Шановний пане
Президенте, пани Президенти,

Пане Голово ВРУ,

Святіші отці,
Представники
дипломатичних місій,

Шановне
товариство!

Розумію, що
виступаю останньою сьогодні на цьому урочистому історичному засіданні. Тому
насамперед хочу поділитись почутим і побаченим, своїми відчуттями – гордості і
надії! Гордості за те, що ми об’єднали у залі Верховної ради України батьків-засновників
Незалежності з молодим поколінням та з дітьми, які занесли прапор Незалежності.
З тими, хто народився вже в суверенній Україні, і на яких ми покладаємо славу
нашої Батьківщини у майбутньому.

Ми з вами є
свідками унікального моменту. 30 років тому, саме тут — у Верховній Раді
проголошувалась Незалежність, тут приймалась Конституція і затверджені головні
державні символи – Прапор і Тризуб.
Я знаю, що саме у
цій залі конституційною проєвропейською більшістю українські депутати проголосують
за вступ України в Європейський Союз і НАТО. Бо Ми, українці, великий
європейський народ, ми українці, надто дорого заплатили за свою Незалежність, і
ми українці, зробимо усе, щоб повернути вкрадені ворогом землі з тим, щоб
примножити щастя і велич українського народу.

Повторюючи за Оленою
Телігою, видатною українською поетесою, розстріляною у Бабиному Яру під час
німецької окупації Києва, я вірю, що Міцні держави стоять на внутрішній єдності
та силі народу.
В ім’я пам’яті
мільйонів українців, які поклали свої голови у боротьбі за омріяну Українську Державу,
ми маємо подбати про нашу Єдність, нашу Відповідальність, нашу Чесність.
Чесність перед собою і людьми, і не відкладати на завтра рішення, які вже
сьогодні можуть і мають зробити життя громадян нашої країни кращим.

Розбудовуючи нашу
країну – ми маємо дивитись вперед, до мрії і до завтрашнього дня, ми маємо
підтримувати одне одного і припинити дивитись назад, вишукуючи образи
роз’єднання. Саме до єдності навколо спільних цінностей я закликаю об’єднуватись
сьогодні.
Рівність прав і
можливостей чоловіків та жінок, свобода слова, демократія, народовладдя і
парламентаризм!

Ми знаємо
українців, вони з молоком матері отримують гідність, силу і жагу до волі, до
свободи і до справедливості. Саме тому ми маємо подбати, щоб права і свободи кожної
людини, рівні можливості для самореалізації кожного і кожної, стали такими ж
символами нашої Держави, як і наш Прапор, і Герб.
Я вірю, що ми
будуємо країну — де статус державної української мови не піддається сумніву, а влада
має подавати приклад поваги до української мови! Бо без власної мови і сучасної
культури неможливо побудувати сильну і самодостатню державу.

Наша гордість,
наша сильна безстрашна армія, яка захистила Україну і показала приклад
справжнього героїзму — добровольців і волонтерів, професійних військових,
чоловіків і жінок, безвусих юнаків і міцних чоловіків, які вже тримали на руках
внуків, перед тим як зі зброєю в руках зупинити загарбників – наша армія стала
основою Незалежності, а нашою міццю має стати економіка.

Бо сучасне,
успішне суспільство вже не будується лише за кордонами. Боротьба йде за людей
та їх розум і свідомість, за таланти, за сенси і смисли та міцні спільноти! А
тому ми маємо приймати закони в інтересах українців. Ми маємо нарешті дозволити
нашим талантам розвиватись в Україні.

Серед нас є Жан Беленюк,
Олімпійський чемпіон – хіба це не приклад для натхнення? Так само, як серед нас:
Яна Зінкевич, Сергій Соболєв, Іван Заєць, Юлія Лапутіна, Роман Костенко, Андрій
Шараськін, Мустафа Джемілєв. І ми гідні найбільших перемог!

«Огидна річ — наша
терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від
нас», — геніальні слова Ліни Костенко як ніколи актуальні в епоху динамічних
змін у світі.
Терплячість до
імітації в усьому, починаючи від ухвалення рішень, боротьби з корупцією, завершуючи
цілими гілками влади, коштує нам дуже дорого — років втрачених можливостей.
Імітація — ворог якісних змін, на які заслуговують українці, змін, які
виборювалися на Майданах і відстоюються в окопах на Сході.
І насамкінець я би
закликала всіх усвідомити величезну цінність Довіри. Довіри одне до одного,
довіри в суспільстві, довіри до державних інституцій, якої нам також як ніколи
бракує. І не треба на це весь час жалітися, треба братися за справу і
відновлювати цю довіру. Власним прикладом, новим етичним кодексом, реальними
добрими справами, відкритістю та прозорістю, близькістю до людей та їхніх реальних
потреб.
Формування довіри
в суспільстві має стати головним завданням для всіх органів та гілок влади на
наступні десятиріччя Незалежності. Бо відсутність довіри роз’їдає,
розколює, підважує нашу Свободу і Незалежність.
Ніхто не казав, що
буде просто. Блаженнійший Любомир Гузар говорив: «Любов до України — це
прекрасний слоган. Можна говорити палкі слова про любов до України: це ні до
чого не зобов'язує. А любити треба українців, жителів цієї країни — це є любов
до України».

Тому, святкуючи сьогодні,
дозвольте мені, від імені усіх, хто живе Україною, цінує свою Незалежність,
подякувати усім українцям і друзям України у всьому світі. Подякувати нашим
дивовижно працьовитим людям — людям з мозолями на долонях і ІТ-шникам, які
часто не можуть пояснити, що конкретно вони роблять, але досягають прекрасних
результатів, вчителям, які закладають любов до України з першої літери, і отцям
різних конфесій, які щодня за Україну моляться.
І всім побажати
Єдності і Перемоги. Перемоги добра, Перемоги України!

Слава Україні!