7 березня в Києві попрощаються з бійцями диверсійної групи з батальону «Братство», що загинули в Різдвяну ніч на Брянщині. Тіла «Непийпива», «Святоші», «Тарасія» та «Аполлона» були повернені в Україну ще 22 лютого, але, зважаючи на необхідність ряду експертиз, ховати їх будуть лише зараз. Тоді ж, 22 лютого, Володимир Зеленський відреагував на петицію про присвоєння полеглим військовикам звання Героя України, що набрала понад 25 тисяч голосів — доручив премʼєру Денису Шмигалю «комплексно опрацювати порушене питання».

Об 11 годині в Успенському соборі Києво-Печерської лаври розпочнеться панахида, якщо Міністерство культури погодить заявку, а о 13-й дня відбудеться прощання на Майдані Незалежності, розповіли «ФАКТАМ» у «Братстві». Після чого героїв поховають на Байковому цвинтарі.

Відео з тілами полеглих 26 грудня оприлюднила російська фсб. І це були не постановчі кадри їхнього підрозділу ІПСО, це справді був останній вихід на бойове завдання групи Юрія («Святоші») Горовця. А до того було ще безліч — і на окупованому Запоріжжі, і в Чорнобильській зоні, і на території росії.

Батальйон «Братство» — добровольче формування, яке формально не входить до складу Збройних Сил України. Тому вони проводять диверсійну роботу як на окупованих територіях, так і на території агресора. При цьому наші західні партнери не можуть закинути ЗСУ, що ті діють поза кордонами України. Серед виконаних завдань — захоплення та ліквідація представників спецслужб та військовиків, знищення складів зброї та нафтобаз, диверсії на аеродромах та залізницях тощо. Більшу частину цієї роботи приписують місцевим партизанам. Але ту ж вибухівку для партизанів доставляють саме українські диверсанти, розказали «ФАКТАМ». Іноді результатом роботи диверсійно-розвідувальних груп батальйону стають повідомлення про літаки чи гвинтокрили, що раптово «упали» на російській території. У більшості випадків такі виходи й повернення додому проходять непоміченими російською стороною (ну, крім їх результатів), іноді доводиться вступати в бій.
Звідки надходить інформація про місцеперебування та маршрути пересування обʼєктів, хто постачає батальйону зброю та вибухівку, ставить завдання — звісно, лишається таємницею. Але екіпіровані та озброєні «братчики» добре. Так, на останньому виході група «Святоші», за твердженням фсб, була озброєна штурмовими гвинтівками SIG Sauer і несла з собою чотири вибухових пристрої тротиловим еквівалентом 40 кілограмів. При цьому донедавна ще вони навіть зарплатні не отримували, воювали як справжні козаки — своїм коштом.

Командир групи дніпрянин Юрій Горовець («Святоша») — націоналіст зі стажем у більш ніж половину свого 34-річного життя. З часів навчання у виші боровся за українську мову в Дніпрі. З початком Революції гідності брав участь у Євромайдані в Дніпрі, у грудні — приїхав до Києва. Добровольцем пішов у АТО — служив у батальйоні «Шахтарськ», роті Святої Марії, батальйоні «Братство», воював у Іловайську, Маріуполі. Потім — служив у Нацполіції, працював журналістом, брав участь в антиросійських акціях — виступав проти партії Шарія, за заборону проросійських телеканалів, за що «отримував» від українських правоохоронців. Його навіть віддали під суд (слухання по суті розпочалися наприкінці 2021 року) за перешкоджання журналістській діяльності одного з таких проросійських пропагандистів. Після масованого вторгнення росіян знову став до лав «Братства». Судова справа проти нього, певно, буде завершена не виправданням, а у «звʼязку зі смертю обвинувачуваного».

Найстаршим у групі був Тарас Карпюк («Тарасій») — загинув 38-річним. Тому й стаж націоналіста у нього — найбільший, років зо 20. Як розказують «братчики», «він бився з міліцією ще в далекі нульові». Разом з «Непийпивом» був заарештований на Кубані, був поранений на Майдані, добровольцем пішов у АТО, у складі «Шахтарська» пройшов Іловайськ, був поранений. Демобілізувавшися все одно жив у очікуванні чергової московської агресії. З початком якої знову повернувся на війну. Його прагненням було — перенести цю війну на територію росії.

«Братчик» Максим Михайлов («Непийпиво») з Василькова — також не новачок національно-визвольних змагань. Навіть народився він 24 серпня 1990 року — рівно за рік до проголошення Незалежності. Намагався підняти на спротив москві українців Кубані, за що був заарештований там і відсидів пʼятнадцять діб. Також пройшов шлях учасника Революції гідності, АТО, Нацполіції. Серед захоплень — змагання з повільного куріння люльки. Любив епатувати оточення. У його кавʼярні, наприклад, подавалась кава «по-русскі» — паперовий стаканчик з окропом, подачу якого сам «Непийпиво» супроводжував грою на балалайці. Друзі розказують, що він міг за кілька хвилин зацікавити будь-яку дівчину. Так і зі своєю нареченою познайомився — зустрівши Єлизавету у компанії знайомих, зняв сережку зі свого вуха й запропонував її дівчині як обручку. Та погодилась — спочатку жартома, а потім все переросло в серйозні стосунки. На 29 грудня у них було заплановане весілля — до нього він хотів устигнути пошити дружині весільну сорочку. А ще Максим просив, щоб як загине, то поховали його в козацькому одязі, з шаблею. І щоб на могилі зіграв Тарас Компаніченко. «А ще він був в біса найстильнішою людиною, яку я знаю! Шив собі строї в стилі такого собі фольк-авангарду, носив оселедця і курив люльку», — написала про Максима його знайома, ветеран АТО Марічка Іскровська.

Наймолодший серед загиблих — 19-річний Богдан Лягов («Аполлон») із Жовтих Вод. Він єдиний, хто не брав участі в Майдані та АТО — не встиг через молодість. Скрипаль і економіст за освітою займався криптовалютою та IT. У перші дні широкомасштабного вторгнення його не брали до ТРО та добробатів на столичному Лівобережжі, де на той час жив «Аполлон», бо там усі місця були вже зайняті. Тому він пішки пішов на правий берег, добився, щоб його прийняли в «Братство». Довгий час юнаку довелося служити на базі, старші товариші не пускали «дитину» на фронт. Та все ж Богдан добився свого, пройшов Харківщину, Запоріжжя, Одещину, брав участь у виходах на територію рф. Мріяв стати дизайнером одягу.

Куди й скільки виходів здійснила група «Святоші», що було зроблено — наразі лишається таємницею, як і більшість епізодів діяльності військовиків з «Братства». Але, кажуть, вони «виростили» не одну «бавовну» на Курщині, Брянщині, Білгородщині. Можливо, колись про це можна буде розказати.
Сообщает fakty.ua