У кожному домі є різноманітний посуд. Є відносно новий, є кимось подарований, є той, що дістався у спадок. Вінтажні речі — це речі з історією, яку варто дізнаватись вчасно, поки у родині є кому про неї розповідати.
Чимало читачів «ФАКТІВ», читаючи про українську порцеляну, впізнають на фото посуд або статуетки, з якими зростали. І лише сьогодні дізнаються про те, ким та де були створені ці речі. Часто люди шкодують про те, що не зберегли їх, бо ж у житті багатьох трапляються переїзди, зміни помешкання.
Однак зазвичай наша пам'ять зберігає те, що дороге серцю. А це, мабуть, найголовніше.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про знаменитий баранівський сервіз «Бутон», який сьогодні можна побачити на виставці «Неповторна, незрівнянна: Баранівська порцеляна середини ХХ століття» у музеї «Будинок митрополита» Національного заповідника «Софія Київська».

«Чайний сервіз „Бутон“ став візитною карткою Баранівського фарфорового заводу»

- Художник-скульптор Дмитро Гоч понад 35 років свого творчого життя віддав Баранівському фарфоровому заводу, — розповідає Людмила Карпінська-Романюк. — З них 16 років він був головним художником підприємства. Полишив працю, коли йому було вже 71. Його чайний сервіз «Бутон» став візитною карткою Баранівського заводу — символом поєднання функціональності й мистецтва. Форма предметів нагадує бутон квітки — звідси й назва. Сервіз був створений у кількох кольорах. Найбільш поширений був сет у біло-червоному кольорі із насиченим кораловим тоном.ВІДЕО ДНЯ
Дмитро Гоч. Доливний чайник “Бутон”. Баранівський фарфоровий завод. 1960-ті
На виставці «Неповторна, незрівнянна: Баранівська порцеляна середини ХХ століття» сервіз представлений у раритетних кольорах — рожевому та блакитному, у тому числі в перших заводських випусках, що зберегли первісну чистоту глазурі й благородний блиск золочення. Сет міг бути темно-синім, смарагдовим або теплим червоним — завжди з м’яким золотом, що підсилювало ліричну пластику форми. РЕКЛАМА
Дмитро Гоч. Доливний чайник “Бутон” та кавник з кавовою парою від сервізу для кави «Бутон». Баранівський фарфоровий завод. 1960-ті
— Краса, якою можна милуватися нескінченно…
— Сервіз «Бутон» було подаровано президенту США Ніксону, коли він у 1972 році приїздив в Україну. На жаль, подробиці цієї історії не збереглися.РЕКЛАМА

«Мені дуже подобається кавник з квітами»

— Який сервіз був більш популярний: чайний чи кавовий?
- Звісно, чайний. Каву у ті часи не пили так масово, як зараз. У кавнику, створеному Дмитром Гочем у перші повоєнні роки, відчувається подих нової епохи — тихий, але рішучий жест відродження, що починається не з великих подій, а з тонких ліній і чистого білого фарфору. Він стоїть перед нами, немов маленька архітектура ранкового світла: стрункий, врівноважений, з гордою вертикаллю, що підіймається над буденністю. У ті роки така пластика була не просто ремеслом — це був акт віри в красу, здатну повернути світові цілісність.
Дмитро Гоч. Кавник від кавового сервізу «Бутон». Баранівський фарфоровий завод. 1960-ті
— Який кавник ваш улюблений?РЕКЛАМА
— З квітами. Його я отримала колись у подарунок. Глибокий синій колір як серпневе вечірнє небо. На цьому тлі крихітні квіти, намальовані тонкою рукою, нагадують про затишок українських садів, про радість, яку люди прагнули повернути після чорних років війни. Золото на краях — світло стримане, делікатне, як ранковий промінь на білій стіні. Це предмет, який не лише зберігає тепло напою — він зберігає тепло рук, що творили красу всупереч обставинам. Милуючись ним, можна відчути післявоєнний 1946-й, коли фарфор був не побутом, а надією.
Дмитро Гоч. Кавник від кавового сервізу «Бутон». Баранівський фарфоровий завод. 1946

«У ті роки, коли Дмитро Гоч створював кавники, в Баранівці про каву навіть мови не було»

— Кожен колір створює особливий настрій.
- Так. Червоний кавник — мова свята й сонця. Коралова барва підіймається теплом від землі, золото мерехтить, як вечірнє світло. У ньому — енергія післявоєнної надії, прагнення повернути світові барву. Синій кавник — мова тиші та чистоти. Цей колір переносить у світ ранкової прохолоди. Зелено-золотий кавник — мова класики. Зелень і золото створюють камерну урочистість. Це кавник святкового столу — навіть якщо стіл невеликий. Опаловий кавник — мова світла. Ніжні перламутрові переливи дають відчуття, ніби предмет народжений із ранкової імли. Такий кавник ніби освітлює простір.
— Справді.
- Отже, форма Дмитра Гоча — це мелодія. Декори — її виконання: гучні, тихі, урочисті, ніжні, спокійні, величні… Про працю Дмитра Гоча, про його кавники треба розуміти ось що: у ті роки в Баранівці про каву навіть мови не було. Був лише чорний хліб — двічі на тиждень. Й саме тоді Дмитро Гоч створював форми, що сьогодні здаються символами достатку, затишку, святкового столу. Яким же оптимізмом, волею до життя та вірою в майбуття треба було володіти йому та його колегам! Багато чого тоді не було, та було головне —бажання будувати мирне життя.
Минули роки, і сьогодні сервіз «Бутон», створений Дмитром Гочем, є окрасою сервантів у багатьох родинах. Про нього мріють чимало колекціонерів. З кожним роком такий сервіз ставатиме ще більш цінним. І якщо у вашому домі є хоч один із предметів з цього легендарного порцелянового сету, ви справжній щасливець. Розповідайте історію вінтажних речей у своїй родині дітям — вони згадуватимуть ці розповіді все своє життя. І це надзвичайно важливо.
Сообщает fakty.ua