53-річний Анатолій Назаренко обожнював проводити час із родиною — дружиною Наталею, донькою Оленою, сином Романом та онучкою. Коли ж пролунали перші вибухи повномасштабного російського вторгнення, не вагаючись ні хвилини, взяв до рук зброю й пішов захищати країну. Його називали взірцем для інших та справжнім командиром — вольовим, мужнім, грамотним, який піклувався про кожного підлеглого… Загинув офіцер 28 березня минулого року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Наказом Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного підполковнику надано чергове військове звання полковник посмертно. Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, його нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Це було дійсно велике та щире кохання»

— В мене були найкращі 33 роки сімейного життя, це було дійсно велике та щире кохання, — розповіла «ФАКТАМ» дружина загиблого офіцера Наталія Назаренко. — Й тепер втрата чоловіка відчувається як ніколи, бо поруч з ним ми були наче за кам’яною стіною. Не потрібно було думати про якісь побутові речі, чоловік завжди їх вирішував й був найкращим батьком для наших дітей. Здавалось, що до кінця ми будемо разом, насолоджуватимемось життям, будемо й надалі взірцем ідеальної родини сину та доньці. Ніколи в думках не було, що це може припинитись. Та, на жаль, жорстока війна забрала життя мого коханого чоловіка.
Анатолій народився у сім’ї військового, невдовзі родина перебралась у Хмельницький, де він навчався у школі № 2. Приклад батька зіграв свою вирішальну роль, то ж він вирішив йти по його стопах, вступивши до Хмельницького вищого артилерійського командного училища ім. маршала артилерії М.Д. Яковлєва. Ми познайомились досить банально — Анатолій навчався на другому курсі, разом з іншими курсантами ходив на дискотеки, де бувала і я з дівчатами. Мені було 16 років, Анатолію — 18. Три роки зустрічались. Одружились ще зовсім молодими і дорослішали разом, вчились жити у цьому світі.
Вийшовши у відставку, Анатолій Назаренко викладав школярам предмет «Захист України», проводив всеукраїнську дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру «Сокіл»
Отримавши по закінченню вишу звання лейтенанта, Анатолій Назаренко від 1989 до 2000 років обіймав посади від начальника розвідки штабу протитанкового дивізіону до командира артилерійського дивізіону.

— Спочатку чоловік служив у Німеччині, де в нас і народився старший син, — згадує Наталія. — Толя міг там залишитись у 90-х, тоді багато хто так робив, шукаючи кращого життя. Але Анатолій й думати про це не хотів. Мовляв, додому і тільки додому! Впродовж двох років чоловік був слухачем Національної академії оборони України у Києві, здобув спеціальність «Бойове застосування та управління діями підрозділів Сухопутних військ». Отримав кваліфікацію офіцера військового управління оперативно-тактичного рівня. Далі Анатолій служив заступником командира окремої бригадно-артилерійської групи. З 2003 по 2006 роки обіймав посаду начальника штабу, першого заступника командира окремої бригадно-артилерійської групи B/Ч А 1552 (м. Біла Церква). Тоді у званні підполковника звільнився з військової служби у запас у зв’язку зі скороченням штатів та з реформуванням Збройних сил України.
За довгі роки служби чоловік був нагороджений грамотами, медалями, відзначений подяками міністра оборони, президента України за високі показники, професіоналізм та особистий внесок у реформування та розвиток української армії. Після виходу на заслужений відпочинок працював у Білій Церкві на різних роботах — начальником відділу кадрів військторгу, виконавчим директором охоронної фірми. Та з часом ми вирішили повернутись до Хмельницького, яке було для нас рідним містом. Там Анатолій влаштувався юристом у банк. Проте любов до викладацької діяльності перемогла, і з виховування солдатів чоловік перейшов на виховування дітей.
З 2014 до 2022 року Анатолій Назаренко працював методистом науково-методичного центру професійного розвитку педагогічних працівників Обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Викладав предмет «Захист України», проводив всеукраїнську дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру «Сокіл» («Джура»).

— Паралельно батько вчителював в Іванковецькому ліцеї, навчаючи молоде покоління предмета «Захист України», — розповідає син героя Роман Назаренко. — Він вмів гуртувати навколо себе людей. А ще постійно підтримував зв’язки з військовою частиною. У нього завжди було загострене почуття справедливості, тому через два роки його обрали головою профспілки колективу.

За словами рідних, Анатолій Назаренко любив готувати, влаштовував сюрпризи у вигляді смачних та романтичних вечерь.

— Чоловік так мріяв добудувати будинок та зібрати у ньому всю родину, — додає дружина. —  Проте не встиг… Тож ми вирішили втілити його мрію в життя і завершили будівництво дому. Але без мого коханого Толі вже не ті свята, нема радості, все нагадує про нього й болить.
Провести героя в останню путь прийшли земляки і бойові побратими

«Тато постійно телефонував із передової, записував відео та голосові повідомлення для внучки й так чекав на народження внука»

25 лютого Анатолій Назаренко був мобілізований до лав Збройних сил України у третю танкову бригаду. Обіймав посаду командира новоствореної військової частини гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону окремої танкової бригади Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних сил України.

— Тато постійно телефонував із передової, записував відео та голосові повідомлення для внучки й так чекав на народження внука, проте не дочекався, — згадує донька військового Олена Слободянюк. — Під час служби у період війни тато провів первісне навчання особового складу азам артилерійської науки, здійснював розконсервування бойових машин та брав особисту участь в організації волонтерської допомоги для відновлення боєздатності бойових машин та допоміжної техніки. Він дуже переживав, щоб його підлеглі були всім забезпечені. Надалі здійснив бойове злагодження дивізіону артилеристів, вивів ввірений йому підрозділ на бойове чергування в районі Ізюму Харківської області та ціною свого життя захистив особовий склад від ворожого вогню. Він завжди був попереду…
Поховали Анатолія Назаренка із військовими почестями у Хмельницькому



Останній бій офіцер прийняв 28 березня 2022 року. Командир тоді забезпечив організовану передислокацію артилерійського дивізіону з-під ворожих обстрілів та авіаударів.

— Тоді постраждало під час маневру всього 4 особи. З них загинув лише командир — наш батько, — каже Роман. — Артилерійський дивізіон не втратив керування та боєздатності після бойового зіткнення через чіткі та професійні дії тата, який до останнього керував підрозділом та залишався на полі бою.

Поховали героя із військовими почестями у Хмельницькому…
Сообщает fakty.ua