«Зима пробуджує апетит. Поки на вулицях лежить сніг, шоколадні тістечка — найкращі ліки», — писав Еріх Марія Ремарк у романі «Тіні в раю». А якщо ласощі подаються на вишуканій порцеляні, такі моменти стають особливими.
Зима у розписі фарфорового посуду дарує чимало позитивних емоцій.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії українського фарфору, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про порцелянові сети, які створюють особливий зимовий настрій.

«У зоряному сяйві дерева мають вигляд мерехтливого мережива»

— Зима в українському декоративному мистецтві — це завжди більше, ніж пора року, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Це стан тиші, який ніби просочується в матеріал, роблячи фарфор світлішим та прозорішим. Саме зимовий настрій — чистий, ясний, приглушено-ліричний — об’єднує роботи, народжені в різні десятиліття, але споріднені емоційно. У тарелях Юлії Красної зима звучить як диво — нічне світло, срібний іній на гілках… Це казкова зима — синя, прозора, з дрібними золотими спалахами, які нагадують, що тепло завжди є всередині дому. Таріль Юлії Красної «Казка зимової ночі» — наче вікно у ніч, що пахне снігом, тишею й дитячими казками. Місяць завис над хатою, мов срібна лампа, а зоря поруч світить так яскраво, наче хтось тільки-но загадав бажання. Сніг оповив світ своїм легким серпанком — пухким, чистим, аж співучим. У зоряному сяйві дерева мають вигляд мерехтливого мережива. У центрі — хата з теплим жовтим світлом у вікнах. У ньому відчуття дому, що береже, зустрічає, пам’ятає.ВІДЕО ДНЯ
Ю. Красна. «Казка зимової ночі» Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1995
— Гарно!РЕКЛАМА
— Усі барви — холодні, прозорі, як подих зими, але вкраплення золота оживляють кожен штрих, роблячи таріль схожою на рукописну ілюстрацію до різдвяної легенди. Цей витвір — не просто зимовий пейзаж, а мить, коли тиша стає музикою, а ніч — священним простором, де світло й казка завжди перемагають морок.

«Юлія Красна вдихає у фарфор атмосферу зимового дива»

— Зима Юлії Красної справді дуже атмосферна.
— На тарелі «Зимова тиша за тином» Юлії Красної світ розмірковує пошепки. Біля старого тину, крізь який вітер пробігає легкими посвистами, стоїть засніжена хата. Її вікно — як теплий острівець життя серед білої безмовності. Гілля старої яблуні сяє білим і золотавим, ніби вбране у срібний серпанок морозних візерунків. Узлісся мерехтить м’яким блакитним відблиском, а в тіні хвойних гілок причаївся заєць. Тонка пензлева манера художниці створює ефект морозної акварелі: м’які переходи синіх, фіолетових та білих тонів дарують глядачеві відчуття, ніби він ступив просто в кадр чарівної зимової казки. Це світ, де немає метушні, — лише подих морозу, скрип снігу під лапами зайця та мерехтіння світла, що кличе додому.
Юлія Красна. Таріль «Зимова тиша за тином». Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1995РЕКЛАМА
— Нещодавно Юлія Красна розписала сервіз. І це справжня ода зимі.
— Сервіз «Зимове диво» — витончена краса (на фото у заголовку. — Авт.) На формах тернопільського скульптора Володимира Спиці — елегантних, підкреслено вертикальних, зі шляхетним силуетом і м’якою хвилястістю вінців — Юлія Красна вибудовує власний казковий простір, насичений світлом, тишею та передчуттям зимового свята. Розпис художниці — це не просто зображення. Це сценографія: ліхтарі, що мерехтять у синіх візерунках гілок, будинки, освітлені теплими вікнами, люди на засніжених доріжках.
Юлія Красна працює з кольором, як з музикою: глибокі сині тони перетікають у фіолетові відтінки, жовтогарячі акценти вікон спалахують маленькими вогниками, а тонкі золоті лінії — наче мерехтіння снігу під місячним сяйвом. Усе це створює відчуття зимової казки, ніби з дитячої пам’яті. Форми Володимира Спиці ідеально приймають цей розпис: їхня монументальна стриманість і водночас м’якість об’єму надають композиціям глибини, дозволяючи художниці розгорнути панораму на кожному предметі. Юлія Красна вдихає у фарфор атмосферу зимового дива: теплу, світлу, мрійливу, це немов ілюстрація до різдвяного оповідання, що оживає просто на порцеляні.

«Олександр Опарій працює тонкою, майже ювелірною лінією»

— Хто ще з українських митців дарує особливий зимовий настрій поціновувачам порцеляни?
— У сервізі «Зима Полісся» Олександра Опарія зима тиха, графічна, споглядальна. На чистому білому тлі порцеляни оживають поліські пагорби, ялини мають вигляд, неначе вирізьблені легким морозним подихом. Українська порцеляна із зимовим настроєм заворожує красою.РЕКЛАМА
Олександр Опарій. Сервіз «Зима Полісся». Форма «Марійка» (автор — І. Коростиль). Городницький фарфоровий завод. 2001
Олександр Опарій працює тонкою, майже ювелірною лінією — чорною, подекуди підсиленою лагідним золотистим акцентом. Це той рідкісний випадок, коли декор не домінує над формою, а входить із нею в гармонійний діалог. Форма «Марійка» Івана Коростиля — округла, тиха, врівноважена. Дві чашки — для тихих розмов удвох, коли зима звучить не холодом, а затишком і близькістю.
— Дуже тепла робота. Яка історія створення цього сервізу?
— Попри високий художній рівень, його не було затверджено до виробництва на художній раді — саме через складність декорування, яке б вимагало ручного розпису кожного виробу. Авторський задум, який не піддавався механічному тиражуванню, зберіг статус унікальної роботи. «Зима Полісся» — це сервіз про внутрішній спокій. Це графічна повість про тишу поліського пейзажу, де лінії дерев, обриси пагорбів і поодинокі сліди на снігу стають мовою світлих, зосереджених емоцій.

Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» Людмила Карпінська-Романюк розповіла про чайні пари Баранівського фарфорового заводу.
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: Ю. Красна. Розпис «Зимове диво» на формі «Смерічка» Володимира Спиці (Тернопільський фарфоровий завод). Київ, 2025 Сообщает fakty.ua