«Тарілки у розписі Яніни Баргілевич створюють у оселі особливий затишок», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк
Чи є у вас улюблена тарілка? Якої вона форми? Який дизайн? Чи знаєте, на якій мануфактурі вона була створена?
Сьогодні мова піде про чудові тарілки у розписі української мисткині Яніни Баргілевич.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка, дослідниця історії вітчизняної порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про посуд у розписі української мисткині.
«Це посуд для життя: для супу, що пахне літом, для хліба, який щойно з печі»
- Мисткиня Яніна Баргілевич народилася на Поліссі, землі тихої сили, де уважність до природи, кольору й ритму життя формується змалку. Саме звідти — її природна чутливість до форми, орнаменту, гармонії. Її фаянс — це не просто побутовий предмет. Це відлуння Полісся і жіноча ніжність, втілена в кольорі, лінії й ритмі життя. Перед нами — тихий, світлий світ щоденного свята. Це фаянс, який створює особливий настрій. Кожна тарілка тут мовби відкриває віконце в сад. Тут немає показної урочистості — це посуд для життя: для супу, що пахне літом, для хліба, який щойно з печі, для вечері, де всі свої. Кришка супниці, округла й м’яка, ніби зберігає тепло не лише страви, а й дому. Розпис підглазурний, спокійний, живий. Це фаянс, у якому побут не принижується до буденності, а піднімається до культури.ВІДЕО ДНЯ
Посуд, що не нав’язує святковість — він просто додає світла. Такі речі не старіють. Вони чекають столу, рук, родини. І щоразу, коли їх дістають із шафи, квіти знову розквітають. Тарілки у розписі Яніни Баргілевич створюють у оселі особливий затишок.
— Гарно!
— А ось сервіз «Троянда й незабудка». Троянди тут повні, соковиті, з м’якою тінню пелюсток. Ці квіти тримають центр композиції, а між ними розквітають дрібні блакитні квіти. Вони мов легкий подих повітря. Сітка по краю — не просто орнамент: вона ніби обіймає форму, замикає коло, надає спокою й завершеності. Біле тло тут щільніше, впевненіше. Воно не зникає — воно утримує простір, дає квітам глибину. У цьому фаянсі відчувається школа, рука досвідченої художниці, яка знає міру між декоративністю і тишею. Форми видовжені, дещо урочисті. Блюда схожі на сцени, де квітка розгортає свій рух, а тарілки — на тихі кола, у які хочеться покласти не лише страву, а й настрій дому. Це посуд для столу, за яким не поспішають. Розпис підглазурний — стриманий, але теплий. Цей сервіз — як сад, доглянутий роками.
— Дуже ніжні тарілки з розписом усередині.
- Вони мов подих. Не квітка, а спогад про неї. На білому тлі розквітає форма, що не має чітких обрисів: пелюстки ніби випливають із тиші, торкаються поверхні легким мазком і одразу відходять. Рожево-персикові напівтони зливаються з теплим бежем, а тонка коричнева лінія лише натякає на рух — не окреслює, а веде. Квітка тут не демонструє себе — вона присутня, як внутрішній стан. Блакитні листки, прохолодні й стримані, врівноважують тепло пелюсток, створюючи спокійну, зосереджену гармонію. Цей розпис не прагне прикрасити стіл — він заспокоює. Запрошує до паузи між словами, до погляду всередину.
— Який розпис ваш улюблений?РЕКЛАМА
- Дуже гарна серія «Кобальтові варіації». Ось тарілка «Колискова». Це тиха нічна казка, зупинена в колі кобальту. У центрі — дитина, що спить на Місяці. Фігурка вписана в півмісяць так природно, ніби це не сон, а повернення — до безпеки, до первісної колиски світу. Контур простий, майже графічний, але саме в цій простоті — велика довіра до образу. Кобальт тут не гучний. Він глибокий, приглушений, мов нічне небо без зірок, але з відчуттям простору. Облямівка створює ефект туману, ніби сон повільно змикається навколо сюжету. Вона неначе огортає Хмаринки умовні, майже дитячі й саме тому щирі. Цей сюжет тримає в собі мить тиші й людську потребу, щоб хтось колись сказав: «Спи. Я поруч».
— Тарілка як картина… Цікаво розглядати кожну деталь.
- Справді. А ось ще одна — «Левада». Ця глибока тарілка — як зупинений подих літнього поля. У центрі — квіти, не зірвані, а ніби намальовані з пам’яті: рожеві пелюстки тримають у собі тепло сонця, але не кричать кольором. Вони прозорі, м’які, трохи вологі — наче ще зранку на них лежала роса. Зелень стебел не декоративна, а жива: лінії тягнуться вгору, злегка тремтять, ніби від вітру. Між квітами — метелики. Маленькі, легкі… Вони не центр композиції, а її дихання. Це не просто посуд. Це пам’ять про літо, яке завжди поруч — варто лише нахилитися над тарілкою. У кожному розписі уважність до квітки, паузи між мазками, повага до білого простору фаянсу. Саме він стає тишею, в якій народжується образ. Ця робота мисткині не нав’язує емоцію, а делікатно відкриває настрій. Тут немає надмірності, але є пам’ять про поле, сад, дитинство, про жіночу працю, що поєднує ремесло й поезію.
— Чим особлива, на вашу думку, творчість мисткині?
— Творчість Яніни Баргілевич — це тиха, але стійка форма симбіозу української декоративної традиції та новаторства, де фаянс стає мовою довіри між художником і людиною, яка бере його до рук. Саме в цій довірі — головна цінність її спадщини.
Раніше у «ФАКТАХ» колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповідала про те, що професію кераміста називають однією з професій майбутнього.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Фото у заголовку: авторка малюнку Я. Баргілевич. Тарілка «Колискова» із серії «Кобальтові варіації». Кам’янобрідський фаянсовий завод, 1990-ті
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк Сообщает fakty.ua
Новости по теме
{related-news}
