У першій і другій частинах циклу «Прогулянки по „Shevts Museum“ з Олександром Швецем» він розповів про те, чому вони з дружиною захопилися роботами іспанської мануфактури Lladro, про історію створення унікальних композицій і про те, як вдалося їх збирати для колекції по всьому світу. Другий зал — «Східний».
— Олександре Юхимовичу, це той самий уцілілий «Ламмасу»?

— Так, охоронець входу в Ассирійське царство, істота з тілом бика та людським обличчям. У берлінському Пергамон-музеї з плитки, вивезеної свого часу зі Сходу, відтворено вулицю, яка вела до входу у Вавілон. Там стоїть справжній Ламмасу — величезний, із сірого непоказного матеріалу. Він вражає розмірами та своєю багатовіковою історією. А наш — тим, що він неповторний.


Це невелика серія — кілька сотень екземплярів. Наш — під номером 1. Віяло, яке звалилося, пройшло в міліметрі від нього і розбилося вщент, навіть не зачепивши Ламмасу! Це вже саме собою диво. Залишилося друге віяло — з драконами. Те, що розбилося, було із квітами.

«Східний» зал відкриває масштабний виріб «Великий чемпіон сумо», прообразом якого послужив Іван Боришко (в Японії його називали Тайхо Кокі).


Він народився 1940 року в родині японки та українця, який на початку минулого століття перебрався із села на Харківщині на острів Сахалін, а згодом до Японії. Іван став одним із найзнаменитіших борців сумо в історії цього виду спорту.

У Японії дуже люблять сумо. Коли я вперше туди прилетів, зайшовши до зали токійського аеровокзалу, побачив, що тисячі людей сидять на підлозі й у повній тиші дивляться на екрани телевізорів. Якщо хтось починав розмовляти, його одразу осаджували. «Що таке? Що відбувається?» — здивувався я. Чемпіонат Японії з сумо! Вони там усі просто божеволіють у такий час.

У Lladro люблять японську тему. А от вже справжня японська вазочка XVIII століття з найтоншої, найлегшої, практично прозорої (але при цьому дуже міцної) кістяної порцеляни. Крім каоліну, польового шпату і кварцу, які входять у всі види порцеляни, до неї додають подрібнену буквально в муку кістку буйвола.

Унікальність цієї порцеляни можна оцінити, побачивши наступний «фокус». Кавові або чайні чашки японської мануфактури Satsuma виглядають тендітними та легкими. Ось, наприклад, чашка. Ніби дно як дно, але при наведенні на нього яскравого світла там раптом чітко проявляється портрет гейші.




— Фантастика!

— Цей ефект жодна з європейських порцелянових мануфактур чомусь не повторила. Хоча за бажання, мабуть, можна було б це зробити.

У цьому залі ви знову знайдете безліч підтверджень історичної достовірності, багато в чому характерної, як на мене, для виробів мануфактури Lladro.

Подивіться, тут сидять на подушках японські імператор та імператриця.



— Подушки теж порцелянові?

— Ні. Вони з китайського шовку, наповненого натуральним лебедячим пухом. Кожна деталь вбрання цієї пари абсолютно точно відповідає вимогам до вбрання, яке одягає імператорське подружжя під час урочистих церемоній. У порцелянової імператриці теж сім халатів і вони такого самого кольору, як і в імператриці справжньої.
А ось кілька самураїв. Їхні обладунки, прикраси на одязі, найдрібніші елементи — все так, як було в житті. І це вражає уяву.

А цей великий твір «Кітакамі-круїз» (один метр чотири сантиметри!) я купив на аукціоні в інтернеті.


Він прибув з Нової Зеландії в такому ніби саркофазі, який складався з безлічі ящиків — як матрьошка. Ми вдома довго відкривали одну скриньку за іншою. Унікальний твір з порцеляни подолав величезну відстань, але прибув до нас цілим, що взагалі дивно. Тільки був вкритий товстим шаром жирного пилу. Галя з маленьким Дімочкою майже тиждень зубними щітками дбайливо очищали цю композицію. Це була складна і копітка праця.

— Усі роботи у відмінному стані. Як ви доглядаєте їх?

— Коли кажуть, що є речі, з яких треба здувати пил, це якраз про порцеляну. Тому що багато виробів не можна протирати, до них взагалі не можна навіть торкатися. Тільки здувати пилюку. Ми це робимо павиним пір'ям. Інакше ніяк.

Один божевільний (у доброму розумінні слова) український колекціонер, який збирає німецьку порцеляну, мені розповів, як він доглядає кілька унікальних люстр. Ось як їх можна почистити? Він, до речі, за фахом будівельник, створив спеціальний пристрій, за допомогою якого опускає конструкцію з важкою люстрою у воду, де вона довго відмокає, а потім підіймає її й сушить. Він дуже заможня людина, але нікому не довіряє догляд за порцеляною.

До речі, робота Галі з чищення порцелянових фігур привела нас до відкриття, яке я назвав «Голосом фарфору». Розповім про нього трохи згодом.

А ця величезна — один метр вісімдесят сантиметрів — ваза XVIII століття була привезена з Бельгії. Вона багато подорожувала світом. Спочатку була призначена для японського імператорського двору.


Щоб обпалити таку величезну вазу, потрібно було збудувати піч заввишки як мінімум із двоповерховий будинок. Перед випаленням піч замуровували. Випалення тривало кілька днів. Майстер спостерігав за процесом через невеликий отвір. Він мав визначити на око, дає ваза усадку чи не дає, чи достатньо жару, щоб закріпити фарби. Адже тоді не було сучасних приладів. І тільки після того, як майстер переконувався, що ваза готова, піч задували. Ваза кілька днів остигала, після чого піч руйнували, щоб витягти готовий виріб. При оформленні цієї вази було використано кілька технік — і розписи, і накладення найдрібніших деталей, і застосування золотих добавок.

А ось композиція «Коропи кої».


Ці парчові коропи раніше не існували в природі. Їх вивели спеціально, щоб насолоджувати погляд японського імператора. Коли ми з дітьми були в Таїланді, бачили процес підгодовування цих декоративних риб, які плавають в озері біля королівського палацу в Бангкоку. Таке враження, що вони буквально вискакують із води, щоб вирвати з рук шматочки хліба. Ці порцелянові коропи виглядають як живі, та ще й зі справжніми водяними ліліями. Чергове диво.

Розповім ще одну з багатьох історій про те, як деякі роботи з'явилися в нашій колекції. Ось цього слона — композиція називається «По дорозі на Мандалай» — я побачив уперше, коли ми з дітьми були в столиці Домініканської Республіки.


Окрім спеціалізованих магазинів я під час закордонних поїздок часто заходжу до старих меблевих салонів, бо знаю, що там теж можна знайти фарфор. Хазяї продають його як деталь інтер'єру. Порцелянові роботи, як правило, коштують дуже дорого і їх купують не часто. Ось чому вони багато років стоять без попиту. Іноді колекціонерам щастить відшукати в таких магазинах щось архіцікаве.

У меблевому магазині в Санто-Домінго я побачив цього розкішного слона. Мені так хотілося його купити! Коли спитав про вартість, відповіли: «Ми не знаємо. Він стоїть тут у нас двадцять років». — «А як дізнатися?» — «Треба дзвонити до Валенсії, на фірму Lladro, але у нас з Іспанією різниця в часі сім годин». Ціну так і не назвали. Я тоді не зміг купити цього слона. Через багато років таки знайшов його в іншій країні. Погляньте, який гарний, багатодетальний, сюжетний, великий твір! Він виконаний з матеріалу, який називається грес (або керамограніт, хоча до граніту не має жодного відношення). Цей чудовий матеріал передає натуральність шкіри людини та тварин. Вироби з гресу виглядають більш природними, м'якими, теплими, ніж би їх виконали у бісквіті або глазурі.

Дуже цікава робота «Східний міст». Тут безліч персонажів — і люди, і тварини, і птахи.



Подивіться, які гарні вази. Це все твори японської династії Satsuma. Найтонший розпис та цікаві сюжети хочеться розглядати подовгу. Але при цьому потрібно розуміти, що все одно гарним посудом і тендітними вазами люди милуються лише час від часу. Дуже швидко втрачають до них інтерес, тому що немає сюжету, який кидається в очі, немає інтриги, як, наприклад, у багатьох роботах Lladro.

— Як автори шукають ідею для сюжету? Чи є якась філософія? З казковими історіями все зрозуміло. А решта? Адже у Lladro неймовірна різноманітність тем із найрізноманітніших світових культур. Чи можна замовити їм сюжет?

— Спочатку автор (художник або скульптор) запалюється новою ідеєю, яку потім вивчають, обговорюють, виносять на затвердження ради. До неї входять провідні скульптори, художники та члени родини Лладро.

Щодо замовлення сюжету, за це потрібно заплатити великі гроші. Тож замовлення вони просто так не приймають. Хоча, безумовно, їм підказують якісь ідеї. Та й самі вони часом питають у тих, хто купує їхні твори. Коли в «Місті порцеляни» ми розмовляли з одним із братів-засновників цієї мануфактури Хуаном Лладро, він запитав: «А який би сюжет запропонували ви?»
— І що ви відповіли?

— Розповів Хуану сюжет картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Я довго мріяв про таку ідею, дуже хотів її реалізувати. Уявіть, якою багатогранною та яскравою могла би бути така композиція!

Але він сказав: «Перше. Це дуже складно. Друге. Цей сюжет потрібно довго пояснювати. Так, це краса, колорит. Але навряд чи твір знайде широкий попит».
Зустріч у березні 2013 року з Хуаном Лладро справила на нашу родину незабутнє враження. А на нього самого і на його рідних враження справили поштові марки, присвячені історії Lladro, випущені на наше замовлення на «Укрпошті»… Після незабутньої зустрічі Роза Лладро, дочка Хуана, яка керувала на той час мануфактурою, дала на нашу честь званий обід на узбережжя моря. Звичайно ж, із найсмачнішою паельєю! А як без неї?





Невдовзі старійшина династії Лладро помер. У нас почалася війна. Більше ні з ким із представників Lladro ми не поверталися до розмов про сюжети.

А тут у нас тема, вибачте на слові, пияцтва. Відомий твір «Happy drinkers» (щасливі пияки) і поруч з ним дуже рідкісна «Карета Бахуса» (вона, до речі, не лімітована, але при цьому знайти її просто неможливо).


Ви питали про тиражі. Бувають унікальні вироби, взагалі не лімітовані. Тобто ніхто не знає, яким тиражем їх випустили. Якщо цього Бахуса показати колекціонерам, вони запитають: «Невже це справді Lladro?» Так, це Lladro.

А тепер подивіться, який цікавий свічник, які вази. Ось ваза XVIII століття, вона виконана у кобальті. Який тонкий розпис! Але на ці розписи можуть звертати увагу лише поціновувачі порцелянового містецтва. А так людина може подивитися, наприклад, на цього воїна, тут можна побачити безліч деталей. А що, скажіть, розглядати на вазі? Тому посуд та твори багатьох фарфорових мануфактур, які славилися розписами по глазурі чи підглазурними, але не передавали фактурності, сприймаються як дещо простішими.

Завершуємо огляд цього залу героями дитячих казок: Бременські музиканти, Аліса, Олов'яний солдатик, Кіт у чоботях, Піноккіо, Аладдін… Вони зібрані для маленьких відвідувачів, про яких я часто думаю. Багато з цих фігурок стали «статуетками року». На спеціальних підставках написано, що вони призначені лише для колекціонерів. Дітлахів можуть не цікавити красиві старовинні вази, розписи, самураї, квіти. А от герої казок у них завжди будуть викликати інтерес.

Тут їм можна показати ще один фокус. Цей твір Lladro називається «Японський місяць», він також лімітований. У ньому частково виходить ефект, схожий на прояв портрета гейші на дні чашки, хоча ту техніку ніхто не повторив. Вимикаємо світло, підсвічуємо телефоном місяць — видно навіть його кратери! Діти будуть у захваті.

У наступних частинах циклу «Прогулянки по „Shvets Museum“ з Олександром Швецем» ви зможете ознайомитися з експонатами третього та четвертого залів першого в Україні музею порцелянових фігур. Сообщает fakty.ua