, — пригадує ветеран.
Однак в реабілітаційному центрі ідею Валентина сприйняли серйозно. Чоловіка познайомили з львівською художницею Зіркою Савкою, та завдяки творчому симбіозу танкіст почав малювати! Як відбувається цей процес?
— Перед початком роботи ми з Зіркою обговорюємо, що я хочу побачити у фіналі картини та які фарби використати. Далі Зірка щіткою наносить мені фарбу на колеса крісла колісного, а я їду по полотну, лишаючи за собою сліди з фарби. Коли я міняю напрямки, утворюються візерунки. А в цей час Зірка спостерігає зверху, розуміючи загальну картину, і підказує мені, як і що зробити. Хоча в процесі малювання концепція може змінитися, й буде імпровізація, — пояснює військовий.
Познайомившись з львівською художницею Зіркою Савкою, танкіст почав малювати
А 11 жовтня зі своїм художнім перформансом ветеран потрапив до Книги рекордів України як перший автор, який створює картини за допомогою крісла колісного. Наразі у творчому доробку Валентина три полотна. Він планує продати їх на міжнародних аукціонах, а отримані кошти пожертвувати на відновлення ветеранів і ЗСУ.
Валентин Олексієнко - перший митець, який створює картини за допомогою крісла колісного
— Планую й надалі займатися мистецтвом. Буду себе проявляти всюди, де це тільки можливо. Наприклад, мені подобається працювати з людьми. Хочу більше уваги приділяти громаді, показувати на власному досвіді, що життя на травмі не зупиняється і можна справлятися з будь-якими негараздами, — резюмував Валентин Олексієнко.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
Раніше свою історію «ФАКТАМ» розповів 40-річний ветеран зі Львівщини Микола Шот, який, переживши чотири ампутації, керує автівкою та бігає марафони. Сообщает fakty.ua