Сьогодні у «Голосі України»:
Ми всі українці, але різного етнічного походження

Доповнять перелік об’єктів, що можуть безоплатно
передаватися з державної у комунальну власність

Борчині, яка відмовилася від квартири на користь тренера,
вручили ключі від ще одного житла

Реформи біля кордону

Неля ГУРЄЄВА: «Краще, ніж в Україні, немає ніде!»

Ми всі українці,
але різного етнічного походження

Комітет Верховної Ради з питань прав людини, деокупації
та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях
та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і
міжнаціональних відносин 26 серпня провів круглий стіл на тему «30 років
Незалежності України: досягнення та перспективи розвитку державної
етнонаціональної політики».

Під час заходу обговорено нову редакцію Закону «Про
національні спільноти в Україні». Цей документ визначає особливості суспільних
відносин щодо забезпечення реалізації прав та свобод осіб, які належать до
національних спільнот України, для збереження і захисту їхньої самобутності,
забезпечення їхнього повноцінного розвитку як частини українського суспільства.

Голова комітету Дмитро Лубінець зазначив, що круглий стіл
присвячено обговоренню ключових проблем захисту прав національних спільнот. Він
нагадав, що в комітеті було створено робочу групу для розробки нового
законодавства. «Також комітет ініціював та провів три моніторингові візити щодо
вивчення стану забезпечення прав національних меншин у місцях їх компактного
проживання. Плануються нові поїздки Україною: від Луганської до Львівської
областей», — повідомив Дмитро Лубінець.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила
Денісова зазначила, що в нашій державі проживає понад 130 різних
національностей, які є громадянами України, права і свободи яких захищено
Конституцією. «Україна — чи не єдина держава на пострадянському просторі, якій
вдалося уникнути конфліктів на міжнаціональному ґрунті», — зазначила вона. (читайте
у «Голосі України» на 1 стор. ).
Доповнять перелік
об’єктів, що можуть безоплатно передаватися з державної у комунальну власність

Уряд пропонує врегулювати питання безоплатної передачі об’єктів
електроенергетики з державної у комунальну власність.

А також спростити процедуру передачі у комунальну
власність іншого окремого індивідуально визначеного майна. Про це йдеться в
проекті закону «Про внесення змін до Закону України «Про передачу об’єктів
права державної та комунальної власності» (№ 5861).

Обґрунтовуючи необхідність ухвалення цього законопроекту,
в Кабінеті Міністрів зауважили, що до Мінекономіки надходять пропозиції від
органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо врегулювання на
законодавчому рівні питання безоплатної передачі з державної у комунальну
власність об’єктів інженерної інфраструктури електроенергетики. Йдеться,
зокрема, про трансформаторні підстанції та електричні мережі для забезпечення
органами місцевого самоврядування функціонування житлового фонду, бюджетних
установ та організацій.

Наразі ч. 4 ст. 7 Закону «Про передачу об’єктів права
державної та комунальної власності» встановлено, що з державної у комунальну
власність разом із житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані
приміщення, зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та
водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду
(бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо).
Однак трапляються випадки, коли житловий фонд, що передається у комунальну
власність, отримує електроенергію від трансформаторної підстанції, яка належить
до іншого органу, уповноваженого управляти державним майном. (читайте
у «Голосі України» на 2 стор.
Борчині, яка відмовилася
від квартири на користь тренера, вручили ключі від ще одного житла

Чималий депутатський десант прибув до Ірпеня Київської
області, де бронзовій призерці Олімпіади з вільної боротьби Ірині Коляденко
вручали сертифікати на квартиру та 100 тисяч гривень.

Привітати її прибули народні депутати Андрій Клочко,
Олександр Санченко, Олександр Горобець, а також народний депутат та
олімпійський чемпіон Жан Беленюк.

Сертифікат на 100 тисяч гривень, подяку за внесок у
розвиток спорту України та популяризацію Ірпеня на світовій арені та здобуття
бронзової медалі на Олімпійських іграх у Токіо-2020 Ірині Коляденко вручив
ірпінський міський голова Олександр Маркушин. А сертифікат на квартиру вручив
керівник підприємств «Відважних» та «Молодість» Володимир Співак. Заслужений
тренер України Володимир Яременко, без якого неможлива була б перемога пані
Ірини, також отримав сертифікат на 100 тисяч гривень.

Вітаючи бронзову призерку, О. Маркушин зауважив, що
напередодні сталася безпрецедентна подія — Ірина Коляденко відмовилася від
квартири на користь свого тренера. «Звісно, міська рада не могла стояти
осторонь і ми дали ще одну квартиру — нашій медалістці», — наголосив він, пообіцявши,
що влада й надалі підтримуватиме призерку та допомагатиме їй готуватися до
нової олімпіади у Франції. Крім того, міський голова повідомив, що на наступну
сесію міськради буде винесено питання про присвоєння І. Коляденко звання
почесного громадянина міста Ірпеня.

Народний депутат Андрій Клочко подякував громаді та
міському голові за підтримку Ірини та її тренера. «У кожному з вас живе
людина», — наголосив він.

Крім того, народний депутат повідомив, що в Ірпені під
егідою Президента буде споруджено льодову арену. «Цей проект стане пілотним і
далі тиражуватиметься по всій країні», — зауважив він, додавши, що місцева
влада вже проголосувала за виділення коштів на проектно-кошторисну
документацію.

«Зважаючи на той великий потенціал вашої молоді та малечі,
ще багато чого потрібно зробити в громаді. Але я впевнений, що завдяки Ірині
Коляденко та Володимиру Яременку, які зможуть і далі нести спорт у маси, у нас
буде здорова нація. Що Ірпінь, як і раніше, зможе стати саме тією столицею
Київської області, де народжуватимуться нові чемпіони», — сказав А. Клочко.

(читайте у «Голосі України» на 3 стор.
article/350336 ).
Реформи біля
кордону

Навіть у дрібних селах, де хат із півсотні, мешканці
побачили, що позитивні зміни торкнулися і їх.

Як ті високорослі привабні волошки і ромашки виділяються
у лузі, так і в Сновську добре відремонтовані і художньо оформлені дитсадочки,
школи, Будинки культури милують око. І це — завдяки продуманим і добре
спланованим діям реформи децентралізації.

Сновська громада з перших років утворення докладала зусиль,
щоб її бюджет наповнювався. Тож довелося до провідних відділів відшукати кращих
фахівців, працювати нерозривно з головними бюджетоформуючими підприємствами. А
це «Сновський завод продтоварів», Сновська дистанційна колія Південно-Західної
залізниці, ТОВ «Яна», «Астра» тощо. Наполеглива праця з наповнення бюджету
територіальної громади дала позитивні результати. Так, у 2017-му свої бюджетні
кошти становили 64,3 млн грн, у 2018-му — 76,7, у 2019-му — 97, а торік — 105,4
млн грн. Майже три роки поспіль держава надавала вагомі субвенції на розвиток
інфраструктури і соціально-економічної сфери. У цей період дохідна частина з
державною підтримкою (загальний бюджет) в середньому за рік разом становила 174
мільйони гривень. (читайте у «Голосі України» на 4 стор.

Неля ГУРЄЄВА: «Краще,
ніж в Україні, немає ніде!»

Неля Гурєєва, яка мешкає в селі Маяки поблизу
Слов’янська, відома всім, хто знає її, веселою вдачею, привітним характером і
гостинністю. Але 28 серпня — не привід для радості Нелі Вальтерівни, у дівоцтві
Вольф, та її рідних, що походять з німців Поволжя. 80 років тому, 1941-го,
вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про переселення німців, які
проживають в районах Поволжя», одразу після чого у вересні того ж року
відбулася примусова депортація представників німецької національності до Сибіру
та Казахстану. До кінця 1941 року були переселені на схід усі інші радянські
німці, які проживали в європейській частині тодішнього Союзу. Тоді долю
депортованих німців розділили також представники народів Балтії, угорці,
болгари, фіни. У 1943—1944 роках було проведено масові депортації калмиків,
інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців,
турків-месхетинців, понтійських греків.

На збори всім дали три дні

— Я народилася 1948 року в Сибіру, — розповідає Неля
Вальтерівна. — Моїми предками були німці Поволжя, які оселилися там ще за часів
Катерини ІІ. До 1941 року мої мама й тато, обоє за походженням німці, жили в
місті Марксштадті Саратовської області. Батьки — Юлія Іванівна Зейферт, 1915
року народження, і Вальтер Теодорович Вольф, 1913 року народження, одружилися
20 січня 1936 року.

Марксштадт був центром одного із 22 кантонів тодішньої
Автономної Радянської Соціалістичної Республіки Німців Поволжя. У місті
однаково вільно спілкувалися і німецькою, і російською мовами — обома мовами
були й вивіски на установах, магазинах тощо. Однаково добре володіли російською
та німецькою й батьки Нелі. І хоча поселення німців-колоністів раніше були
всюди, в тому числі й на Донбасі, Одещині, Херсонщині, рідною для Вольфів була
саме Автономна РСР Німців Поволжя (або, як казали, «Німповолжя») на території
Саратовської області.

Коли з’явилася постанова 1941 року про вивезення
представників німецької національності в Сибір, на збори всім дали три дні.
Батьки Нелі встигли зібрати лише найнеобхідніші речі, після чого всіх
депортованих у товарних вагонах-теплушках вивезли в Бухару, а потім до містечка
Купино Новосибірської області. Люди були зігнані зі своїх домівок і кинуті
фактично напризволяще. Коли їхали з Поволжя на схід, то в дорозі померла тітка,
а по приїзді до Купино й дід Нелі Вальтерівни. «Батьки не любили розповідати
про ті часи, що були проведені у вигнанні», — казала вона. (читайте у «Голосі України» на 10 стор.
article/350353 ).

Випуск «Голосу України» від 28.08.2021 повністю - на сайті http://www.golos.com.ua