Золотою Зіркою Героя України нагородили бійця Національної гвардії України Дмитра Фінашина. Відповідний указ видав 6 жовтня Президент України Володимир Зеленський.

Нагадуємо, що наприкінці травня цього року боєць підрозділу спецпризначення Дмитро Фінашин був важко поранений під час боїв у Луганській області. У запеклому бою Дмитро отримав поранення обох рук та тіла і провів дві доби на самоті у прифронтовій місцині, споживаючи лише воду з калюж. Однак боєць таки дочекався порятунку. Тоді він був у дуже важкому стані. Зокрема, Дмитрові вимушені були ампутувати руку.

Але боєць не занепав духом та планує повернутись на службу. Дмитро розповів нам про своє одужання, лікування та плани на майбутнє.

«Фантомні болі після ампутації руки були дуже важкими та страшними»

— Дякуючи нашим лікарям та Господу Богу, вже за місяць мій стан здоров’я значно поліпшився, — розповів «Фактам» Дмитро Фінашин. — чно обійшовся «малою кров’ю». Бо навіть і ампутована рука — не надто важка жертва у порівнянні із тим, що могло бути. Це я вам кажу із повною відповідальністю.

А от фантомні болі виявились таки дуже важкими та страшними… Ще важчий психологічний тягар, коли болить те, чого вже нема. І навіть мені із донедавна відмінною фізичною формою та високим моральним духом було непереливки. Страшно було бачити, як здорові фізично міцні хлопці з ампутованими кінцівками катались підлогою й кричали й плакали водоспадом сліз. Коли навіть найкращі знеболювальні не допомагали. Тому я дуже щиро вдячний медичному персоналу приватної клініки м. Києва, які взялись за мене наче за «піддослідного кроля» і таки витягнули з цього пекла. Більш того, медики на мені вивчали усі особливості протікання процесу. Що ж, нехай моє поранення стане посібником для медиків як лікувати такі рани й травми у майбутньому.

Звісно, я вдячний своїм рідним й близьким, родині, побратимам, друзям, колегам, усім небайдужим, які всіляко допомогли мені стати на ноги. Й допомагають досі.

— Чи йде зараз мова про протезування? Адже ви раніше розповідали, що поранення досить «особливе», є дуже серйозні медичні питання.

— Поранення, дійсно, досить таки специфічне. Бо вражена рука ампутована повністю до тулуба. Встановити протез доволі важко — бо майже немає за що зачепитись. Ані за суглоб, ані за кістку. Ми консультувались із дуже багатьма фахівцями зі США, Канади, Німеччини, Ізраїлю й інших країн. Зупинились на цей момент на Польщі. Тож сподіваюсь, що скоро вирушу до наших братів-поляків, де мені встановлять механічну руку. До речі, польські медики вже робили нашим хлопцям такі ювелірні операції.

І заняття спортом я не покинув. От вчусь стояти у планці на одній руці та відтискатись так від підлоги. А машиною кермую самотужки. Важкувато, звісно, але вже звик.

Портрет Дмитра Фінашина, який став одним з символів незламності українців, розмістили на бігбордах по всій країні

«Побратими й командири жартували, вітаючи: «Герой воскрес!»

— Дмитре, якою була ваша реакція на Золоту зірку Героя України?

— Вже після мого «повернення з того світу» ще у тому важкому травні я дізнався, що командування частини спершу «по гарячих слідах» номінувало мене на Героя України посмертно. І потім всі мої побратими й командири жартували, вітаючи, мовляв, Герой воскрес! Я теж жартував. І досі так жартома вітають. І, звісно, усі публікації про мене, зокрема у «ФАКТАХ», теж зіграли позитивну роль.

Але якщо серйозно, то це дійсно дуже велика честь. Особливо для нашої частини, «батьком» якої є Герой України посмертно бойовий генерал Кульчицький. І я особисто вважаю, що це наче пам’ятник при житті усім нашим пацанам, які з 2014 року відстоюють волю України!

Зараз мої побратими активно звільняють Донеччину та Луганщину. Ще коли місто Святогірськ на Донеччині було окупованим, хлопці встановили там український прапор просто під носом у росіян. І загарбники лише ганебно втерлись. А нині наш батальйон із бойовими братами з ЗСУ увійшов одним з перших і до Святогірська, і до Лиману. І на Луганщині хлопці активно «працюють». Дай Боже, скоро будуть й коло тих місць, де мене поранило. Як я волів би бути поруч, але самі розумієте… Втім, от після війни точно приїду туди знову — вже туристом (сміється).
"Моя Золота Зірка Героя -  це наче пам’ятник при житті усім нашим пацанам, які з 2014 року відстоюють волю України!" - каже Дмитро Фінашин
— Чи плануєте ви після остаточного видужання повернутись на службу? Можливо, інструктором, адже ваш досвід та бойова історія, дійсно, в чомусь унікальні.

— Після лікування та реабілітації й протезування сподіваюсь знову повернутись до Нацгвардії та рідної частини. Більш далекоглядних планів поки що не будую.

— Зараз про вас знімають фільми й телепередачі, ваш портрет є на бігбордах по всій країні, а коли повертались після поранення, то тисячі людей аплодували вам із побратимами на залізничному вокзалі, у метро, на вулиці. Ви відчуваєте, що стали своєрідним символом боротьби України?

— Я у попередньому інтерв’ю казав вам, що в кіно та романтичних розповідях про війну усе пафосно й гарно, а в житті трошки по-іншому. Так і тут. Зараз надзвичайно важливо, щоб українці знали, поважали й шанували Героїв-захисників, хто тримає нині мирне небо. Живих, полеглих, поранених! От це найголовніше!

І ще для мене та моїх бойових товаришів, рідних й близьких особисто дуже важливо, щоб я своїм прикладом показав іншим пораненим, скаліченим, тим, хто занепав духом й серцем, не лише воїнам, а й усім співвітчизникам: жодне поранення — це не вирок! Боріться, не вбивайте себе морально, радійте життю та знаходьте можливості для нового фізичного, духовного та морального розвитку.
Сообщает fakty.ua