До 25-ї річниці
Конституції України публікуємо інтерв’ю з народними депутатами України,
експертами, учасниками конституційного процесу про перебіг створення Основного
закону країни, про механізми підвищення ефективності Конституції України та
спогади про «конституційну ніч».
«Конституція – це паспорт
держави, в якому закладаються не тільки риси держави, а й її параметри», - Іван
Олександрович Заєць, народний депутат України І, ІІ, III, IV та VI скликань
Конституція України в житті держави
та фактори для посилення її потенціалу

Конституція
– це політико-правовий документ, який має відображати ситуацію в Україні і
орієнтувати суспільство на побудову такої держави, яка забезпечить права людини
і перспективу для нації.
Саме
з цих позицій треба оцінювати нашу Конституцію як ефективну, адже вона ще далеко
не вичерпала своїх можливостей і свого потенціалу. Для посилення її потенціалу
треба врешті решт запустити в дію інститут конституційних законів: ухвалити
кілька десятків таких законів для того, щоб створити законодавчі механізми
реалізації тих чи інших статей Конституції.
Незважаючи
на те, що вона є законом прямої дії, у певних моментах треба використовувати
саме систему законів для того, щоб запустити положення, які в ній прописані. Це
теж є така проблема, на яку наші політики не хочуть звертати увагу, а відразу
кричать – «давай нову Конституцію», неначе сама Конституція діє.
Діє
не Конституція, а діють люди відповідно до приписів, які містить Конституція. Тому
друга проблема – якість наших політиків та влади. Треба говорити про те, що дуже
малий досвід у людей і низький рівень політичної відповідальності. Замість
того, щоб ухвалювати рішення стратегічного характеру, добирати відповідно до
цієї стратегії тактичні кроки, наші політики часто віддають перевагу розмовам.
Третя
проблема полягає у готовності наших політиків і громадян жити за Основним
законом. Існує проблема правозастосування Конституції, її застосування у
реальному житті. І тут знову ж таки ми бачимо дуже великий відступ від того
рівня, який мав би бути. Наприклад, я думаю, що вже настала пора запустити в
дію, на повну потужність, інститут присяги народного депутата, інститут присяги
Президента України. Це дуже сильний інститут, який сьогодні не працює. Саме він
мав би спонукати представників влади, політиків, державних службовців
виконувати свої зобов’язання відповідно до тієї обіцянки, яку вони дають через
інститут присяги. Але поки що це «табула раса» для нашого політичного життя.
І
коаліція, яка з’явилася вже у наступній редакції Конституції, – це також важливий
елемент, який повинен працювати. Водночас, якщо є коаліція – має бути сформований
нею Уряд, а якщо Уряд іде у відставку – то і народні депутати мають іти теж.
Тоді б цей інститут працював. А поки що це, будемо так казати, «напівінститут».
Треба
підвищувати рівень політичної відповідальності наших політиків, адже політика –
це, перш за все, відповідальність.
Конституційний процес. Як це було.

Конституційний
процес був дуже тривалим. Розпочався він у 1990-му році, а закінчився у 1996-му
році. Чому так довго? Тому що точилася дуже гостра політична боротьба між
представниками комуністичної ідеології і демократичними силами, між
колоніальним мисленням і мисленням демократичним та вільним.
Комуністи
чудово усвідомлювали, що з ухваленням Конституції буде підведена риска, бо Конституція
– це такий політико-правовий документ, як паспорт держави. Цей паспорт мав
виписуватися для демократичної держави національного типу, де традиція і звичай
української титульної нації кладеться в основу суспільної організації державного
організму. Тому комуністи всіляко намагалися стримати конституційний процес, а
оскільки вони перебували у більшості у Верховній Раді, то й були головним
стримуючим фактором. Вони намагалися або максимально затримати утворення
Конституції, або мати таку Конституцію, яка відображала б комуністичну радянську
практику – наприклад, у сфері рад, коли існує «матрьошка» із рад: Верховна Рада
старша, під нею обласні ради, під обласними – районні, під районними – міські
ради тощо.
Через
те точилася дуже гостра боротьба за Конституцію – за паспорт держави, в якому
закладаються не тільки риси держави, а й її параметри. Через це ухвалення
Конституції було для них небажане, а для нас – дуже бажане. Але голоси були у
комуністичних сил.
Водночас
поширена думка, що Президент України Кучма стримував конституційний процес, –
це неправильна, невірна теза. Кучма не стримував ухвалення Конституції – він
підштовхував цей процес. А стримували виразники лівої ідеології, представники
якої чудово розуміли, що з ухваленням Конституції обривається «пуповина» з
російською імперією, а багато хто з цих людей мислив імперськими, радянськими категоріями.
Було
кілька версій Конституції, які утверджували різні форми державного правління.
Спочатку мова йшла про суто президентську форму, таку, наприклад, як у
Сполучених Штатах Америки, потім комуністи боролися за парламентську, а
насправді – радянську систему. У результаті зійшлися на тому, що це має бути
президентсько-парламентська форма правління, де є сильний президент і де є
парламент, теж не слабкий. Тому можна виділити у цьому конституційному процесі кілька
етапів.

Перший
етап – це 1990–91-й роки, поява концепції Конституції. Десь у 92-му році
почалося гальмування конституційного процесу, тому що наростали протиріччя
всередині влади: між законодавчою і виконавчою гілками, президентом, а також і всередині самої
законодавчої гілки влади. А коли Парламент ухвалив рішення про дострокові
вибори Президента і Верховної Ради (у
вересні 1993 року – прим.ред.), то цей процес зупинився взагалі.

Після
дострокових виборів 1994 року було вжито заходів, щоби інтенсифікувати конституційний
процес. «Проштовхнути» Конституцію було не так легко, адже у Верховній Раді
правили «ліві» сили. Тому вирішили вдатися до так званого Конституційного
договору, який мав закласти основи для реформування нашої влади: його було
ухвалено між Президентом і Верховною Радою у 95-му році, а у 96-му вже була
ухвалена Конституція.
Робоча
група, яка працювала у 95-96-х роках, підготувала версію двопалатного
парламенту, і цей проект був винесений на розгляд Верховної Ради, але ця ідея
не була сприйнята. Депутати побоювалися, що у випадку ухвалення такої
Конституції їм доведеться знову піти на перевибори, хоча передбачалося, що діюча
Верховна Рада перетворюється на нижню палату, а верхня палата буде обиратися
додатково. Варіантів Конституції було дуже багато, але Конституційна комісія подала
лише один варіант. Зрозуміло, що демократичні сили були зацікавлені у
прискоренні ухвалення Конституції, у цьому був зацікавлений і Президент. Після ухвалення
Конституції Президент Кучма вийшов на трибуну і сказав: «Вибачте, що я вас «стимулював».
Так от одним із засобів стимулювання конституційного процесу була підготовка
указу про винесення Конституції на референдум. Ясно, що був би винесений і
варіант із двопалатним парламентом, і з більш сильною виконавчою владою.
Питання, які викликали найбільшу
конфронтацію

У
запропонованому проекті Конституції були статті, які потребували великого
напруження і великого компромісу. Найбільше «замкнули» Верховну Раду питання
щодо статусу української мови та державної символіки, а також Автономної
Республіки Крим, власності, зокрема, на землю. Ці питання не вирішувалися
найдовше, тому пішли на «пакетні» голосування.
Державні
символи по своїй силі націотворення, державотворення ідуть, можливо, на другому
місці після державної мови. І хоча дехто вважає, що символи творять світ, – я
вважаю, що мова творить державу, творить націю. Але і роль символів дуже
важлива. Зрозуміло, що ми не вибирали символіку, вона вже фактично існувала. Під
синьо-жовтим прапором велася боротьба в часи Української Народної Республіки,
синьо-жовтий прапор був під час творення Карпатської України у 39-му році, під
ним відбувалася звитяга української повстанської армії, відбувалися останні
наші національно-визвольні змагання, які призвели до відновлення української
державності.

Не
стояло завдання сконструювати нову символіку, треба було визнати існуючу, адже вона
вбирає усі найважливіші події буття нації, відбиває її психологічний тип. Саме
тому штучно сконструйована символіка не впливає на людей так глибоко, як та, що
виростає із самого буття нації. А наша символіка дуже древня, як от тризуб, що
має глибоке коріння як державний символ у княжій добі, а як символ нашого
народу – аж у Трипіллі. Наша символіка дуже чітка, не обтяжена на сьогоднішній
день жодними ідеологічними «вивертами», і вже мала державний статус в українській
історії, тому за неї і боролися національно-демократичні сили. Комуністи
розуміли, що ця символіка перекреслює брехливий радянський період, коли одне
говорили, друге робили, а третє думали.
Великий
Герб України якраз і виник через те, що більшість не погоджувалася на тризуб як
один державний символ. Пропонували додати, накидати у символіку елементи
«підручникової» історії, зокрема, було запропоновано зображення козака тощо.
Але символ – не окрошка, це те, під чим творилася історія народу, і в
результаті ми в Конституції записали, що має бути два герби – Малий і
Великий. Я вважаю, що життя вже
відкинуло норму про Великий герб. По своїй силі наш тризуб дуже потужний, мало
в світі таких гербів, які настільки виразні і наповнені таким великим смислом.

Щодо
Криму. Зрозуміло, що по кримській автономії Москва дуже потужно працювала, вони
чудово розуміли важливість цього питання. Якби Крим був такою самою
територіальною одиницею, як і всі інші, обласний поділ був би застосований і до
Криму. У такому випадку антиукраїнська діяльність в Криму була би дуже утруднена
і для сепаратистських елементів, і для ворога – російської держави. На той час
питання про область не стояла – Автономна Республіка Крим була утворена ще у 1991
році, а при ухваленні Конституції України вирішувалося питання, яким чином має
бути організована ця республіка: чи вона повинна мати конституцію, чи повинна
мати статут. Були і пропозиції щодо статусу звичайної області. Але проросійські
сили вимагали якраз конституції.
Конституційна ніч. Спогади.

У
той день була дуже інтенсивна робота. Мова навіть не про день, а про добу. Я
слідкував за тим, що відбувається у залі – було дуже багато різних переговорів,
багато депутатів лівої ідеології, з проросійськими поглядами, не розуміли, що
українська держава твориться у річищі європейської державотворчої традиції, як
держава національного типу, де звичай і традиція української нації будуть
виконувати базову функцію при суспільній організації. Ця ідеологія була вже
закладена в Декларацію про державний суверенітет України. Якщо звернутися до
першого розділу цього документу, який називається «Самовизначення української
нації», то там чітко сказано, що українська держава твориться як держава
національного типу і захищає цей тип державності.
Під
час дуже відповідальної роботи ти не помічаєш ні те, що ти голодний, ні те, що
спати хочеш. Я тільки пам’ятаю.. у мене спогад, відчуття залишилося від того
дня: коли ніч переходила в день, настав світанок, штучне світло у залі під
куполом змінилося, і зал почав наповнюватися природнім світлом – світлом сонця.
І в залі настала прозорість така, молочна прозорість, дуже лагідна. Я дуже
чітко запам’ятав цей момент. Світанок був світлим, не похмурим, а голосування
відбулося десь о дев’ятій годині ранку.















ІВАН ЗАЄЦЬ
– український політик, народний депутат України І, ІІ, III,
IV та VI скликань,
член Конституційної комісії та Тимчасової спеціальної комісії по опрацюванню
проекту Конституції.

Фото газети "Голос України" та Єфрема Лукацького