Наближаються зимові свята. А це значить, що вже зараз варто потурбуватись про те, як будете сервірувати стіл. Звичайно, у багатьох є красивий сучасний посуд. Особливо доречний буде з різдвяною та новорічною тематикою.
Але не менш цікавою може бути ідея сервірувати стіл вінтажними тарілками з родинного «музею». І не обов’язково, щоб це був повнокомплектний сервіз. Кожному члену родини запропонуйте свою тарілочку і розкажіть її історію.
У тренді — поєднувати вінтажний посуд із сучасним.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка, дослідниця історії української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про вінтажні тарілки, створені вітчизняними фарфористами.

«У більшості українських родин існував поділ: «повсякденний посуд» та «парадний сервіз»

- Після Другої світової війни українські родини відбудовували життя, — розповідає Людмила Карпінська-Романюк .- Посуд у цей час ставав символом добробуту родини. До кінця 1950-х посуд був переважно простим, з мінімальним декором. У 1960-х-1970-х роках — завдяки художникам заводів (Коростенського, Полонського, Баранівського, Городницького, Київського експериментального заводу художньої кераміки) — у кожній родині з’являлися квіткові, графічні та декоративні серії. Мілкі тарілки слугували основою для подачі щоденних страв, а глибокі — супів, борщів та тушкованих страв. У більшості українських родин існував поділ: «повсякденний посуд» та «парадний сервіз». Парадні тарілки діставали з серванту лише з нагоди родинного свята або візиту гостей.ВІДЕО ДНЯ
Тарілки 150–240 мм. Форма – заводська, композиція декорування М. Трегубов. Коростенський фарфоровий завод. 1960 – 1970-ті
— Це були неначе вітрини, де демонструвалось найкраще, що було вдома. Таким чином, дорогий посуд ще й зберігався довгими роками. Одна моя знайома розповідала, що дверцята у серванті у них були на ключику. РЕКЛАМА
Тарілки 175–240 мм. Форма – заводська, композиція декорування А. Жданова. Коростенський фарфоровий завод. 1960–1970-ті
- Справді. Люди берегли посуд, бо він був недешевий, а, окрім того, купити сервіз своєї мрії було ще й не так просто. А ось перед нами порцелянове літо, упіймане рукою майстрині й залишене у тонкому колі тарілки так, ніби час на мить зупинився. Розпис «Лужок» Ангеліни Жданової на формі Миколи Трегубова (фото у заголовку — Авт.) — це не просто декор, а справжня мандрівка у спогади дитинства, де трава має запах меду, а сонце світить особливо яскраво. По краю кожної тарілки — густий, щедрий квітковий вінок. Він наче виписаний з любов’ю до кожної пелюстки, до кожного дрібного бутону. Тут і блакитні дзвіночки, і рожеві зірчасті квіти, і пурпурні ягоди, що світяться у промінні літнього сонця. Усі вони об’єднані тонким золотим контуром — сонячним диханням літа, яке робить композицію святковою, але водночас напрочуд домашньою. Центр тарілки залишено чистим, білим, майже перламутровим. Цей простір нагадує тиху галявину серед квітників — місце, де можна присісти, відпочити, послухати, як шелестить трава. Рельєфна хвиляста форма заглиблення додає відчуття легкого руху — ніби повітря торкається порцеляни, створює тінь і ритм.

«У 1950−1980-х роках фарфоровий посуд був одним із найпоширеніших подарунків»

— Краса!РЕКЛАМА
- Цей декор — чуттєва пам’ять про літо. Тут пастельні відтінки, трохи приглушені, ніби вигорілі на сонці, а також м’які переходи кольору, делікатні золоті рисочки, схожі на відблиски вечірніх променів. Такі тарілки ніби приносять у дім тепло та ту маленьку радість, яку пам’ятає кожен, хто хоч раз блукав у високій траві, торкаючись руками квітів. У 1950−1980-х роках фарфоровий посуд був одним із найпоширеніших подарунків на весілля, новосілля, професійні свята, його привозили з відряджень до Києва. А ось ця мілка тарілка належить до раннього періоду творчості митця Дмитра Гоча.
Д. Гоч. Тарілка з трояндовим декором. Баранівський фарфоровий завод. 1950-ті
Головний мотив — пишна пурпурова троянда з бутонами й легкими бузковими тінями — виписаний у характерній для 1950-х м’якій живописній манері. Золота стилізована графіка по краю — ручна, тонка, підкреслює шляхетність форми й надає виробу святкової завершеності. Такі тарілки були популярними у святкових сервізах і вважалися ознакою смаку та добробуту українських родин 1950-х років.

«У багатьох домівках серванти ставали «музеями родини»

- А ці тарілки з кобальтовим декоруванням та хвилястим краєм створені у 1970 році, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Глибокий синій колір — характерна ознака Коростенського фарфору середини ХХ століття — надає виробам урочистості та благородства. Такі столові тарілки уособлювали культуру повсякденності: витончену, світлу, створену для щоденного сімейного обіду та вечері і водночас гідну святкового столу.РЕКЛАМА
Тарілки 175–240 мм. Форма – заводська, композиція декорування А. Жданова. Коростенський фарфоровий завод. 1970
— Тарілки з кобальтовою окантовкою — це дуже гарно.
- А от тарілки з широкою блакитною каймою, декорованою напиленням і тонкою золотою лінією. Цей тип орнаменту створював ефект глибини, ніби колір розчиняється у блиску глазурі.
Тарілки 175–240 мм. Форма – заводська, композиція декорування М. Трегубов. Коростенський фарфоровий завод. 1972
У багатьох домівках серванти ставали «музеями родини». Фарфор був маркером статусу та смаку господарів. Чимало сервізів передавалися у спадок як «бабусині тарілки», що зберігали історії весіль, свят і буднів. Ці речі ставали частиною неофіційного родинного архіву — вони зберігали традиції, спогади й емоції кількох поколінь. Фарфор додавав життю краси й емоційної теплоти. Отож, сервіруйте різдвяний стіл тарілками з родинного «музею».
Сообщает fakty.ua