Тарілки дитинства… Вони нагадують нам про той час, коли ми були безтурботними та мріяли швидше стати дорослими. Чи цінували ми той посуд тоді? Навряд чи так, як сьогодні дивимося на нього. І що старшими ми стаємо, то цінніший цей посуд для нас.
У когось, можливо, залишилась лише одна тарілка з великого сету, у когось — дві-три… А у когось — лише спогади про них. Й коли ви побачите таку тарілочку на вінтажному ринку чи у гостях, ваша душа розчулиться, бо дитинство вже ніколи не повернути.
Сьогодні мова піде про коростенські тарілки, які прикрашали побут людей у минулому столітті.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії вітчизняної порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про деякі з них — можливо, вам знайомі з дитинства.

«Навіть серійний посуд може бути носієм смаку»

— Коростенські тарілки постають як зріз часу, в якому фарфор мислився не як річ винятково святкова чи репрезентативна, а передусім як утилітарна та водночас приваблива для щоденного користування, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Їхні декори демонструють широкий діапазон художніх рішень. Ці тарілки не нав’язують образ — вони співіснують із їжею, столом, розмовою. Коростенський фарфор у цих зразках показує, що навіть серійний посуд може бути носієм смаку. Це тарілки, в яких естетика не відокремлена від ужитку, а краса — не подія, а стан. І саме тому вони сьогодні прочитуються не як «побутові речі минулого», а як тихі свідки того, як український фарфор двадцятого століття умів бути сучасним, стриманим і людяним водночас.ВІДЕО ДНЯ
Ось тарілки з декором Алли Хитько. Це фарфор тиші й рівноваги. У центрі квітковий мотив. Букет не домінує, він, мов спогад про візерунок, який колись вишивали або малювали від руки.
Тарілки. Коростень, 1970-ті. Авторка декору — Алла ХитькоРЕКЛАМА
— Гарні!
— А ось інші тарілки, які мовлять пошепки, — так, як говорить сад уранці, коли ще не розійшовся туман.
Тарілки Коростенського фарфорового заводу. 1950–1960-тіРЕКЛАМА
Молочно-біле тло фарфору тепле, трохи вершкове, не холодне — воно сприймається як тиха основа, на якій розквітає зелень. У центрі — рослинний мотив, зібраний у вінок із листя: не декоративно-урочистий, а живий, ніби зірваний просто з куща. Зелені тони різні за насиченістю — від світлої, майже прозорої зелені до глибших, соковитих відтінків. Це створює відчуття руху та дихання.
— Листя як справжнє.
— Так. По краю тарілки ритмічно розставлені дрібні «відлуння» центрального мотиву. Декор цих тарілок — про щоденність, у якій є краса. Про обід улітку, про миску з ягодами, про суп, що пахне зеленню. Це фарфор, який не домінує, а співіснує з домом — тихо, природно, надовго.
— Дійсно, неначе подумки переносишся у сад.
— А ось ці тарілки звучать уже не пошепки, а впевненою, чистою нотою — як літня трава під сонцем.РЕКЛАМА
Тарілки Коростенського фарфорового заводу. 1950–1960-ті
Насичений зелений обідок щільно обіймає білий центр, створюючи чіткий, зібраний контраст. Це зелень не випадкова й не пасторально-розмита — вона глибока, майже емалева, рівна за тоном, ніби спеціально покликана окреслити межу між природою та формою. Біле дзеркало тарілки залишається відкритим, світлим, готовим прийняти страву — воно дихає простором. По зеленому колу розкидані білі силуети: метелики, дрібні квіти, листочки. Вони схематичні, майже знакові, позбавлені натуралістичної деталізації. Це символи. Метелик тут — не істота, а знак легкості, руху, миттєвості. Квітка — не вид, а узагальнений образ росту й життя. Хвилястий край тарілки додає ніжності, яка характерна для пелюсток. Цей декор — стриманий та водночас виразний. У ньому відчувається фабрична впевненість, графічна чіткість і прагнення до сучасності. Він створює настрій ясного дня, чистого столу, порядку й радості від простих речей. Фарфор, який не прагне бути святковим лише у виняткові моменти. Він хоче жити щодня — зеленим колом, білим світлом і тихим польотом метеликів.

«Такі тарілки пам’ятають щоденні обіди, душевні розмови, звичні рухи рук»

— Який дизайн ваш улюблений?
— Кожен красивий по-своєму. Ось тарілка з дрібним квітковим декором — приклад тихої, щоденної естетики українського фарфору другої половини ХХ століття. По борту — розсип невеликих букетиків на молочно-білому тлі. Квіти не домінують і не утворюють суцільного вінка — вони ніби з’являються випадково, залишаючи між собою повітря. Кольорова гама стримана: рожево-лілові акценти, м’яка зелень листя, легкі теплі відтінки. Тонка золота лінія по краю працює як знак завершеності. Такі тарілки пам’ятають щоденні обіди, душевні розмови, звичні рухи рук.
І саме тому вони зберігають особливу цінність — як форма повсякденної культури, де краса не потребує коментарів.
Тарілка Коростенського фарфорового заводу. 1950-ті
— Дуже гарна й тарілка з фруктовим декором (на фото у заголовку. — Авт.), який дарує оптимістичний настрій, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — У центрі — сливи на гілці: округлі, соковиті, з характерним переходом кольору від глибокого синього до теплого червоно-фіолетового. Листя подане узагальнено, без ботанічної педантичності, але з живим ритмом — ніби гілка щойно нахилилася під вагою плоду. Червонуваті штрихи гілок додають композиції теплоти й руху.
По борту — повтор мотиву: невеликі сливи як знаки сезону. Форма тарілки — м’яка хвиляста, класична для масового виробництва, але саме ця пластика добре працює з мотивом саду: без геометричної строгості, із відчуттям природної нерівності. Це фарфор не урочистий, а життєвий. Він говорить про літо, збирання плодів, просту радість застілля. Про обід, де краса не відокремлена від користування.
Такі тарілки не мають на меті привернути до себе увагу глядача — вони чекають, коли на них щось покладуть. І в цьому — їхня справжня естетика.

Раніше Людмила Карпінська-Романюк розповіла «ФАКТАМ» про порцеляновий сет, який є окрасою її колекції.
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: Тарілка Коростенського фарфорового заводу. 1950-ті Сообщает fakty.ua